Міська ретро-мелодрама по-українськи

Цього року я з Арсеналом була на “Ви” і пропустила купу подій. Серед них – потенційно цікаву презентацію “Український історичний роман: жіноча версія”. Цікаву і темою, і тим, що з двох пропонованих до обговорення книжок – “Звичайник” Лілії Мусіхіної і “Марта” Лілії Черен – другу я вже встигла прочитати. “Тематично” роман і справді історичний. Хоча…

Отже, за формою “Марта” дійсно може вважатися багатофігурним історичним романом, АЄОА – 250 сторінок, в які просто не вмістилися всі намічені сюжетні лінії (окрім центрової, вона пряма, як молода тополя), та й епоха увійшла пунктиром. Обрані час і дія, між іншим, цікавезні: Київ з 1918 до 1934 з усіма хвилями воєн, НЕПом, згортанням коренізації та відголосками Голодомору. Матеріал шикарний, робота авторки в архівах помітна неозброєним оком, але з точки зору проблематики маємо якраз сабж.

Власне субжанрово українська “Марта” страшенно нагадує англійських “Янголів Черчилля“, що я їх читала восени. Це чесний чік-літ із елементами coming-of-age novel на історичному матеріалі, де в центрі уваги дорослішання та любовні гаразди й негаразди дівчини з села, що мріяла стати модисткою в місті. Проте “Янголи” здалися мені збалансованішими, бо там історичне тло жорстко “дозоване” під фабулу – про особливості Другої світової для Англії розповідається стільки, скільки потребують колізії історії головної героїні. У “Марті” все не настільки струнко. Сюжет фактично повісті періодично хиляє в сторону, аби показати якнайбільше (ага, і включити в себе жменьку штампів традиційних поворотів). І подібна нерівномірність: у нас тут про Марту та її кохання чи про долю України та майже всіх основних верств її населення? – під кінець книжки збиває з ритму читання. Там якраз закинуті другорядні лінії швиденько закриваються “явочным порядком”.

І все ж на тлі того, що в українській літературі останні роки видається як “ретро-мелодрами” (згадала й здригнулася) історичною адекватністю “Марта” безперечно радує. Та й загалом – книжка вийшла симпатична. Але якраз як мелодрама вона для мене не злетіла. Спостерігати за героїнею було цікаво, за її стосунками з жінками (тест Бехдель проходить) – також. Купа примітних детальок, яких просто не могло б бути в про_чоловічому тексті, радувала око, а Київ, Київ! – але ж там ще є чоловіки, дуууже специфічні любовні лінії і аж надто бадьорий гепі-енд. Not my shoes.

Проте авторку запам’ятала, сподіваюся, вона ще писатиме подібне ретро. Бо матеріал того вартий, а Лілія Черен –  кандидат історичних наук, що спеціалізується на тій епосі )

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s