Стандартний жарт про гальмо та механізм мені вже можна брати за девіз та вишивати на знаменах – пасує, як ніщо інше.

Уже два тижні не можу збагнути: як же ж так вийшло, що я ніколи не чула про WPC 56 – бібісішний серіал про жінок-констеблів у 1950-ті, що розпочали ще у 2013 (тобто на сьогодні маємо 3 сезони по 5 серій в кожному). Ну, нічого – краще пізно, аніж ніколи. Бо серіал симпатичний і заслуговує на увагу.

Вікіпедія дбайливо пояснює, що жінки-поліцейські на теренах Британської імперії з’явилися ще по Першій Світовій (а до того – від 1914-го – йшлося про волонтерську службу). Але процес залучення жінок швидким не був. Серіальна дія розпочинається у 1956 році, і головна героїня Джина Доусон є Woman Police Constable номер (всього лише) 56, а у своїх околицях Бірмінгема – першою жінкою-офіцером. Дівчина вона молода-завзята, і завзяття тут не зайве – її не дуже розуміють батьки, не дуже сприймають колеги та й злочинці – також.

/беручи до уваги схему, що так класно себе зарекомендувала під час розповіді про “Місс Фрайні“/

До серіальних плюсів можна віднести таке: * Хороша головна героїня. Не сказати, що там якийсь надзвичайно глибокий образ, але мені він здався приємно цільним (зважаючи на популярність детективів із перверзіями – фух, нарешті нормальна людина!). Джина – гарна людина, гарна поліцейська, і в неї все добре із цінностями та орієнтирами (це ще спрацює на сюжет).

* У центрі уваги – цікава за складом поліцейська дільниця. Сценаристи видушують із сеттинга все, що тільки можна: хороших копів, поганих копів, поліцейські династії, офіцерів-кар’єристів, офіцерів-корупціонерів (заразом пропонують поколупати тему корупції та меж допустимого поліцейського свавілля) і тому подібне. Також є цілком нуарний детектив (Detective Inspector, тобто) із нещасливим особистим життям та дуже мила секретарка (і, дякувати Кеті, серії вряди-годи проходять тест Бехдель).

* Наскрізна сюжетна лінія із вихилами – але це особисте, я трохи втомилася від процедуралів. Сюжет, до речі, цікавий, хоча й тут маніяків не оминули.

* Соціально чутливе зображення епохи. Бібісяки іноді перетискають із виховними моментами, а тут все ніби рівненько лягло. Чи просто мені теми цікаві. В асортименті – ксенофобія, домашнє насилля, класові непорозуміння, насилля над жінками, і взагалі – жіноче питання на повен зріст, але й тема натякає. Дивитися на те, як Джина відвойовує собі місце в колективі подеколи просто боляче. “Кралечко, неси чай, до іншого ти ж не придатна”, – оце от усе, да-да-да. І в силу цього там дуже цікаво змальовується коливання в ставленні до неї: дівка -> свій хлоп -> нє, все ж таки просто дівка – і далі по колу…А ще цікаво спостерігати за тим, про що до того доводилося читати: як перших полісвумен сприймали як замінник чи то психолога, чи то священника – а воно не всім і не за всяких умов пасувало.

Мінуси:

* Люди кажуть, що чорнушність. Мені нормально пішло, але в мене й поріг лояльності до детективів вищий за середній. Ступінь похмурості картинки – приблизно як в Індеворі, а сюжети – все ж таки м’якші.

* Певна шаблонність другорядних персонажів (особливо жіночих) але то таке…

* Кружляння навколо теми особистого життя Джини. Повністю оминути її не схотіли, зробити дівчині міцний тил було, мабуть, драматургічно нецікаво, ну, добре хоч в нетрі не звалилися. Хоча продовження я трохи побоююся.

* Нестабільність акторського складу. Я подивилася лише перший сезон, але ІМДб доповідає, що у другому зміниться майже весь керівний склад дільниці, а в третьому – ще й головна героїня (о, треба домучити четвертий сезон Death in Paradise – бо як вони Каміль прибрали, я вже скисла). Енівей, дивитимуся далі, хоча відгуки на другий сезон гірші, аніж на перший. Чи є в перекладі – не знаю, із субтитрами знайти можна.