нещодавно через ЖЖ я прикупила була собі шмат чужої бібліотеки фантастики. природно, що книжки із загашників виявилися не дуже свіжими – від 1988 до 1995 (чи щось близько того) років народження.
переважно найкласичніша класика. плюс Карсак для Мєлкого. плюс збірочка польських фантастів, де видруковано оповідання “Ведун”. ну знаєте… “Потом рассказывали, что человек этот вошел в город с севера, через ворота Канатчиков”. зрозуміло, що знане воно за іншою версією, але сам факт… видання 1990 року. перший переклад. раритет-с!

і про переклади. уявлення про шалені дев’яності змусило трішки замислитися. на перший погляд, частина текстів має цілком нормальний та звичний вигляд (включаючи й ті варіанти, що стали вже класичними

але, відчуваю, попереду багато чудових відкритів.
бо томик Каттнера порадував вже з перших рядків
присвята до “В глубь времен”
“Филиппу Г. Ловекрафту и “Мифам Кхултхи” посвящается”
чийсь мозок вже приречений