Мій читацький експеримент – слідкувати, чи проходять книжки тест Бехдель – впевнено наближується до своєї першої річниці. Але інколи свята приходять раніше. Днями сталася визначна подія – нарешті кількість “трьохбальників”, написаних чоловіками, перестрибнула через десятку. І це круто, я щітаю.

Тож, хоч я й вирішила була: якщо й писати – то про книжки, написані жінками – гадаю, в цьому випадку можна й згадати “білих ворон” незлим тихим словом. Адже результати вимірювання мене дивували всю дорогу: письменники, в яких я була впевнена, що “там з жіночими персонажами все зашибісь” до чесної трійки не дотягували, а ті, яких фіг підозрюватимеш, – спокійно брали планку. Ну, і щоб два рази не ставати, розкажу, як саме можуть виглядати твори, які тест Бехдель завалюють із шиком. Бо якраз нещодавно втрапила на сферичний зразок у вакуумі.

Отже, героїчні 11 творів в хронологічному порядку читання:

* Террі-наше-всьо-Пратчетт “Вор времени” (ну, щодо Пратчетта я й не дуже сумнівалася)

Далі:

* Йен Макдональд “Дом дервиша” (великий багатофігурний роман, де є сюжетні лінії, зав’язані на героїнь – все чітко)

* Орхан Памук “Дом тишины” (і знову на турецькому матеріалі жінки все одне розмовляють – і то про своє)

* Дж.М. Кутзеє “В сердце страны” (а оце вже несподіванка – головна героїня там жінка, але оповідь специфічна, і моменти, коли персонажі в принципі розмовляють, треба шукати)

* Девід Вебер “Космическая станция “Василиск” (мульти-екстаз – космічна опера з ухилом в виробничий роман, де серед офіцерів військового корабля майже половина – жінки, і це нормально)

* Террі-наше-всьо-Пратчетт “The Sea and Little Fishes” (чи то велике оповідання, чи то маленька повість з відьомського циклу є типовим зразком позитивної дискримінації – тут ще фіг знайдеш, щоб між собою поговорили чоловічі персонажі)

* Іен Мак’Юен “Невыносимая любовь” (драма-драма, центральні герої – чоловіки, але є трішки простору для маневрів)

* Брайан Олдісс “Птицы Марса” (а це вже радше конспект великого романа, та ситуація – приблизно як у Вебера: жінок багато, жінки взаємодіють)

* Александер Макколл Сміт “Женское детективное агентство №1” (одна з приємних несподіванок останнього часу)

* Горацій Волпол “Замок Отранто” (внєзапная класика – усі постійно “лишаются чувств”, верещать та репетують, але нормально поговорити в героїнь також виходить)

* Ісаак Башевіс Зінгер “Люблинский штукарь” (ще один сюрприз, який пройшов тест на одному крилі – полілог зненацька став діалогом – але ж пройшов!)

Фух. Але про зворотні випадки, мабуть, розкажу окремо.

ЗІ: дрібка статистики: усього з кінця листопада 2013 року поміж книжками, які я читала, уповні тест Бехдель пройшов 101 твір. Отаке (с)