Замість епіграфа:

Капитализм по своей сути – это система массового производства для удовлетворения потребностей масс. Товары льются на простого человека словно из рога изобилия. Капитализм поднял средний уровень жизни на недостижимую прежде высоту. Он позволил миллионам людей пользоваться благами, которые несколько поколений тому назад были доступны только немногочисленной элите.

Наглядный пример – развитие широкого рынка для всех видов литературы. (Людвіг Хайнріх Едлер фон Мізес)

Одним із найбільш _правильних_, корисних та приємних подарунків для такої книжкозалежної істоти як я міг бути тільки рідер. Моя давня мрія справдилася ще під день народження. Але минуло аж два місяці (і це не дивно, в мене нечитаних паперових книжок як… багато, да…), як я відчула в глибині душі попит і вирішила познайомитися з пропозицією. І відчайдушно подалася на вивчення вітчизняного ринку легальних електронних книжок…

… За годину _вивчення_ мені вже здалося, що краще б я того не робила. Бо навіть уявити не могла що з цим ринком у нас все настільки ой


На перший погляд нічого складного та неприємного у заплановану шопінгу не віходячи від компа бути не могло. “Рідний виробник” рідерів має свою книжкову крамницю. Аккаунт я там зробила заздалегідь (власне, книжку реєструвала), і навіть стягнула дещо із класики на доповнення до стандартного пакету. Поповнити тамтешній рахунок теж було неважко. Але мені не спало на гадку, що витрати кревні 47-50 буде складно. Ага…

На те, що із вибором буде складно, натякає вже головна сторінка. Сьогодні розділ Новинки магазину пропонує: “Тайны реинкарнации”, “800 лучших поздравлений в стихах”, “Число жизни. Код судьбы” тощо. Повірте, вчора було не так страшно. Вчора на головній висів хоча б Барікко. Але зараз мені вже здається, що то було виключенням…

Сорок хвилин серфінгу підтвердили найгірші передчуття. Отже, судячи із асортименту, вітчизняний ринок електронних книжок (тм) живе за рахунок людей, які читають:
а) любовоні романи (не буду узагальнювати, але їх дуууже багато)
б) езотерику
в) сучасну російську літературу, як то нині знову модно казати – із “низької полиці”
г) збірки анекдотів, посібники із самовдосконалення та книжки з категорії “Зроби свій дім затишним”

Нема питань, книжки корисні, але…

Після того, як минувся перший культурний шок, я навіть можу сказати, що, воно, канєшна, Ужас, але всеж не УЖАСУЖАСУЖАС. Книжки є. Є класика, є непогані історичні книжки, є притомний нон-фікш – в тому числі й монографії з… ну, скажімо, культурології. Тобто, вибрати хоча б щось на почитати можна. Та в моєму випадку йдеться саме про “Хоча б щось”, бо я все ж таки читаю переважно худло.

Отже, що ми маємо. Надія на сучасну зарубіжну прозу розтаяла майже одразу. Пам’ятає Барікко? Одна книжка. Загалом, розділ, присвяченій книжкам “Иностранки” порадував фактом свого існування. Ненадовго. Майже вичерпною характеристикою його наповнення є те, що найпопулярнішим автором категорії є Сесілія Ахерн. Повне зібрання перекладеної творчості, як мені здалося.. З іншими… З іншими все не дуже..

Нє, дещо інше є… Є Стівен-наше-всьо-Фрай. Є дрібка європейських та американських – бестселерів (із штучним товаром – швах). Є деякі росіяни преміального формату (точно бачила Чижову). Але з думкою трішки зекономити на новому романі Уліцкої довелося попрощатися… Є… та щось є. Але мало, йолкі, непристойно мало!

Майже немає зарубіжної літератури. Різних жанрів, окрім хіба що загальновідомих творів типу “Треба дитині купити”. Майже немає нехрестоматійної класики. І, знову ж таки, в першу чергу – зарубіжної . Чомусь дуже погано із вітчизняною фантастикою. Я була впевнена, що завдяки рідеру нарешті повернуся до читання Олдєй та Дяченок в оригіналі (читати їх в піратках – релігія не дозволяє). Ага, щаз. З цим – на літресс, і пофіг, що мені він незручний.

Зважаючи на такі сумні сюрпрайзи я вже навіть не дививулася спробам продати мені книжки, копірайт на які вже давно вийшов (NB: не переклади. оригінали). Ну, чи хіба що я не знаю якихос страшнихь таємниць про _справжню_ дату смерті… та хоча б Лєскова.

Найцікавіше в цій ситуації те, що я все ж таки купила двійко книжок і залишилася задоволеною (проте – то окрема тема, як заслуговує на окремий же пост).

Але загалом шопінг вийшов сумний і невеселий. І тепер мене гризе думка: хто тут зіграв за першу скрипку: покупець (ой, цікавезний виходить читацький фоторобот пересічного власника рідера, готового купувати книжки)? Чи продавець, впевнений, що читачеві саме таке читво й треба?
Хоча… Врешті, яка мені різниця: шо так, шо так – а мене асортимент не влаштовує.

Капитализм сумел сделать массы достаточно состоятельными, чтобы они могли покупать книги и журналы. Но он не вправе требовать от них утонченности вкуса, какой обладал Меценат и подобные ему. В том, что обычный человек не способен оценить необычную книгу, капитализм не виноват. (ну, ви зрозуміли)

Але хто винен в тому, що ринок не здатний перехопити гроші тих, хто був би не проти їх витратити? І ці люди забороняють мені колупатися в носі мріють прикрити піратські бібліотеки?