читаю собі потроху видані “Смолоскипом” Білі зуби Зеді Сміт та тихенько собі радію…
і текст цікавий, і книжка (як об’єкт чи шо) непогана…
читаю… радію… нє, блощиці трапляються: і коректорські, і редакторські, і перекладацькі бува… але тлі багатьох українських книжок то такі дрібниці, – не втрачаю я тихої радості…

аж до 394 сторінки не втрачаю. а там вже перечепилася:

Йшов “À bout de souffle”. 16 мм, чорно-білий. Старі форди і бульвари. Манжети і носові хустинки. Поцілунки і цигарки. Клара обожнювала такі фільми (Красень Бельмондо! Красунчик Себерг! Розкішний Париж!)…

на відміну від багатьох нинішніх вітчизняних видань, ця книжка – не без няньок. на двох перекладачів – коректор, два літредактори, випусковий редактор та ще й відповідальний за випуск. ну гаразд, з усіх цих людей (щоправда, двоє сумістили функції) Годара ніхто, може, й не дивився. але ж нічого їм око не муляло… ніхто не перевірив…

розумію. книжка велика, всяке буває… та кіноманська душа обурена :Р