Завдяки тому, що зі мною наполегливо ділилися враженнями від читання мемуарів Маннергейма, я – зненацька! – дізналася про існування Lotta Svärd і вкотре переконалася, що історія кружляє-таки дивними манівцями. Ні, воювати в прямому сенсі в першій половині ХХ століття фінок  не брали. Але виконання “ісконно жіночих” функцій організували з розмахом.

У вікі-телеграфному стилі: “лотти” – це жіноче парамілітарне об’єднання, що існувало з 1918 по 1944 роки. Створене воно було заради того, щоб годувати, лікувати, забезпечувати вояків шюцкора. “Ну просто як тисячі наших волонтерок”, – вигукнула я. Та під час Зимової та Другої світової функції “лотт” розширилися (до участі ППО-бригадах включно), як і їхня кількість. На кінець війни для Фінляндії “лотт” було під 240 тисяч жінок, що складали найбільшу в світі (стверджує Вікі) допоміжну добровольчу службу. І (на відміну від нинішніх українок) – все це працювало офіційно, в координації з армією, офіційним же визнанням внеску всіх учасниць та військовими нагородами. А очільниця “Лотта Свярд” у воєнні часи Фанні Луукконен була першою жінкою, що отримала фінський Орден Хреста свободи першого ступеня (і то в бойовій його версії).

З огляду на фінську специфіку Другої світової – всяке було. З рук Гітлера Луукконен орден також отримувала, ну й загалом – відгуки, щодо діяльності “лотт” траплялися різні (після війни багатьом “фашисткам”-“антісовєтчицам” було непереливки). Але в 1991-му, якщо я правильно зрозуміла натяки фінської вікі, не знаючи фінської, “Лотта Свярд” було реабілітовано. У Фінляндії, судячи з усього, про “лотт” знають та пам’ятають (півцарства за посилання на художній фільм про них). За межами рідної країни, з огляду на кількість статей у Вікі, ситуація інша.

Ще трохи фоток – під катом.

А повз таке я не змогла пройти ) Також Пінтерест приніс.