кіно, як і усе інше, потребує правильної компанії, чи не так?
із запорізькими кіноклюбівцями класно дивився Джармуш…
з любою тітонькою треба братися за жутіки
з Мєлкім – добре йдуть комікси (та він інше майже не дивиться)
з мамою – мильце. хоча з вишиванням – мильце йде ще краще
з чоловіком можна дивитися, все що завгодно, аби лише він мовчав… хоча все, що завгодно, він дивитися відмовляється…

але я власне до чого? не дуже розумні бойовики треба дивитися з татком. бо з ним я їх дивилася з дитинства. без нього – не тойво… таткова доця, да…
от і сьогодні – так класно From Paris with Love пішов (і куба лібре тут абсолютно ні до чого) :Р

ну, і якщо замислюватися – мабуть, саме батькові “вуха” стирчать… не те, щоб з моїх уподобань, оті ж мелодрами я дивлюся під вишивання в нереальних обсягах…
але базові смаки щодо кіно, “параметри” сприйняття фільмів, систему оцінювання “гарне/погане” – на все це впливав він. і хоча зараз наші смакові доріжки серйозно розійшлися, все одне – узгодити фільм для спільного перегляду та коментувати під час в унісон – для мене це спавді дуже круто… щось від ініціації, фіглі )

а хтось ще може визначитися щодо такого _вихователя_? )))