Пострадянській магічний реалізм від білоруської та вірменської письменниць

Власне, це знову копії відгуків з ГудРідз із кількома тематичними зауваженнями.

РибгородРибгород by Наталка Бабіна
My rating: 4 of 5 stars

Не пригадаю, де багато років тому читала плач про те, що не треба намагатися ліпити ярличок “магічний реалізм” на писане на пострадянському просторі. Мовляв, і стосунки з дійсністю тут не такі, і оцієї їхньої природної фольклорності і складних релігійно-духовних вибриків нема, не кажучи вже й про метафорику змалювання політичних реалій. Я й тоді не погодилася, аж тут, читаючи Наталку Бабіну, додатково пообурювалася.

Чудово все ліпиться! І зліплюється щось прозоро-макабричне, дуже (аж незвично) тілесне, трохи абсурдистське, чорногуморне, але при всьому тому якесь ліричне й дуже ніжне – про генетичну пам’ять, стосунки поколінь, вмирання малих сел, безальтернативні вибори, проблеми жіночого алкоголізму та взаємовпливу життів близнючок. А ще у “Рибгороді” воюють з місцевим авторитетом, борються із посухою, шукають скарби (а свиню тренують шукати не скарби, а гриби – в хорошому сенсі цього слова) і риють нори в часі, випадаючи то в двадцяте століття, а то вже у сімнадцяте.

“Так чи сяк, але більше його не приносило. І він не заважав мені рити нори в часі. А я, зі свого боку, ніколи не купувала прокладок (…) Прокладка не допомогла б мені прогнати чорта так ефективно, як це зробив клапоть благенького простирадла, просяклий кров’ю”.

View all my reviews

Між усім іншим, “Рибгород” – доволі жорстока книжка. Наприклад, читати “Дівчину в потягу” я тепер побоююся, бо там також про жіночий алкоголізм… А тут ще чимало про свавілля, насилля, невиліковні хвороби й різні соціяльні негаразди. Та разом із цим – книжка дуже оптимістична. А ще мені сподобалося, як там змальовуються стосунки між сестрами, подругами, молодшими та старшими родичками. З цієї точки зору книжка дуже жіноча, швидко проходить тест Бехдель, ще проходить, знову проходить, і ще, і ще.

З іншою – певною мірою – парною – книжкою все трохи інакше. Там також в центрі оповіді жінка (ще й старша – Аллі в Наталки Бабіної близько 50, а тут Анатолії – вже під 60), але йдеться про далеке село, що виживає завдяки природному колективізму. Тому в багатьох ситуаціях герої розглядаються у “зв’язках”: друзі, брати, подруги, родичи, сімейні пари. До того ж відголоски традиційного суспільства є такими, що те, що змальовується як однозначно погане родинне життя – жах як він є. Але й зразки щасливого – також не дуже. Чого лише варта історія про те, як неговіркий чоловік запирав свою галасливу дружину в кімнаті, доки не висвариться. І це хороший дядько описується, справді хороший, чи не найпозитивніший персонаж на всю книжку! Ну й загалом (от не люблю цю термінологію, але) якщо в “Рибгороді” сюжет проактивний (половина героїв – із отакенним шилом в дупі), то в іншому випадку – все дуже реактивно. А, ледь не забула – йдеться про “С неба упали три яблока” Нарине Абгарян.

Відгук на цей роман – під катом.


С неба упали три яблокаС неба упали три яблока by Narine Abgaryan
My rating: 3 of 5 stars

Книжки так часто ходять до мене парами, що я цього вже майже не лякаюся. Пригадуєте, що я писала про “Рибгород”? Багато з того можна перенести й до відгуку про “С неба упали три яблока”.

Тут теж є глибинка (і набагато глибша, аніж у Наталкі Бабіної), тут теж є село, що постраждало від катаклізмів та воєн, село, що вмирає, бо в ньому залишилися лише старі, а життя там підпорядковується дивним і не дуже природним законам. І магічний реалізм тут є – не із ссувами часу, а більш звичний – із привидами, прокляттями, пророцтвами та маленьким хлопчиком, в якого складні стосунки зі смертю. І навіть головна героїня тут близька до своєї попередниці (у моєму читанні) – немолода жінка, життя якої зайшло не туди.

Та в “Яблуках” свій часопростір, своя безмежна побутовість, свої – суто вірменські – відголоски дійсності. “РИбгород”, попри все, гостро актуальний й не менш гостро-сюжетний, а Нарине Абгарян поспішає зафіксувати світ, який вже майже перетворився на спогад. Старий уклад, старі звички, старі страхи – гірко-приємний світ “Яблук” поступово помирає разом з останніми мешканцями Марана. Я ніколи не бувала у Кавказькому регіоні, я ніколи не симпатизувала традиційним суспільствам (а життя Анатолії – головної героїні – добре показує, що й не варто там чомусь особливо симпатизувати), але ця опукла солодка ностальгія заколисує й заворожує. І вже хочеться знайти якесь дерево, вмоститися під ним, жувати інжир і мріяти про далекі гори…

“С неба упали три яблока” – по-своєму чарівна книжка, але чари ці (в моєму випадку) розвіялися раніше, аніж роман скінчився. Над останньою частиною я вже відверто нудилася. Чи то раптовий! сюжетний поворот погано ліг у оповідь (а він дійсно як червоний клапоть на білій ковдрі), чи темп тієї оповіді змінився, чи просто письменниця, вправляючись у поліфонії, з якогось моменту почала розповідати не про тих персонажів, які справді цікаві, або ж розповідати не так… А от серед оповідань, що також містяться у збірці є й сильніші. Може, тому що лаконічніші: іноді багато хорошого швидко претворяється на “якось вже забагато”.

View all my reviews

Тест Бехдель також проходить, але увага: тригери в асортименті – окрім домашнього насилля тут чимало про голод, війну, стихійні лиха, є згадки про геноцид. Може, й не дивно, що герої такими “повиростали”…

One thought on “Пострадянській магічний реалізм від білоруської та вірменської письменниць

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s