(Не)Стерпно важкі легкі книжки

Днями мені трапилося прочитати одразу дві книжки з категорії “Просто про складне”, вона ж – “Приємно про якесь не дуже”, або ж “Страшно смішно про серйозне”, чи навіть “Іронічно про драматичне”. І так оце спростилася/розслабилася, що довелося потім полірувацця одноклітинним любовним романом. На щастя вибрала вдало. До речі – складнощі вибору релакс-читва заслуговують на окремий пост, тільки чи є труднощі класу “Я в юності прочитала овердофіга любовних романів (точно більше півтищі, але наскільки більше – не пам’єтам, припинила ту дурну справу із рахуванням), а все одне виросла феміністкою” комусь цікавими? Я б весело написала, правда-правда )

Але повертаймося до наших ба нелегких/легких книжок. Полірування, між тим, знадобилося не тому, що вони були погані чи нецікаві. Аж навпаки, вони – класні, а одна – точно втрапить у мій річний топ. Просто ці два романи дійсно нестерпно легко змальовують досить-такі сумні (а місцями й страшні) речі. А де там “Я реготала над кожною сторінкою!” (вільна цитата з відгуків на Гудрідз) – я трохи не тойво. Почуття гумору, мабуть, схибило.

Поїхали. Перша з цих книжок – це одна головних новинок “Комори” на цьогорічному Арсеналі – “Гордий Будьщо” Ірени Доускової. Велика повість (чи дуже маленький роман) про чеський варіант застою першої половини 1970-х. Фішка книжки: оповідачкою є 8-річна Геленка – дитя із дуууже незвичної родини (батьки актори з провінційного театру) та з трішки нестандартними поглядами на життя.

NB: попри милу обкладинку книжка – категорично не_дитяча. Головна героїня молодшого шкільного віку тут є водночас ностальгійним альтер-его письменниці, що зростала у ті часи, та уособленням творчого методу, а не натяком на цільову аудиторію. (Де я кілька місяців тому читала про “Дитяча книжка та книжка, де діти – головні герої – це дві великі різниці”? Згадала! У рецензії Володимира Чернишенка на твори Антона Санченка). Про що чесно йдеться у передмові:

Мені здалося, що зіткнення дитячого і дорослого способу сприйняття світу на тлі нерідко печальних сімдесятих дасть мені як авторці можливість намалювати трагікомічний і не зовсім звичний образ тієї доби, яка позначилася на нас усіх більше, ніж ми б того хотіли.

Власне це і є “Гордий Будьщо” (персонаж – прямий аналог моєї власної Цекаки Паесеси) – спроба (і переконлива) відбити дитяче враження про світ, який стає абсурднішим просто в процесі споглядання. Не Кафка, але реалії дивні і, по-своєму, лячні. А завдяки безкомпромісно чесній/наївній Геленці – ще проговорені відкрито. Думаю, оцей контраст між “Усі все розуміють…” – “А діти – ні!” і має створити комічний ефект, але я все ж таки на двадцять років молодша за пані Доускову, і моя цікавість до деталей мала якийсь “етнографічний” відтінок. Хочу ще загітувати на читання батьків – вони якраз із того покоління, та й, думаю, їм було б цікаво порівняти тутешні соцреалії із чеськими.

А друга книжка – сучасна і про сучасний світ – а приблизно така ж сама за ефектом. Це – американський бестселер “Куда ты пропала, Бернадетт?” Марії Семпл – така собі цілком комедійна оповідь про драму головної героїні – видатної архітекторки, яку гостра творча криза, необхідність опікуватися хворою дитиною та багатолітня депресія перетворили на нелюдськи прибацану домогосподарку.

Усі теми, що вона їх зачіпає, Семпл трамбує, як слон саванову травичку. Стережіться США, Сієтл, Канада. Дітоцентрична модна освіта та старі добрі школи-пансіони. Хороші матері, погані, уважні, неуважні, схиблені мами, від яких порятунку нема (для них спеціальна назва є, але я призабула). Батьки теж стережіться – будь-які. Увага представникам творчих професій, педагогам, піарникам, садівникам, лікарям (і шрінкам – да-да-да!) та вченим. А айтішнікам (зокрема – дрібном’яким) краще взагалі заховатися. У нас ще не охоплені туристи? Питання фігня, зараз добряче прикладемо. Чи не єдина категорія, якої не торкнулося це сатиричне буяння – обдаровані підлітки, такою якраз є Бі – донька Бернадетт. І де слово “лопата”, після якого треба сміятися, тут мені було видно краще – реалії ближчі. Хоча насправді місцями хотілося плакати. Марія Семпл абсолютно безжальна, а доля Бернадетт – жінки, яку випхали із “чоловічого” світу, а у середньокласовий-“мамцьожіночий” вона вписуватися не захотіла – брррр. Але в цілому це було афігенно! А ще мотивує: начхати на все і чинити так, як душа просить. Якось воно точно вийде, а як пощастить – вийде круто.

4 thoughts on “(Не)Стерпно важкі легкі книжки

    1. “Бернадетт” ще й зроблена класно – основна оповідь від імені дівчинки з вкрапленнями листів, нотаток, протоколів, статтей, мейлів – читається бадьоро )
      а полірувалася Карен Робардс – цього разу така собі елементарна лав-сторі епохи Регенства, але персонажі нетипово притомні, та й сюжетна колізія хоча б існує

      Подобається

    2. о! ще подумалось: Олю, а давай так: якщо тебе у сповіщеннях на ГудРідз щось з читаного мною за жіночим авторством зацікавить – ти мені пиши, а я намагатимусь про це в пристойній формі розповісти )

      Подобається

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s