Мем-сахіб серед пісків. Цитати з Агати Крісті

Необхідність замалювати в челенджі квадратик “Мемуари” поблагословила мене добрячим копняком. І я – нарешті (років п’ять збиралася) – взялася за “археологічні” мемуари Агати Крісті. У 1930-ті протягом кількох років пані Агата їздила на розкопки за компанію зі своїм чоловіком Максом Маллоуеном. Копали вони в Сирії (і зараз читати про це… дивно, сумно та страшно).

Невелика книжка побудована на щоденникових записах і, за словами авторки, писалася у повоєнні роки задля моральної підтримки – згадати про щасливі роки та довоєнне буття. І це справді приємне й місцями веселе читання. Багато піску, багато виробничих подробиць, багато міжкультурних конфліктів непорозумінь (не без “білого тягаря” – але читати можна), і про _Жіноче Питання_ трохи є. А ще цю книжку дуже цікаво читати із побутової точки зору. У мене – онуки в-тому-числі-археолога та доньки колись-студента-історика – словосполучення “Археологічні розкопки” автоматично породжує стрімкий асоціативний ряд із домінантами “піт”, “бруд”, “бухло”. В англійців, що працювали на замовлення центрових музеїв, все інакше: якщо дім для них ще не встигли побудувати – житимуть у відремонтованому спеціально під їхні потреби будинку.

Ще одна цікавинка – роль, яку в експедиції виконувала пані Агата. Не те, щоб я сумнівалася, але й дійсно – жодних тобі “жіночих покликань” та функцій завгоспа: каталогізація та фотографування знахідок, а на кухні вона з’являлася лиш для того, щоб показати, як котрась європейська страва готується. Ну й писала, звісно. Фрілансерська мрія, яка вона є. Я теж так хочу!

Проте з культурологічної точки зору книжка взагалі скарб. По-перше, певний інтерес є в читанні про специфіку регіону з позиції зверху. По-друге, сама ця позиція (не завжди відрефлексована) цікава з постколоніальної точки зору. Взагалі-то Агата Крісті майже всюди уникає якихось виразних політичних оцінок. Але час від часу щось таке майорить.

Подходит старик и садится на землю рядом с нами. Поздоровавшись, он погружается в обычное долгое молчание. Потом вежливо спрашивает, не французы ли мы. Может быть, немцы? Или англичане?
Да, англичане.
Он кивает.
— Так, значит, эта земля принадлежит сейчас англичанам? Я что-то не припомню. Знаю только, что она больше не турецкая.
— Нет, — отвечаем мы, — турок не было здесь с войны.
— С войны? — Старик озадачен.
— С войны, которая была двадцать лет назад.
Он силится вспомнить.
— Не помню войны… А-а, да, когда много аскеров ездили по железной дороге. Так это была война? Она нас здесь совсем не коснулась. Мы и не поняли, что это война.

Несподіванка для мене: також у тексті раз по раз зустрічаються прямі згадки про геноцид вірменів. Або в широкому “сенсі”:

По пути через Джебель-Синджар мы наносим визит здешнему шейху езидов, Хамо Шеро, очень старому человеку — говорят, ему лет девяносто. Во время войны 1914—1918 годов много армянских беженцев находили убежище в Синджаре, спасаясь от турков. Очень многих этот человек спас от неминуемой смерти.

Або як частка персональної історії:

Тогда Аристид с обычной своей мягкой улыбкой объясняет: когда ему было лет семь, его вместе с родными турки бросили в глубокую яму, облили смолой и подожгли. Мать с отцом и двое братьев и сестер сгорели заживо, но сам он оказался под их телами и уцелел. Когда турки ушли, его нашел кто-то из племени анаиза. Так Аристид стал членом их племени, их приемным сыном. Воспитывали его как араба, он вместе со всеми кочевал по пастбищам. Когда ему исполнилось восемнадцать, он отправился в Мосул, и там при оформлении паспорта ему велели указать национальность. Он назвался армянином. Но сыновнюю привязанность к людям, которые его вырастили, он чувствует и поныне, а племя анаиза считает его своим.

Це дивує. Хоча, може, англійська “масово-культурна” історіографія щодо цього питання відвертіша.

Ну й в якості десерту доволі веселі (як не дивно) цитати із _Жіночого питання_. Вони, між іншим, є значущими й на сьогодні, адже письменниця просто-таки на пальцях пояснює культурну різницю між курдами та арабами.

Половина здешних деревень — курдские, а половина — арабские. Жизненный уклад в них примерно одинаков, религия — тоже, но никогда вы не спутаете курдскую женщину с арабской. Арабские женщины очень скромны и держатся в тени, они отворачивают лица, когда с ними заговариваешь, они осмеливаются смотреть на тебя только издали, а уж никак не в упор. Когда улыбаются, смущенно отводят глаза. Одежда на них черная или темных тонов.

Арабская женщина никогда не посмеет заговорить с мужчиной. Курдка же убеждена, что она ничем не хуже мужчины, а то и лучше. Она смело выходит из дому и не прочь позубоскалить с прохожими мужчинами. Ей ничего не стоит выбранить мужа. Наши рабочие из Джараблуса, с непривычки, в полном шоке.

— Никогда, — восклицает один из них, — не слышал, чтобы достойная женщина такое говорила своему мужу! Я не знал, куда глаза девать от стыда!

Плюс ще слайди.

Высокая красавица курдка подбегает к мужу, он в эту минуту пересчитывает получку.

— Сколько ты получил? Ну-ка покажи! — Она без церемоний хватает деньги и удаляется.

Двое утонченного вида арабов деликатно отворачиваются, шокированные столь неподобающим поведением женщины, да и за мужчину им тоже стыдно!

Тем временем жена незадачливого рабочего выскакивает из своей лачужки и кричит на мужа — как он отвязывает осла?! Курд, высокий ладный мужчина, только вздыхает.

Каково им, курдским мужьям?! Здесь говорят: если араб ограбит тебя в пустыне, он может тебя побить, но оставит в живых, а если ты попадешься курду, он убьет тебя ради удовольствия. Быть может, таким образом они отыгрываются за домашнее притеснение?

А це вже про міжкультурний діалог:

— О, — говорит он, видя, что я держу «Таймс» и пытаюсь разгадать кроссворд, — так хатун умеет читать? Может быть, она и писать умеет?

Макс отвечает, что да, умеет.

— Какая ученая хатун, — говорит шейх уважительно, — Может быть, она умеет лечить женщин? Тогда мои жены зайдут к ней как-нибудь вечером и спросят совета.

Макс отвечает, что мы будем рады всем его женам, только хатун, к сожалению, не понимает по-арабски.

— Да ничего, как-нибудь договорятся, — не унывает шейх.

І моє улюблене – відголоски політики Ататюрка:

Во время ленча я оказываюсь за столом с милой старушкой, она американка. Задумчиво глядя на женщин, работающих на полях, мимо которых мы проезжаем, она вдруг изрекает:
— Бедные созданья! Интересно, они ощущают себя свободными или нет?
— Свободными? — Я озадачена.
— Ну да, свободными. Ведь они могут не носить больше паранджу. Мустафа Кемаль покончил с этим. Они теперь свободны!
Я с сомнением гляжу на работающих турчанок. Что-то непохоже, что в их жизни произошли какие-то изменения.
Дни напролет они гнут спину на полях, и, по-моему, они отродясь не носили паранджу, для них это роскошь. Впрочем, я не спорю. Это бесполезно.

Уфф, аж шкода, що книжка така маленька. Я б такого іще почитала.

9 thoughts on “Мем-сахіб серед пісків. Цитати з Агати Крісті

      1. не так щоб аж дуже ах. але саме тема сприйняття західною жінкою (сама Осне) того східного, ісламського світу цікаве. ще цікаво, що опис на прикладі однієї родини із усіма традиціями та звичками. ось відгук не неї https://ksenyak.wordpress.com/2014/10/24/про-афганістан-від-норвежки/ до речі, у мене вона теж є.

        Вподобано 1 особа

  1. Цікаво! Я б теж почитала! Дивно, що вона про курдок так зневаждиво написала у контрасті до арабок, а може, це лише такий переклад. Хто-зна, чи там є ці “зубоскалить”

    Вподобано 2 people

    1. ну там як про дивних комашок писано про всіх ) а про вірменів як яскраво… англійка чьоуж.
      але в цілому здалося, що до курдок вона все ж прихильніше ставиться. між усім іншим – їй подобалося, що вони яскраво вдягаються (хоча вибір кольорів також злегка критикується)

      Вподобано 1 особа

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s