сьогодні врешті-решт вперше подивилася Крамер проти Крамера
якісне кіно, переконливі акторські роботи. та й фабула, як на ті часи, небанальна

власне щодо фабули. звернула увагу на перебіг процесу – батьки судилися за семирічного сина
і дуже цікавими мені здалися ключові питання адвокатів обох сторін – ті самі, якими передбачалося завалити нафіг

як і можна було очікувати, в матері-втікачки питали: чи є у вас коханець, чи тривалі у вас стосунки… у батька такого, зрозуміло, не питали. часи, нрави, всьо такоє…
а ось побудова атаки адвоката дружини мене здивувала. найсерйозніші претензії до самотнього батька стосувалися кар’єрних моментів: ви пішли з важливої наради – так. мені треба було відвідати вчителя мого сина. ви проігнорували підписання важливого контракту – так, в мого сина була температура під сорок…
у голосі адвоката аж бринило расове презирство до невдахи.
але ж, як на мене, саме з точки зору процесу щодо опіки, такі свідчення – лише в плюс. та не в патріархатному суспільстві