Тягуча літня книжка

От скільки читаю британку Пенелопу Лайвлі, стільки й дивуюся – як багато всякого можна розповісти про пам’ять. Місячний тигр – про Пам’ять та Історію. Фотографія – про те, як ми пам’ятаємо (чи – власне – не пам’ятаємо) близьких, що пішли з нашого життя. А тепер прочитала Жаркий сезон (у дівоцтві Heat Wave – і воно пасує краще) – про повсякчасне співіснування справжньої реальності та “Яким все було колись”, про одночасне сприйняття багатьох версії людей – “нинішніх” із урахуванням “колишніх”, про не таку вже й лінійну залежність _зараз_ від _колись_. І це було круто )

boocover

Сюжетно книжка дуже проста. Кілька родичів пересиджують спекотне літо на селі: немолода літредакторка, її донька – дизайнерка в декреті, зять – зірка научпоп-літератури та онук-тоддлер. Полін повільно редагує книжку про прекрасну даму, лицаря, однорогів та вервольфів, повільно спостерігає за навколишнім життям, повільно згадує подробиці свого нещасливого шлюбу із чоловіком-гульвісою. І не менш повільно починає помічати відголоски поведінки свого колишнього в зятевій, а присмак своїх тодішніх почуттів – у доччиній розгубленості. Естраполяція чи, може, збіг? Полін так не думає.

У невеличку книжку вмістилося дуже багато. Окрім ретельного (та все ж ненав’язливого) розбору роботи механізмів пам’яті, там ще дуже багато про стосунки матерів та доньок, про буття “сіреньких” дружин блискучих чоловіків, про розвеселі моделі “Усі терпіли – терпи й ти”… А ще – про різницю між давнім та сучасним сільським життям. А також – про те, чим відрізняється кантрі-туризм від справжньої “імміграції”. Написано вправно, колізії – якісь аж надто життєві, але беззаперечно радити, мабуть, не можу. Лайвлі, якщо в неї не в’їхати, може здатися нуднуватою. Але мені гарно лягає )

3 thoughts on “Тягуча літня книжка

  1. Цікаво, мені усе повільне (кіно, книги) як правило подобається навіть більше за активно-швидке. Але я читав цей пост одразу після посту про чеську глибинку і воно трохи пересіклось — чогось рішив, шо тут мова теж про чехів. І от коли побачив, шо про умовних англо-саксів, то відчув, шо я подібне б з куди більшою цікавістю почитав про наших, про слов’ян.

    До речі, а ти знала, шо в українській мові є своє слово для означення дітей 1,5-4 років? «Малюк». А тодлер же так дико звучить і виглядає українською і взагалі кирилицею… Доречі, це слово українською було б правильніше писати саме «тодлер» — подвійна «д» не вимовляється, отже і на письмі має губитися.

    Подобається

    1. серед західно- та південнослов’янських текстів якось з більшою охотою перекладають щось дуууже проблемне, а більш “звично-життєве” мені трапляється нечасто. хоча, як нарощуватимуть об’єми, то всякого буде (чомусь сходу лише автобіографічна Гретковска згадалася)

      я знаю, що є “малюк”. але воно ширше, а “тоддлер” мені подобається якраз в максимально буквальному сенсі – дитина, яка вже ходить, але погано.
      (ну люблю я подвоєння, люблю. і коли запозичення не стале, то… дозволюю собі зайве :Р)

      Подобається

      1. Ну, а смисл насичувати мову подвоєнням, яке навіть практично неможливо вимовити? Просто таке суперечить засадам, на яких створювалася українська літературна мова. Це вже якась російщина чи французщина, бо ігнорується важливий бонус — фонетичність написання. Да і так некрасиво, так дико воно виглядає, оте, об шо язик ламається при спробі вимовити як написано…

        Подобається

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s