Раз вчора я згадувала про свій великий проект, то треба все ж про нього розповісти. Це довга та трохи заплутана кулінарна історія із щасливим закінченням.

Про існування “Свята льоду та полум’я” я чула, ще коли англомовна версія виходила. Тоді сама ідея здалася трохи дивною, але логічною: ну заробляють люди на франшизі, не збірка цитат Тіріона – і то хліб. Але в режимі “Не така вже й фанатка!” я про ту книжку швидко забула. Аж доки не побачила огляд російськомовного видання на севен-кіндомз. И тут Остапа понесло (с). Ні, я не побігла купувати неадекватно дорогу книжку. Я вперше втрапила на посилання на блог людей, які все це роблять. І загубилася.

Збочений стиль “Аби по-багатому” пізньосередньовічної та ренесансної кухні ми було оцінили, ще коли дивилися документалку про тюдорівське різдвяне свято. А тут майже те саме, тільки у фентезійно-адаптованому вигляді. Натуральна спокуса, з якого боку не подивитися. Руки засвербіли, ягідний сезон у розпалі, й під найближчих гостей я вирішила спробувати хоча б аутентичний пиріг спекти. Гості трапилися швидко, довелося виконувати обіцянку.

Серед інших варіантів я взялася за середньовічний варіант berry tart. Як і слід було чекати, багатство компонентів трохи бентежило, тому я дещо з рецепту проігнорувала та суттєво зменшила вихід. Хоча і в такому варіанті чоловік крутив на кухні носом, коли побачив мою шафранову водичку для тіста. Чи почув – воно справді на півквартири металом тхнуло.

Ну так і велося: тісто трохи менше; аніж на пачку масла, фініки нафіг; вдвічи менше яєць та трохи менше вершків у заливку; гвоздику замінила кориця (знаю, неправильно, але  не люблю в солодкому гвоздику), та й другу дозу шафрана я все ж зменшила. Енівей, усе вийшло добре. По-перше, нечасто трапляються настільки “слухняні” пироги, які поводяться чітко за рецептом. По-друге, попри майже непристойну полікомпонентність, кінець кінцем на смак відчувалися і ягоди, і мадера в заливці, і всі ці шафран-імбир-кориця-мускат. По-третє, це було смачно )))

Вуаля – порічково-чорничне перевидання середньовічного пирога. (На фуд-фото в мене руки не стоять, але шо вийшло – то вийшло)