Днями спіймала себе на думці, що дрібно-тематичних оглядів у цьому блозі має бути більше. Уррра! А також я геть занедбала свою колекцію. Тому вирішила поєднати приємне і корисне: писати про книжки та показувати своїх дівчаток, коли вони пасуватимуть до теми.

Відповідно, сьогодні у нас в програмі коротка розповідь про “піонерські” (в первісному сенсі слова) книжки, які здалися мені цікавими.

Дитину, що колись зростала на оповідках Майн Ріда романним фронтиром не злякати. Але з віком виявилося, що про повсякденні проблеми сетлерів читати веселіше. Чи то в мені камчатське дитинство не дограло, чи “Анжеліка в Новому Світі” колись справила незабутнє враження, але – маємо, що маємо. Тож сьогодні в програмі три книжки “про побут” і лише одна – “про пригоди”.

Коли йдеться про американську літературу, кажеш “Піонери” – і думаєш про Віллу Кейтер. Хоча якраз оцей роман я в неї не читала. Проте знайома із дотичною “Моєю Антонією“.

Не аж такі дикі простори Середнього Заходу, маленьке містечко, оточене фермами, хлопчина, що зростає у родичів і дружить із сусідськими дівчатами. Більшість люду там іммігранти, а найближча подружка малого Джима – богемка Антонія.

/Що цікаво: судячи за романом, наприкінці 19-початку 20 століття в Штатах чітко розділяли богемців та моравців. Ну, в тих випадках, коли взагалі про це думали. А ще в тексті є хрестоматійні Wild Russians та легенда про весільний почет, переслідуваний вовками/

“Моя Антонія” – така собі трохи відсторонена (через позицію оповідача) історія дорослішання дівчини у несприятливих умовах. Ніби й не трагедія-трагедія, але безперечно драма. Сумна й багато в чому гірка драма втрачених (а, вірніше, нереальних) можливостей. Проте дуже цікава якраз з соціально-побутової точки зору.

Інший, тематично близький роман, є сучаснішим, але розповідає про давніші часи. Це “Последний побег” Трейсі Шевальє.

Юна квакерка Онор їде до Америки разом із сестрою, що має там вийти заміж. Тільки сестра помирає дорогою, і Онор треба вирішити: чи прямувати далі і що в тих огайських далях робити, коли ти незаміжня міська дівчина, не дуже призвичаєна до життя серед безкраїх маїсових полів.

У Шевальє вийшов такий собі більдунгзроман в екстремальних умовах. Не фізичних – там вже все не настільки страшно. Етичних. Дія “Втечі” стартує 1850-му. До війни залишилось 10 років, а через Огайо пролягає Підпільна залізниця. І саме англійка Онор перевірить, чи спрацьовує для американських Друзів принцип “Усі люди – брати”, коли котрись з братів мають інший колір шкіри.

Далі повертаємося у Старий Світ. Мабуть, найулюбленіша моя піонерська книжка на сьогодні – це дуже відома “Нигде в Африке” Стефані Цвейг.

В автобіографічному романі розповідається про вимушених колоністів. Родині Редліх шалено щастить – вони встигають виїхати з Німеччини напередодні Другої світової. От тільки з інтелігентного юриста-єврея виходить кепський управитель для плантації в кенійський глибинці. І єдина людина в родині, яка більш-менш легко призвичаюється до нової дійсності, – це маленька Регіна.

Не знаю, яким вийшов оскароносний фільм за цією книжкою (я його ще не дивилась), але сама книжка – дуже крута. Прийом “Покажемо ненормальні обставини очима дитини, яка ще не знає, якою норма має бути” – не новий і не оригінальний, але тут він є мало не єдиним можливим. І хоча під час читання нефігурально дрижаки хапають, все ж таки це оптимістична історія. Ще б пак – Редліхи вижили… Ну й змалювання війни в настільки глибокому тилу також виглядає дуже цікаво.

А ще кілька місяців тому мені трапилося “фронтирне” фентезі – “Незваные гости” Мелісси Марр.

П’яничку Хлою якась дивна сила перекидає в інший світ. Світ виглядає як Чистилище, де зібрали певну кількість войовничих грішників з різних часів. Щоправда, також там є аборигени. І незвичні – несексуальні, слава тобі, Богине! – вампіри. І типовий Дико-Західний побут. А ще – пришелепуватий вікторіанський капіталіст – місцевий феодал-Хрещений батько. А от чого тут немає, так це адекватної реалізації дуже прикольного задуму. Шикарний сетинг, постапокаліптична без якогось виразного Апокаліпсису атмосфера, потенційно цікаві персонажі – а вийшло щось таке. Майже ніяке. Шкода. Тож воно може й варте уваги, якщо хочеться чогось незвичного пригодницького, але абсолютно необов’язкове до прочитання.

Якось так. А, ну і бонус, який підштовхнув мене до написання цього огляду. Моя власна Піонерка.