з нещодавно прочитаного

потрапив в мої ручки роман Марії Римар “Білий слон”, що його у Факті видано два роки тому

ги. мораль: більше літератури, різної та…
різної
власне, все ж є шанси колись виростити більш-менш якісне читво на дві-три годинки в поїзді
ось цей приклад якраз з таких

а загалом після прочитання нав’язливо переслідувало формулювання _андрухович для бідних_
нє, стилістично нічого спільного нема. тіки фабульно: Карпати, мандрівники-митці (у випадку Римар – музиканти), всіляка чортівня та спроба духовного переродження на її (чортівні) основі. власне, “Рекреації” та “Дванадцять обручів” згадувалися всю дорогу…
сказати: тьху-тьху, абсолютно вторинне – не можна
просто, дійсно, така собі придатна для масового читання лайт_верш… таких книжочок має бути багато (див. початок поста)

а ненав’язливе відчуття намаханості все одне залишається. чомусь від сучукрліту автоматично очікуєш якщо не якісних, то принаймні яскравих текстів. за принципом: ну якщо вже видали, то мало ж бути за що

а треба переробляти свідомість під схему: друкують багато чого, з нього певний відсоток – лайно, щось – дуже класне, а більшість – середняк, який можна почитати для розваги, а можна й не витрачати часу. його не так вже й багато

ну… тобто видавничо-письменницька галузь народного господарства нарешті моститься в стандартні межі
что хорошо весьма (с)

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s