днями в інет-нетрях я натрапила на цікавий топ. 1000 книжок для шкільної бібліотеки, складений, як я розумію, російськими бібліотекарами

після висновку, що, мабуть, передбачається, що кожна дитина має прочитати ті книжки, пробіглася переліком.
кгхм, я завжди була впевнена, що в дитинстві багато читала… а результат – 441 з 1000 (включаючи сумнівні позиції “вірші, поеми” – з поетичною творчістю упорядники не дуже цацкалися, хіба що йшлося про Пушкіна чи Лєрмонтова – отам докладно розписано, що тре’ читати). до речі, певний пласт книжок я читала вже в університеті (мало не єдина користь від гуманітарної освіти), а дещо – вже потому… і точно знаю, що в школі за деякі твори братися було не варто

і ще дуже здивувала відверта орієнтація на шкільну програму ціною просто гарних дитячих книжок. останні теж представлені, але якось скромно. навіть гірше, аніж ті списки _для позакласного читання_ наприкінці підручників. нє, зрозуміло, що функція шкільної бібліотеки – піти взяти програмні твори й не парити собі мізки. але ж нащо аж так… ну й загалом: п’ять пунктів, наприклад, Айтматова проти п’яти ж пунктів, наприклад, Туве Янссон – як на мій смак, тут щось не теє… ну, й без ехвекту: а хто усі ці люди – теж не обійшлося.

уся тисяча тут