здавалося б, лише я квітні я в ЖЖ раділа появі на Троєщині книгарні Є
щиро раділа, неодноразово заходила, призвичаїлася купувати там деякі нагло англокнижки. чудові були часи
були – бо скінчилися

йшли сьогодні з Льошкою з думкою подивитися щось із Прохаська.
і подивилися на чемне оголошення: Книгарня зачинена + адреси інших крамниць

приїхали – кінцева. нє, загалом ситуація абсолютно зрозуміла. навряд чи саме на Троєщині ідея торгувати книжками (особливо, зважаючи на асортимент) – це офігенний бізнес-план. цього треба було очіквати, враховуючи, що клієнтів я там бачила нечасто.
це сумно, але прогнозоване.

попри те – від цього розуміння чомусь не легшає. книгарню в радіусі десятихвилинної досяжності – може, й не варто називати найнеобхіднішою річчю на світі. але _моє_ персональне життя вона суттєво полегшувало.
блін. ну як тепер – знову пхатися в місто кожного разу, як мені засвербить купити книжку? можна звичайно, проте тоді я малоймовірно, що далі Петрівки доїду. і в будь-якому разі – кудись іхати чи заходити після роботи – то все-таки не все одне, як “за хлібом” забігти.
плакаю.
мдя, цінуйте цивілізацію, поки вона є поряд…