відправила попередній пост і подумала: невже все справді так погано?

мабуть, що не так. але для того, щоб аматорський книжковий продукт був справді конкурентноспроможним він все ж таки потребує праці. і праці командної – кількох (нє, ну скільки треба) небайдужих людей, готових докласти зусилля для того, щоб зробити щось класне. навіть, якщо вони не впевнені в залізобетонному профіті.

думка про те, що хтось за ідею може створювати _на колєнкє_, щось дуже й дуже – єретичною насправді виглядяє лише на перші декілька поглядів. хоча самовпевненість великих видавництв фіг зачепиш :Р

але мені самій траплялися випадки, коли віртуальний продукт, створений за власної ініціативи творчого колективу, щиро тішив своєю якістю.
класичний приклад для наших палестин – електронна версія Нарисів бурси Антона Санченка – це ж книжка. яку дійсно приємно тримати у руках на екрані!

іншу гарну ілюстраціюї тези Можуть жеж, якщо захочуть забезпечує майже випадково знайдений мною переклад Півночі та Півдня Елізабет Гаскел. офіційно російською мовою (шо-шо? українською? жодної згадки не зустрічала) цей роман не перекладався. проте, коли я після бібісішної екранізації взялася шукати текст – я його знайшла. на сайті літературного клубу Apropos. маємо приємний текст, який язик відмовиться назвати фанівським перекладом. і фактично, думаю, він таким і не є. сайт, схоже – типова тусовка за інтересами. і головне тут, що інтереси – британська література, культура, звичаї та побут – переважно дев’ятнадцятого сторіччя. от і маємо – адекватний результат.
але для цього треба, щоб на цей результат працювали люди не лише небайдужі, а ще й такі, які знаються на тому, за що взялися.
було б таких більше – може, й у видавництвах справді зникне необхідність. та до цього ще треба дожити )