днями довелося згадати щасливі магістреські часи. тоді дерева були вищими, трава – зеленішою, а нам весело викладали англійську. дозвольте нагадати :Р

та, власне, що я пригадала: те, як нам на парах цитували дивнуваті максими з Дж.О. (типу “Героїня не може закохуватися з першого погляду”) та вимагали цілковитої згоди з давньою мудрістю…

я тоді з усього спадку місс Остен читала лише Гордість та упередженість, та й те – в дитинстві. (ну, і якщо чесно, взагалі британську романну традицію почала вкурювати лише у постуніверівські часи). тож на тих парах мучилася від когнітивного дисонансу: ніби ж розумна була тітка, і таке заганяти?

учора взялася читати Нортенгерське абатство. і повіяло мені чимось знайомим… отими дурнуватими _героїнями_

йолкі-палкі. людина напевно отримала англофілологічну освіту. цитує твір класика. твір багато в чому пародійний. і на повному серйозі висмикує з контексту фрази, що пародіювалися, “ілюструючи” погляди письменниці
ну, нехай сама шутку юмора не помітила. та хоча б критику почитала!
блін. я люблю нашу освіту