За півмісяця підбиватиму черговий читацький квартал і зможу проконстатувати: персональний географічний виклик почувається незлецьки. Мабуть, тому, що саме його я підгодовую спонтанними книжковими закупами. Ото днями забігла в книгарню по маркери, а вийшла звідти із книжкою боснійської письменниці.

Довго думала, як би можна було описати “Туфлі до вручення “Оскара” Меліни Камерич кількома словами. І нічого кращого за недолуге й трохи несправедливе “чик-літ з кров’ю” в голову не залізло. Воно, зрештою, десь так і є. Значна частина текстів – проговорення суто жіночого досвіду. Соціального (включно із кар’єрою в чоловічому середовищі), родинного, міжстатевого. Останнього якраз з верхом. Про різного роду кохання Камерич розповідає багато, докладно, можна сказати – з картинками. Але ще йдеться про жіночий досвід… як би його назвати… геополітичний. У м’якій версії він виглядає приблизно так:

Країна, в якій я народилася, ще існує тільки на дні каструль, в яких готую айвар. Коли айвар вже зварений, я мию каструлі. Коли їх, вимиті, перевертаю, щоб стекли, на дні зблискує напис: Made in Yugoslavia.

У жорсткішому варіанті все інакше (хоч теж знайоме – уже). Це ж Боснія. Тут і чик-літ – з кров’ю.

Цей стріляє і стріляє. Спочатку по одній, а тепер цілий залп. Бавиться. Яке йому діло до того, що я спізнююся. І що мій коханець приїжджає. І що в мене щойно порвалися колготки-сіточка від La Perla. Йому пофіг!

Жінки і діти, жінки і лахи, жінки і робота, жінки і жінки – подруги, сестри, матері, суперниці; жінки і самотність, жінки і кохання, жінки і секс, жінки і кулі, жінки і міни, жінки і смерть… Хоча видавництво призначило “Туфлі…” повістю, насправді це збірка крихітних (на кілька сторінок) оповідань та двійко невеликих п’єс. Судячи з усього, написані вони в різні часи, або ж – в будь-якому разі – апелюють до різного досвіду. Наскрізна тема (як вже очевидно) одна – жіноче життя в усяких його проявах. А от втілення різниться. Одні оповідання – цілком сюжетні. Інші – розлогий заспів “душевного ніпрощо” в дусі глянсових колонок (зазирнула в біографічну довідку – а, ну власне!). І все це дуже цікаве, хоча й не завжди близьке. І то краще воно б було подалі…