засадниче

сьогодні на ЖЖ у Льошки несподівано активно встрягла в обговення теми купивати фільми чи качати собі з вільним сумлінням. хоча чоловік від початку писав трохи про інше

і от коли зіткнулася із прогнозованою точкою зору: “Хіба це не понти – збирати ліцензовану відеотеку” – вкотре замислилася над тим, чому я купую ліцензійні фільми. нє, я абсолютно не зразок законослухняності в цьому питанні, і зважаючи на масштаби користування трекерами, боюся уявити на скільки мільйонів (десятків мільйонів?) грошей я попала б, живучи в іншій державі
та й, на відміну від чоловіка, я більше схильна до гребування копірайтом саме у випадку відеопродукції з максимально практичних міркувань – з асортиментом та темпами ліцензування в нашій країні дивитися все, що мені цікаво, просто нереально. та якщо є можливість (в першу чергу фінансова) – я схиляюся до “купити”, а не “скачати”
вирішила нарешті взяти й занотувати оті міркування, хоча останніми роками програмних постів не пишу :Р

перший (він ж – найпоширеніший серед інших) момент, через який я купую ліцензію, – хочу мати у гарній якості та зручному для використання форматі фільми, які я давно знаю і люблю. так багато хто чинить, егеж? ) обіцяна історія з життя: до Різдва ми з Льошкою купили собі Love actually – фільм, який я дивилася неодноразово, давно записаний на двд-ерку. купили, бо подобається – такі сентиментальні міркування ) а новий рік ми подивилися разом HogFather (теж з моїх старих піратських запасів), і знову таки – згодом купили в ліцнензії (хоча відверто скажу – одноголосий переклад пана Кравца кращий – бо його зроблено за канонічним перекладом :Р). і цього азу теж – як жеж не купити те, що так подобається (я фанатка, да)

другий момент, який від першого відрізняється радше деталями. за певних обставин я можу купити фільм, який я точно не буду передивлятися найближчими роками. бо, наприклад, – 2.1.2. дивилася його в кінотеатрі і він мені сподобався. історія з життя: Perfume – як сходила в кіно, так відтоді бажання передивитися не з’яивлося. але разом з тим. бо 2.2.2.- я вже дивилася піратку фільма, він мені сподобався, та дивитися його знову я не хочу. але готова заохочувати подивитися чоловіка (в якого гостра стадія копірайтії) та й самим фактом купівлі натякнути – хороший фільм, хороший! історія з життя: Hard Candy – місяць тому, Льошка так і не подивився )))
2.2. – трохи відрізняється. тут йдеться про фільми, які я ніколи не дивилася. і цілком імовірно – дивитися вдруге не схочу. але все одне купую – бо маю теплі респектні почуття, до людей, що його знімали. я розімую, що творцям від багатоетапного переліцензування зиску мало. і хотілося б _працювати_ з ними напряму. а поки ця система не вражає розгалуженістю – діємо за тими правилами, які є. історія з життя: Mystery Train – Джармуша було придбано просто тому що це Джармуш

третій момент, який певним чином узагальніє попередні. почну здалеку. я дуже часто купую ліцензійні фільми, на яких великими літерами написано “Розпродаж”. не тому що дивлюся нікому не потрібне лайно. а тому – що просто дивлюся фільми, які мало кому потрібні саме в ліцензії. бо це не новинки прокату, бо це якась така класика, яку фанати скачають, а не фанатам воно й не треба. бо це, може, вузькожанрове кіно, яке цікаве лише поцінувавачам. диски, які я ладна відірвати з руками, протягом певного часу нікому іншому за повну ціну не знадобилися. і розумний продавець робить знижку на 30-50 відсотків. мені, зрозуміло, від того радість. але насправді кошти – не єдина причина купити таку “сирітку”.

покупка ліцензійного диску (і в першу чергу такого, що нікого раніше не зацікавив, хоча він вартий уваги) – це… ні, не крик. зойк. до ділера та, в першу чергу, до виробника. цей фільм подобається! на нього варто було купити права! його варто було перекласти та видати! його купують!
і моє рішення купити диск, навіть на розпродажу (перш за все – на розпродажу?) – це той самий попит, який породжує пропозицію. це теж ринок. такий, яким він має бути, а не є в нашій країні

і я не думаю, що якщо я сьогодні не куплю щось з Трюффо зі знижкою, завтра його припинять видавати, і всі зусилля кинуть на штампування лише привабливих за_дефолтом новинок (до речі Lovely Bones та Up in the air треба собі й купити). упевнена ж, що я така не одна.
у це я вірю. а от на що сподіваюся (і не дуже ж гаряче, зрозуміло), так це на те, що рано чи пізно наш ринок ліцензійного відео прийде до тями. і що можна буде купити хоча б 70 відсотків з того, що хочеться. російський асортимент, до речі, цю висоту щодо моїх смаків, мабуть, вже взяв… а якщо на це сподіватися, то кожен куплений диск можна вважати маааалесеньким поштовхом у спину цього клятого ринку. ау, маркетологи! ми тут )))

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s