Книжки про піонерок. У хорошому сенсі цього слова

Днями спіймала себе на думці, що дрібно-тематичних оглядів у цьому блозі має бути більше. Уррра! А також я геть занедбала свою колекцію. Тому вирішила поєднати приємне і корисне: писати про книжки та показувати своїх дівчаток, коли вони пасуватимуть до теми.

Відповідно, сьогодні у нас в програмі коротка розповідь про “піонерські” (в первісному сенсі слова) книжки, які здалися мені цікавими.

Дитину, що колись зростала на оповідках Майн Ріда романним фронтиром не злякати. Але з віком виявилося, що про повсякденні проблеми сетлерів читати веселіше. Чи то в мені камчатське дитинство не дограло, чи “Анжеліка в Новому Світі” колись справила незабутнє враження, але – маємо, що маємо. Тож сьогодні в програмі три книжки “про побут” і лише одна – “про пригоди”.

Коли йдеться про американську літературу, кажеш “Піонери” – і думаєш про Віллу Кейтер. Хоча якраз оцей роман я в неї не читала. Проте знайома із дотичною “Моєю Антонією“.

Не аж такі дикі простори Середнього Заходу, маленьке містечко, оточене фермами, хлопчина, що зростає у родичів і дружить із сусідськими дівчатами. Більшість люду там іммігранти, а найближча подружка малого Джима – богемка Антонія.

/Що цікаво: судячи за романом, наприкінці 19-початку 20 століття в Штатах чітко розділяли богемців та моравців. Ну, в тих випадках, коли взагалі про це думали. А ще в тексті є хрестоматійні Wild Russians та легенда про весільний почет, переслідуваний вовками/

“Моя Антонія” – така собі трохи відсторонена (через позицію оповідача) історія дорослішання дівчини у несприятливих умовах. Ніби й не трагедія-трагедія, але безперечно драма. Сумна й багато в чому гірка драма втрачених (а, вірніше, нереальних) можливостей. Проте дуже цікава якраз з соціально-побутової точки зору.

Інший, тематично близький роман, є сучаснішим, але розповідає про давніші часи. Це “Последний побег” Трейсі Шевальє.

Юна квакерка Онор їде до Америки разом із сестрою, що має там вийти заміж. Тільки сестра помирає дорогою, і Онор треба вирішити: чи прямувати далі і що в тих огайських далях робити, коли ти незаміжня міська дівчина, не дуже призвичаєна до життя серед безкраїх маїсових полів.

У Шевальє вийшов такий собі більдунгзроман в екстремальних умовах. Не фізичних – там вже все не настільки страшно. Етичних. Дія “Втечі” стартує 1850-му. До війни залишилось 10 років, а через Огайо пролягає Підпільна залізниця. І саме англійка Онор перевірить, чи спрацьовує для американських Друзів принцип “Усі люди – брати”, коли котрись з братів мають інший колір шкіри.

Далі повертаємося у Старий Світ. Мабуть, найулюбленіша моя піонерська книжка на сьогодні – це дуже відома “Нигде в Африке” Стефані Цвейг.

В автобіографічному романі розповідається про вимушених колоністів. Родині Редліх шалено щастить – вони встигають виїхати з Німеччини напередодні Другої світової. От тільки з інтелігентного юриста-єврея виходить кепський управитель для плантації в кенійський глибинці. І єдина людина в родині, яка більш-менш легко призвичаюється до нової дійсності, – це маленька Регіна.

Не знаю, яким вийшов оскароносний фільм за цією книжкою (я його ще не дивилась), але сама книжка – дуже крута. Прийом “Покажемо ненормальні обставини очима дитини, яка ще не знає, якою норма має бути” – не новий і не оригінальний, але тут він є мало не єдиним можливим. І хоча під час читання нефігурально дрижаки хапають, все ж таки це оптимістична історія. Ще б пак – Редліхи вижили… Ну й змалювання війни в настільки глибокому тилу також виглядає дуже цікаво.

А ще кілька місяців тому мені трапилося “фронтирне” фентезі – “Незваные гости” Мелісси Марр.

П’яничку Хлою якась дивна сила перекидає в інший світ. Світ виглядає як Чистилище, де зібрали певну кількість войовничих грішників з різних часів. Щоправда, також там є аборигени. І незвичні – несексуальні, слава тобі, Богине! – вампіри. І типовий Дико-Західний побут. А ще – пришелепуватий вікторіанський капіталіст – місцевий феодал-Хрещений батько. А от чого тут немає, так це адекватної реалізації дуже прикольного задуму. Шикарний сетинг, постапокаліптична без якогось виразного Апокаліпсису атмосфера, потенційно цікаві персонажі – а вийшло щось таке. Майже ніяке. Шкода. Тож воно може й варте уваги, якщо хочеться чогось незвичного пригодницького, але абсолютно необов’язкове до прочитання.

Якось так. А, ну і бонус, який підштовхнув мене до написання цього огляду. Моя власна Піонерка.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA
Pioneer Barbie (1994)

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s