так це за притомний сюжет, ясність стилю, _правильно_ створену атмосферу та живих персонажів

останні двійко днів я вкотре за все це була вдячна Джоанн Харріс (нє, мам, я не _нову_ читала, а так – із старих запасів)…

смачний Шоколад, більш відомого у вигляді у вигляді екранізації (а фільм, як на мене вийшов таки дещо яскравішим – у книжці немає персонажа Альфреда Моліни)
Ожинове вино, від якого під враженням залишився мій чоловік, що сучасну прозу не дуже поважає
Святі блазні – ковток повітря для спраглої душі, що зростала на історичних романах – нічого особливого, але все ж…
П’ять апельсинових чверточок – серед останні півроку читаного суто емоційно вразило, може, й найбільше… а яка там французька кухня… ммм… крутіше, ніж у свіжій хвільмі Джулі та Джулія
і ось тепер Джентльмени та гравці – колоритні замальовки буття приватної англійської школи. не очікувала, але цікаво не лише з еммм… етнографічної ) точки зору

рекомендую