Фраза: “Будь проклят тот день, когда я сел за баранку этого пылесоса!” – все точніше відбиває мої стосунки із нашим фотоапаратом.
Нє, те що він мильниця – було зрозуміло відпочатку. Потім у першій же відпустці з’ясувалося, що це ненажерлива мильниця, яка принципово не розуміє концепцію “Знімати можна й не лише під денне світло”.

Далі від подорожі до подорожі наші стосунки погіршувалися. Але остаточно їх зіпсувало моє хоббі. Кляте нєчто категорично відмовляється фотографувати ляльок – і пофіг, що там зі спалахом направду. Я вже була готова повірити у свою принципову криворукість, але ж зроблені нашвидкоруч фотки на Олін фотик виходять… Ну, не_добрі_, для цього в мене замало натхнення, але нормальні – цілком придатні для каталог-режиму. З нєчтом цього не досягти, сьогодні переконалася вкотре, перебираючи купку жахливо жовтого, яке воно вважає пристойним варіантом зйомки у штучному світлі.

А найсмішніше те, що цьому стидобиську пасує один із шопних фільтрів. Poster Edges ліг, майже як рідний.

Але звісно тут справа не у фотці, а у ляльці та її ретро-стилістиці. Це моя новесенька гордість та радість – перша багато що: перша отака ретро (репро поки що жодної нема, не кажучи вже про справжній вінтаж – він мене чомусь не торкає); перша Голд Лейбл (для надмасового виробництва Маттел її тираж у 5600 – вже щось); перша “сілка” – silkstone barbie (“матеріальне” ноу-хау декількох лінійок дорогих маттелівських ляльок – пластик, за фактурою схожий на гладеньку порцеляну); ну й перша Френсі, в решті решт )))

Отака вона із усім скарбом (забула! це ж мій перший гіфтсет!) на промо-фото. А в житті ще краща. Хочу ще! І інших Френсі з перезапуску, і таки щось із барбі-сілкстоун, до яких заочно я ставилася… не дуже.

(Мабуть, треба буде зробити собі пост із фотками найнайнай, на мою думку, сілок – і медитувати на нього. Аби розхотілося, бо моя колекція потребує ще надто багато недорогих ляльок, аби мріяти про 100-150-200-доларові “дотичні” пункти. Хоча ніде правди діти – стилістично вони дуже своєрідні, але навіть із “дочірньою” Френсі я, здається, почала вкурювати, у чому сенс – в якості, деталізації та увазі до дрібничок. Це якщо залишити поза дужками епоху, яку вони переосмислюють – 1950-60-ті. Та ж Френсі – це MOD…)