гарної книжки має бути багато?..

не пройшло й декількох років, як я врешті дісталася до олдівських Песен Петера Сьлядека.
і давно книжки не викликали в мене такий когнітивний дисонанс, аж дивно

на початку читання я була в повному захваті. одразу ж мені пригадався Сапек (радше, Рейневан-цикл), що автоматично гріє душу, тільки Олді – вони ж ліричніші набагато…
отак насолоджувалася, насолоджувалася… а захват з кожною новелою кудись повільно зникав. ось і дивно – книжка не така вже й велика. наприкінці є такі ж розкішні речі, як і спочатку. а от вберегти настрій чомусь не вдалося. феномен…

подумала навіть, що проблема у фрагментарній структурі: мовляв, якби ж розтягнути просто на окремі оповідання, сприймалося б все набагато сильніше. але ж це було б нечесно: по-перше, книжка не виглядає набором елементів, по-друге – ну це ж просто бальзам на постмодерну душу… алюзія на алюзії сидить та просторово-часовими глюками командує – окремість вже б не той ефект дала

тому й їсть мене сабжеве питання… коли все добре, а всь равно – щось не теє… то, може, гарної книжки не обов’язково треба багато…
зі: але шанувальникам жару все одне – дюже раджу

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s