Днями отримала категоричну рекомендацію піднажати на білкове їдло. Оскільки м’ясо мене останніми роками не пре, почала фантазувати про регулярне вживання морської риби. Зараз це словосполучення для мене розшифровується однозначно: риба=лососеві (тільки вони, ззззараза, подорожчали). Уже більш як 20 років минуло із повернення з Камчатки, а я так і не призвичаїлася до думки, що біла риба – це гарно й смачно, а не “ну якщо нічого пристойного не світить…”. А найцікавіше те, що малою я мала геть інші симпатії. Тоді моєю улюбленою рибкою була оця красуня:

Далекосхідна навага (а англійською – шафранова тріска – Saffron cod). Попри своє тріскове похождення – надзвичайно смачна штука, яку переважно смажили у клярі (ну звісно, якщо так готувати лососей – і готували ж! – то тріска переможе).  І, як з’ясувалося дюже корисна та малокалорійна. А в рунеті думки розходяться: одни вважають найкращою тріскою (ага-ага), інші пхекають та нагадують про алергонебезпеку. З останнім, правда ж, не все гарно. Мабуть, це в мене був перший свідомий досвід а-ля “У їжі можуть бути спецефекти” – від наваги пухли та свербіли губи. Але в тому був свій фан!

Их, кортить перевірити: а чи справді вона така класне, чи то в мене відблиски золотого дитинства затьмарюють свідомість. А фіг – не торгують у нас таким.