Як і обіцяла, коротко звітую про перебіг цього марафону.

В цілому можна сказати, що політ минає добре. Але так є, якщо не вдаватися в деталі. Бо направду мені важкенько дотримуватися особливих умов: і в тому, що стосується регулярного читання англійською, і – на превеликий жаль – в україномовному аспекті. Думка “Де взяти 50 цікавих і паперових книжок українською, щоб їх написали жінки” вкриває мене нервовою памороззю. Днями Оля допомогла – оце от позичила:

… але завжди буда рада подальшій підтримці 🙂 Бо своїх запасів ненадовго вистачить

Енівей, на сьогодні моя турнірна таблиця має такий вигляд:

Книжки, написані жінками – 17/150
Із них:
українською (паперові видання) – 3/50
англійською – 2/25
неєвропейських та непівнічноамериканських авторок – 3/25

Про кожну з них – відгук в одне речення (цікаво, чи вийде?)

У порядку читання (назву подаю мовою, як читала, тут це важить).

Кларісе Ліспектор “Осажденный город“: тягучий бразильський модернізм – сюжет мінімальний, атмосфера шикарна, не торкає.

Катажина Михаляк “Земляничный год“: польський чик-літ – підкреслено безсенсовний та абсолютно безжальний до нелояльних читачів (буквально – там просто в тексті є злі наїзди на критиків, нездатних оцінити таке щастя).

Лорен Б’юкес “Зоосити“: шалене південноафриканське урбан-фентезі (писала тут).

Марша Норман “Прачечная на перекрестке“: коротка п’єса про шлюб із жіночої точки зору.

Жанна Слоньовська “Дім з вітражем“: деконструкція туристичних міфів про Львів “на користь” радянській його версії – ідея гарна, виконання – так собі (відгук на ГудРідз).

Ліза Сі “Снежный Цветок и заветный веер“: соціально-побутовий роман про жіночу долю в Китаї 19 століття – бинтування ніжок, обмеження у правах, таємне жіноче письмо – оце от усе.

Енн Лекі “Слуги правосудия“: космоопера із гендерним вивертом (писала тут).

Надія Гуменюк “Вересові меди“: історія про дівчину-актрису та волинське село від Першої світової до шістдесятих (а про це – отут).

Шонан МакГвайр A Red-Rose Chain: у дев’ятій книжці про Октобер Дей вже більше політики, але менше цікавих несподіванок (ну будь ласочка, нехай цей цикл не зіпсується, бо ознаки якісь невтішні!).

Жаклін Келлі “Эволюция Кэлпурнии Тейт“: приємна дитяча книжка про малу натуралістку (деталі – отут).

Мері Нортон The Borrowers Aloft: четверта книжка про позичайків – політ на повітряній кулі інклюдед (відгук на ГудРідз).

Джоанн Гаррис “Небесная подруга“: постмодерно-заморочений захід у бік готики із класично-демонічними вампірами – знову шикарну ідею псує виконання.

Юдіт Шаланські “Шея жирафа“: коротка суха повість про вчительку біології із еволюціоністськими заїздами та навколишній соціалістичний ресентимент в НДР-версії.

Люсі Невілл “О, Мексика!“: приємний тревелог навпіл із соціалкою (докладна розповідь кількома постами нижче).

Маргіт Сандему “Околдованная”: початок нескінченної серії норвезького романтичного фентезі (відгук на ГудРідз).

Марина Гримич “Фріда“: український магічний реалізм, писаний за допомогою єврейських та вірменських мотивів.

Симона де Бовуар “Недоразумение в Москве“: конспект стосунків літнього подружжя на тлі Кремля (відгук на ГудРідз).

Ого, ну майже вийшло!