сьогодні тридцять дев’ятий день, як я не купую книжок…
хто читає мій твіттер – міг бачити: підписалася я на два місяці
власне місяц минув легко та невимушено. а зараз – відчуваю – крутить, ламає, чогось не вистачає… такий собі абстинентний синдром )
і шо цікаво – мені є, що читати. і не у флібусті справа. дофіга паперових книжок, що купувалися раніше. плюс книгообіг. він, може, дерева не врятує, але людство в моїй особі – цілком.
та все одне. сумно дивлюся на схуднення стосів книжок до прочитання. моніторю видавничі новинки. слідкую за оновленнями на інтернет-книгарнях…

і думаю: шо ж я таке хворе?
мабуть, коріння проблеми традиційне – важке дитинство, дерев’яні іграшки… ну власне. значний період мого активного дитячого читання припав на початок-середину дев’яностих. у Палані рятувала бібліотека. але певний час (десь з кінця 1993 і до середини 1996 – це вже Запоріжжя) – свого роду втрачені роки, коли я раз за разом перечитувала все, що є в домі… (відтоді перечитувати я, на відміну від традициіоналіста Мєлкого, не люблю. і вже років зо вісім-десять того не роблю).. а кожна нова книжка була подарунком долі (чи просто – подарунком) та приводом для кількаденного чи навіть кількатижневого щастя…

потім ситуація трішки змінилася. ми переїхали та оселилися десь у півгодини ходу від обласної дитячої бібліотеки. це було класно. але! згодом у північних сусідів почало відроджуватися книговидання. а на шляху від дому до школи (ну, й назад) стояв кіоск з свіжовидрукованою продукцією… з грошима все ще було не дуже… книжки купивалися не так вже й часто як хотілося… хоча частіше, ніж раніше… сум щодо власної купівельної спроможності зростав…

за двійко років розклади помінялися. з одного боку, ми з мамою чогось перейшли на читання переважно дешевеньких любовних романчиків… а ще за якийсь час я вступила до універу, де протягом чотирьох років вірними друзями студентів були дооовгі списки програмної літератури. до того ж чи то у 2001, чи то у 2002 в ЗП відкрилася Буква… та й там купувалася знову ж таки, програмна класика, яка пройшла повз мене у дитинстві…

наступний етап стартував десь у 2004… спочатку більш-менш пристойні гроші з’явилися в сім’ї… потім заробляти почала вже я… з’явилася можливість купувати хоча б найцікавіші книжки
а з переїздом до столиці моє книжкове щастя стрибнуло на новий рівень. набагато більший вибір книжок. ну, й зрозуміло, прибуток… тоді книжки почали купуватися дрібним та не дуже гуртом. і якщо до якогось часу художні я ще долала, то гуманітартиска купувалася за принципом _мабуть_книжка_цікавезна_ та вантажилася на полиці без читання (хоча до льошки в цьому сенсі мені ой як далеко! він тут досяг певної віртуозності)… ну, а після того, як у сезоні весна-літо-2009 до нас прийшли “п’ятнашки”, дах покинув мене остаточно… я шопоголік. я знаю

а все чому? а все тому, що дитина, якою я колись була, банально не мала вибору… і зараз організм потребує компенсації. більше книжок – гарних і різних. і щоб вони завжди були поряд!

але ж не думаю, що я одна така, правда ж?