після прочитання “Романтичного егоїста” Бегбеде(ра) ствердилася думка, яка з’явилася в мене якраз під “Європейку” Гретковської, читану одразу за її ж “Полькою”

ЛІТдибр пре тоді, як в ньому є генеральна лінія. або типові ситуації. або розтиражовані та добре знайомі персонажі. та все ж _генеральна лінія_, мабуть, попереду планети

бо як нема – читати не те, щоб взагалі нецікаво. а просто не зрозуміло, заради чого. той ж “Егоїст” – секс, драгз, рок-н-рол книжки? оно нічого, але не тоді, коли персонажі більше схожі на каталог, з якого знайомі добре як чверть імен, а не те, що думки – цілі пасажі – є інкарнацією абзаців з попередніх книжок

свіжість викладу, парадоксальність (хм) думок, авторська відвертість – то все класно. та загальна картинка не кліється, ось що засмутило…