Власне, це знову копії відгуків з ГудРідз із кількома тематичними зауваженнями.

Рибгород by Наталка Бабіна
My rating: 4 of 5 stars

Не пригадаю, де багато років тому читала плач про те, що не треба намагатися ліпити ярличок “магічний реалізм” на писане на пострадянському просторі. Мовляв, і стосунки з дійсністю тут не такі, і оцієї їхньої природної фольклорності і складних релігійно-духовних вибриків нема, не кажучи вже й про метафорику змалювання політичних реалій. Я й тоді не погодилася, аж тут, читаючи Наталку Бабіну, додатково пообурювалася.

Чудово все ліпиться! І зліплюється щось прозоро-макабричне, дуже (аж незвично) тілесне, трохи абсурдистське, чорногуморне, але при всьому тому якесь ліричне й дуже ніжне – про генетичну пам’ять, стосунки поколінь, вмирання малих сел, безальтернативні вибори, проблеми жіночого алкоголізму та взаємовпливу життів близнючок. А ще у “Рибгороді” воюють з місцевим авторитетом, борються із посухою, шукають скарби (а свиню тренують шукати не скарби, а гриби – в хорошому сенсі цього слова) і риють нори в часі, випадаючи то в двадцяте століття, а то вже у сімнадцяте.

“Так чи сяк, але більше його не приносило. І він не заважав мені рити нори в часі. А я, зі свого боку, ніколи не купувала прокладок (…) Прокладка не допомогла б мені прогнати чорта так ефективно, як це зробив клапоть благенького простирадла, просяклий кров’ю”.

View all my reviews

Між усім іншим, “Рибгород” – доволі жорстока книжка. Наприклад, читати “Дівчину в потягу” я тепер побоююся, бо там також про жіночий алкоголізм… А тут ще чимало про свавілля, насилля, невиліковні хвороби й різні соціяльні негаразди. Та разом із цим – книжка дуже оптимістична. А ще мені сподобалося, як там змальовуються стосунки між сестрами, подругами, молодшими та старшими родичками. З цієї точки зору книжка дуже жіноча, швидко проходить тест Бехдель, ще проходить, знову проходить, і ще, і ще.

З іншою – певною мірою – парною – книжкою все трохи інакше. Там також в центрі оповіді жінка (ще й старша – Аллі в Наталки Бабіної близько 50, а тут Анатолії – вже під 60), але йдеться про далеке село, що виживає завдяки природному колективізму. Тому в багатьох ситуаціях герої розглядаються у “зв’язках”: друзі, брати, подруги, родичи, сімейні пари. До того ж відголоски традиційного суспільства є такими, що те, що змальовується як однозначно погане родинне життя – жах як він є. Але й зразки щасливого – також не дуже. Чого лише варта історія про те, як неговіркий чоловік запирав свою галасливу дружину в кімнаті, доки не висвариться. І це хороший дядько описується, справді хороший, чи не найпозитивніший персонаж на всю книжку! Ну й загалом (от не люблю цю термінологію, але) якщо в “Рибгороді” сюжет проактивний (половина героїв – із отакенним шилом в дупі), то в іншому випадку – все дуже реактивно. А, ледь не забула – йдеться про “С неба упали три яблока” Нарине Абгарян.

Відгук на цей роман – під катом.

С неба упали три яблока by Narine Abgaryan
My rating: 3 of 5 stars

Книжки так часто ходять до мене парами, що я цього вже майже не лякаюся. Пригадуєте, що я писала про “Рибгород”? Багато з того можна перенести й до відгуку про “С неба упали три яблока”.

Тут теж є глибинка (і набагато глибша, аніж у Наталкі Бабіної), тут теж є село, що постраждало від катаклізмів та воєн, село, що вмирає, бо в ньому залишилися лише старі, а життя там підпорядковується дивним і не дуже природним законам. І магічний реалізм тут є – не із ссувами часу, а більш звичний – із привидами, прокляттями, пророцтвами та маленьким хлопчиком, в якого складні стосунки зі смертю. І навіть головна героїня тут близька до своєї попередниці (у моєму читанні) – немолода жінка, життя якої зайшло не туди.

Та в “Яблуках” свій часопростір, своя безмежна побутовість, свої – суто вірменські – відголоски дійсності. “РИбгород”, попри все, гостро актуальний й не менш гостро-сюжетний, а Нарине Абгарян поспішає зафіксувати світ, який вже майже перетворився на спогад. Старий уклад, старі звички, старі страхи – гірко-приємний світ “Яблук” поступово помирає разом з останніми мешканцями Марана. Я ніколи не бувала у Кавказькому регіоні, я ніколи не симпатизувала традиційним суспільствам (а життя Анатолії – головної героїні – добре показує, що й не варто там чомусь особливо симпатизувати), але ця опукла солодка ностальгія заколисує й заворожує. І вже хочеться знайти якесь дерево, вмоститися під ним, жувати інжир і мріяти про далекі гори…

“С неба упали три яблока” – по-своєму чарівна книжка, але чари ці (в моєму випадку) розвіялися раніше, аніж роман скінчився. Над останньою частиною я вже відверто нудилася. Чи то раптовий! сюжетний поворот погано ліг у оповідь (а він дійсно як червоний клапоть на білій ковдрі), чи темп тієї оповіді змінився, чи просто письменниця, вправляючись у поліфонії, з якогось моменту почала розповідати не про тих персонажів, які справді цікаві, або ж розповідати не так… А от серед оповідань, що також містяться у збірці є й сильніші. Може, тому що лаконічніші: іноді багато хорошого швидко претворяється на “якось вже забагато”.

View all my reviews

Тест Бехдель також проходить, але увага: тригери в асортименті – окрім домашнього насилля тут чимало про голод, війну, стихійні лиха, є згадки про геноцид. Може, й не дивно, що герої такими “повиростали”…