Щиро кажучи, я не збиралася знову (та скільки ж можна!) писати про книжки Ніла Геймана. Але хмурий ранок і – судячи з усього – ще гірше пообіддя просто-таки вимагають додати прекрасного в стрічку.

Тому коротенько та з картинками про “Сплячу та веретено“.

Що буде зі старою казкою, якщо рятувати Сплячу красуню піде Білосніжка? Суб’єктність, емпаурмент, гендер-світч?

После этого настал черед королевского жениха. Ему сказали, чтобы он не принимал близко к сердцу и что они все равно скоро поженятся, и плевать, что он всего только принц, а она уже королева. В подтверждение своих слов ее величество пощекотала юношу под подбородком (на редкость хорошеньким) и целовала, пока на губах у него не распустилась улыбка.
Потом она приказала принести ее кольчугу.
И меч.
И мешок провизии.
И привести коня.
А потом вскочила в седло и поскакала прямиком на восток.

Буде все! причому по-чесному. Тест Бехдель, до речі, текст не пройде – там у героїнь немає власних імен, казка все ж таки. Зате можна втішитися ілюстраціями – за них відповідає Крис Риделл.

Захват, слина, конвульсії, хочу-не-здужу. Але англомовну версію, бо сумніваюся, що хтось візьметься за таке українською. До речі, а хто б з українських видавництв в принципі міг долучитися до перекладів графічних романів чи ілюстрованих книжок для дорослих? Ніша вузька, продукція дорога… Сірєнєвєнькій бєспєрспєктівняк якийсь проглядає.

І ще кілька картинок, взятих з Лайвлібу.

Лише для мене у першому гномі трохи розпухлий Грем МакТавіш проглядає? А це я “Гобіта” навіть не дивилася. Лише Outlander.

Я також вранці маю такий вигляд: