Маленька людина та велика війна. Або ж Сучасні-українські-жіночі історичні романи. Vоl 2

Писати про книжки, які цікаві за змістом, але не подобаються за формою, чи не найважче. Особливо, коли йдеться про справді значущий зміст – тоді усі “Ну чому ж воно так важко читається?!” здаються нечемними. Ну, таке вже воно є. Мені не пішло, але розповісти варто.

Волєю судєб (а насправді – це абсолютно випадковий збіг) протягом останніх двох тижнів мені зустрілися два сабжа про Другу світову війну на українських теренах. Причому в першому випадку йдеться про окупацію підрадянської України, а в другому – переважно про “Перші Совєти” на Галичині. І ці книжки таки залишають по собі відчуття різних воєн…

Перший роман – “Вільний світ” Тетяни Белімової, прочитати який (якшо чесно) спонукала схвальна рецензія Антона Санченка. Це дуже стисла сімейна сага на дві родини, у якій більша частина безпосередньо змальованих подій відбувається у 1940-х.

Як для сімейної сага це направду невеличка книжка, в яку вмістилися згадки про Голодомор, розповідь про початок окупації Києва, оповідь про буття остарбайтерів у Німеччині, короткий огляд емігрантських настроїв тих “остів”, що вирішили не повертатися в СРСР, мотиваційні замальовки про тих, хто все ж таки повернувся, ремарки про “Як жилося за Завісою людям, у яких знайшлися родичі на Заході” і – через кінець вісімдесятих-початок дев’яностих аж до сьогодення. Між тим центральна частина стосується якраз остарбайтерів – усе інше дається плюс-мінус пунктиром, включно із концтаборами чи тим-таки окупованим Києвом. А Київ там цікавий (про що кажуть всі, хто книжку читав) – головні тутешні герої жили на Трухановому, поселення на якому по війні відновлювати не стали.

А взагалі – побудова “Вільного світу” добряче підгодовує синдром несправджених очікувань. Адже починається роман як історія про родину із трьома дочками (і десь там за обрієм майорить ще й син, щоправда, “найстарший, найкоханіший”), а, виявляється, головний герой там – хлопець-остарбайтер. Сюжетні лінії порскають в різні сторони, сходяться-розходяться, минають чекпойнти, але чомусь не там і не так, як мені ввижалося б… І то вже не кажу про те, як воно написано. Проте… Дивний й нечастий випадок – у “Вільному світі” зібралися майже всі нелюбі моєму серцю стилістичні прийоми: нав’язлива присутність “горішнього” автора, спекуляція на лейтмотивах, нав’язливі образи (один з головних – власне _назва_), логічні повтори, шалена кількість риторичних питань, на які миттєво даються риторичні відповіді (“Довіряють? Довіряють…”), тонни безособових речень та стрункі синонімічно-логічні лави “однорідних” (нє, іноді чесно однорідних) такого штибу: “Це – вторинне – сурогат – швидше даність – безвихідь?”. Одним словом – по-багатому написано, думала, під кінець кривавими слізьми вмиюся, але в останній третині тексту принад поменшало (чи я звикла).

З цієї точки зору “Вільний світ” став кактусячим читанням, але ж поміж стилістичними красотами там згадується – фіксується – проговорюється (пардон, не втрималася) документально точний досвід старших поколінь. У міру типізований і до того ж – упізнаваний. (Мамо, а у вас на селі було таке, щоб люди отак?.. – Та ніби ні, хоча, ти знаєш… Було!). Тож аж радити не буду, але переглянути – рекомендую. Може, краще зайде, ніж мені.

За дивним збігом другу книжку у цьому міні-огляді побудовано за схожими кресленнями, проте – офіційно. Тут теж починається і закінчується все розповіддю про дівчину, що дорослішала під час війни (а головним героєм двох частин роману з трьох є чоловік), але технічно зроблено цікавіше. І хоча я і до таких цікавинок готова не була. Це “Корнелія” Надії Мориквас – свіжовиданий “Старим Левом” документальний роман про воєнні Дрогобич-Борислав-Львів.

Двигуном сюжету та генієм чистої краси в цьому романі є цілком історична Корнелія Опришко – гімназистка-галичанка, сестра активістів ОУН, яку не оминули увагою НКВС-ники. Якщо у “Вільному світі” війна  здебільшого змальовується як хтонічний вихор, такий собі калі-юґа-концентрат, де мікро-рівень особистої відповідальності а-ля “Конкретне зло чинять конкретні люди” виходить на перший план лиш час від часу (і це, як на мене, найсильніші епізоди роману), то вся “Корнелія” – про цю страшну конкретику. Війна тут тло (з продуктами сутужно, а ще – “Тепер таких пишних не шиють – економія”), головна тема – репресії: переслідування, депортація, фізичне знищення, але також – духовне понівечення. Інший головний герой роману – поет, педагог, дипломат Петро Карманський, яким влада зацікавилася в інший спосіб, аніж Корнелією. Там і без Перших Совєтів образ був би цікавезний: оте саме ремаркове втрачене покоління на українському матеріалі – люди, травмовані не лише Великою війною, але й знищенням надії на державність. А радянський фактор додав ще ноток… тільки сприймати їх годиться однозначно.

“Корнелія” – не просто документальний роман. Його б можна було назвати “романом-репортажем”, бо цілком художній текст регулярно пірнає (чи випірнає?) в сучасність, в якій авторка змальовує подальшу долю своїх героїв, цитує діалоги з тими, хто дожив до наших часів, проводить екскурсії сюжетними місцями. Але за офіційним визначенням це “роман-есей” – з усіма гостро актуальними публіцистичними наслідками. І в цих моментах оповідь не просто розставляє оцінки, пережовує їх та вкладає в рота. Ні, вона тримає читача за горло, ніжно притискаючи, коли годиться: “Ковтай зараз! Сприймай як належить!”. Бентежний ефект, якщо чесно. І варіант роботи з історичним матеріалом незвичний. Цікава спроба дати обраним героям друге життя. 🙂

5 thoughts on “Маленька людина та велика війна. Або ж Сучасні-українські-жіночі історичні романи. Vоl 2

  1. ремаркове втрачене покоління на українському матеріалі – люди, травмовані не лише Великою війною, але й знищенням надії на державність

    До речі ти гарно підмітила, що це цікава тема. Це дуже цікава тема і так кричуще мало описана в л-рі. Хоча, можливо, треба пошукати у діаспорній л-рі – документальній, мемуаристиці та художці. От як раз поприглядаюся, бо зараз багато скачаних книг маю діаспорних (з Діаспоряни та ін. сайтів).

    Подобається

    1. та у галичан, думаю, таке має бути. до речі, рекомендую якось порівняти у Вікі російську та українську статтю про цього Карманського – дуже промовисто )

      Подобається

  2. Дякую за рецензію! Саме читаю “Корнелію”. Aле об що постійно спотикаються, то це відвертий сексизм – ідеалізована красуня Корнелія, з її “силою невинности”, самі хпопці-повстанці (“Але вони – хлопці, чоловіки, вони інакше не можуть. А тобі туди не треба.”), поет, якому для натхнення треба красивих жінок, – бо звідки ж тим віршам братися, якщо не від жагучої любові (“Жінка постаріла, а розбудити його пригасле серце могла хіба що юна врода. Любов і краса нероздільні, це, властиво, одне і теж.”) Facepalm на faceplam-i.

    Вподобано 1 особа

    1. так, оця лінія “юна муза, а дружина… а що дружина?” найважче ішла. ідеалізацію Корнелії ще можна пояснити художнім задумом, але там справді багато красномовних дрібничок, через які увага перечіпається

      Подобається

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s