Уже місяць збиралася розповісти трохи про класну книжку, та все якось не випадало. А зараз воно цікаво виглядатиме після попереднього постинга ) Адже йдеться про такий нечастий випадок як: текст (товстезний роман, між іншим) тест Бехдель не пройшов, і нехай – vaya con dios. Бо а) вдало обрано сеттинг; б) усьо замотивовано; в) є бонуси :Р У тому числі – поетичні.

Йдеться про River of Stars Гая Гевріела Кея – умовний другий том із циклу про Ки Катай.

Якщо події “Піднебесної” співвідносилися із герцем часів династії Тан, то тут все відбувається трохи пізніше. Дванадцяте століття, власне – визнає післямова. І то треба було б в ту післямову завчасно залізти, бо тундра-я дві третини книги вперто натягувала події на монгольську навалу, хоча матеріал опирався із пристрастю. Цьогорічний “Марко Поло” поплутав – зізнаюся чесно (хоча мені й натякали: а подивися-но на чжурчженів… ага).

Оце і є вищезгадане “А” ) У “Піднебесній” з героїнями (три центрові та купа помітних другого-третього плану) та їхнею взаємодією все було путьом. У “Річці зірок” такого майже не може бути, бо це б суперечило… Схоже, що не лише епосі, але й тому, як її хотіли змалювати. За століття тамтешній Катай (ну й наш Китай також) змінився.

Семенящая, прихрамывающая походка, которой певица прошла от носилок до павильона, поддерживаемая под локти с двух сторон мужчинами, чтобы подняться по трем ступенькам, стала для Шань потрясением.
И это… новшество красоты, возможно, не ограничится только кварталами удовольствий. Она слышала, как его обсуждали женщины в поселке клана: большинство с презрением отвергали эту моду, как пригодную только для куртизанок, но другие высказывали предположение, что она может стать средством для их дочерей привлечь к себе внимание. Их спеленатые ноги будут доказательством их желания стать красивыми – и в должной степени покорными.
(…)
Линь Ко, держа третью чашу вина с шафраном (она в тот вечер тоже выпила три чашки), сказал:
– Дочка, если мужчины наших дней разучились ездить верхом и охотиться, и их всюду доставляют носильщики, даже в соседний дом, как они могут унизить женщин еще больше? Именно так. Вот что сейчас происходит.

(Шо характерно: притому, що йдеться про відверто патріархальне суспільство, половина головних героїв розмірковують в лайт-режимі “фемініст-френдлі”. Виглядає це приблизно отак: “Если правители решили уничтожить их из-за своего тщеславия и трусости, то это не значит, что каждый человек, мужчина или женщина, должен покорно принять это”, – і дбайливі “чоловіки та жінки”, “чоловіки, а також жінки”, “чоловіки і, безсумнівно, жінки” трапляються надто часто, щоб вважати це випадковістю. Щось я трохи сумніваюся, що середньовічні ки катайці формулювали б саме так… Але нехай буде – навіть якщо це не відголосок переможної ходи рівноправ’я в Канаді, а особисті естетичні забаганки Кея).

Хоча, як мінімум, єдина головна _героїня_ змушувала співбесідників робити подібні уточнення.

Единственным проявлением его авантюризма является тот факт, что он дал своей единственной дочери такое образование, как будто она родилась мальчиком. Неординарное решение, грозящее последствиями, если считать, что жизнь отдельного человека имеет какое-то значение.
Шань прочла классические произведения писателей и поэтов, крупных и незначительных, со времен начала письменности в Катае. У нее очень хорошая скоропись и еще лучше официальная каллиграфия. Она поет и, конечно, умеет играть на пипе – большинство женщин из хороших семей умеют это делать, – но она еще и сама пишет песни, в новой форме «цы», рождающейся во времена нынешней Двенадцатой династии, слова («Как прививают пионы!» – вдруг думает она) на хорошо известные мелодии сельской местности или кварталов удовольствий.

Лінь Шань – поетка та імператорська фаворитка (не в еротичному сенсі) – в романі абсолютно дивовижна. Хоча чому лише в романі? На мій подив, це образ із цілком конкретним прототипом.

Доля історичної Лі Цинчжао в загальних рисах збігається із схемою Кея. І вона справді була дуже шанованою поетесою свого часу (та й зараз загалом). Якби я не була б такою невігласкою у поетичних питаннях! Ок, виправляємо ситуацію )

Цитуючи Вікі:

Зі 100 віршів та поем Лі Цинчжао дотепер зберіглося близько 50. Найбільш значущоб є збірка «Соу юй ци» («Строфи яшм під водоспадом»). Працювала у жанрі ци. Її вірші по праву належать до числа найбільших досягнень жанру. Вони можуть слугувати чудовими зразками цієї примхливої, мінливої форми. Лі Цинчжао ревно відстоювала відособленість ци, розглядаючи їх як прекрасний й досконалий світ небагатьох обраних поетичних тем та витончених форм

А ще можна “послухати” саму Цинчжао:

Там, де злились воєдино
Хмари з озерним простором,
Де ще імла світанкова
Тане над хвилями сонними,-
Сотні вітрильників в танці
Закружеляють скоро.
Небо ясніша, згасають
Зорі одна по одній.

Сон незвичайний я мала.
Начебто в небо злітаю.
Голос з безодні синьої
Почувся неждано мені.
Ласкаво й приязно так
Небо мене спитало:
«Шлях куди спрямувала
В оцій стороні земній?»

Невтішним було зізнання.
Сказала я Небу відверто:
«На захід хилиться сонце,
Шлях далекий, як і раніш.
Життя моє – лише пізнання
Долі важкої поета,
Та досконалих рядків
Так мало знайшов мій вірш”.

Вітер здійнявсь доокола.
Вітер од краю й до краю
Гордо ширя наді мною
У піднебессі блакитнім гриф .
Мчи на Саньшань мене, вітер,
Пришвидшуй хвилею човен.
Хай ні на мить не слабне
Твій одчайдушний порив.

(до речі, українською простіше (і то набагато!) нагуглити посилання на наукові роботи про образ чогось чи значення поезії Лі Цинчжао, аніж переклади. Тому одне з того, що найбільше вразило, буде російською. У мене теж складні стосунки із осінню.

Грусть в сердце. И смятенье дум,
Тревожит каждый звук.
Холодный мир вокруг угрюм,
И пусто все вокруг.

Луч обласкал – и вновь темно,
И холодно опять.
С ненастным ветром и вино
Не может совладать.

Печальный голос слышен мне:
“Наш старый друг, прощай!”
То гуси где-то в вышине
Летят в далекий край.

Здесь было много хризантем,
Цвели – и отцвели.
О них кто вспомнит и зачем?
Валяются в пыли.

Я у окна чего-то жду,
И скорбь меня гнетет,
А тут еще, как на беду,
Дождь льет, и льет, и льет.

Утун, промокший до корней,
И сумеречный свет,
И в небе, как в душе моей,
Просвета нет и нет.

Чималеньку добірку віршів російською можна почитати тут. Інджой.