Зима настільки погано на мене впливає, що голову не полишають якісь дивні фантазми. Один з них проявляється в нав’язливому роздивлянні фотографій красивих місцин. Тільки не рендомно красивих,  а таких, які я мрію колись відвідати, бо… Прочитала про них у книжці.

Упевнена, що такий список примарних Sehenswürdigkeiten в кожної людини довжелезний. У моєму переліку перший пункт з’явився, як мені було дев’ять, і йшлося про деякі місця в Ірландії. Я вже сумніваюся, що колись ця мрія справдиться, але подумала: а чого б оце не поподорожувати віртуально. Не знаю, чи вийде з “Книжкових подорожей” повноцінна блогова рубрика, чи вони залишаться авітамінозною забавкою на останні тижні зими, та сьогодні маємо перший випуск. Ні, не про Ірландію. Про Каліфорнію, оспівану в моєму улюбленому циклі урбан-фентезі.

Ідеться про Октобер Дей-серію, яку продовжує писати Шонан МакГвайр. Я вже в усі вуха про ці книжки дзеленчу, але, якщо хтось ще не чув, -це цикл фентезійних екшен-детективів про фейрі, що живуть між люди. Людська складова там мінімальна (більше йдеться про складні феодальні відносини), магічна система симпатична, герої прикольні (і головна героїня-одмінок – схожа на притомну “людину”), сюжети нормальні, а суттєво провисати серія почала лише під восьму-дев’яту книжку (але мене не полишають надії на те, що все виправиться). Що ще? Численні шекспірівські алюзії, приємний гумор і постмодерне прочитання класичних міфів – теж в однозначні плюси. А ще там з величезною любов’ю змальовані околиці Сан-Франциско. Про них картинки й подивимося.

Взагалі у книжках описується купа локацій, але капітально в душу западають дві зони з фейряцькими knowes. В одному живе японська русалка, в іншому колись була резиденція місцевого короля – Tuatha Dé Danann (за логікою локальної демонології – це “високі” ельфи із талантом до телепортації).

Перша локація – це знаменитий Japanese Tea Garden, що є частиною Golden Gate-парку. Вікі каже, що це найстарший публічний а-ля японський сад в Штатах – відкрито його було у 1894-му. Має два га площі, струмочки-місточки, чайний будиночок (зараз вони рекламують особливу сезонну пропозицію – удон), сад каменів і доволі відому статую Будди. І це все – як не рахувати рослин.

Ще кілька фото з Expedia.com

 

Інша місцина – це М’юїр Вудз – двіста з гаком гектарів каліфорнійського лісу, майже сто яких – ліс секвойєвий. Свого часу, аби врятувати ці землі від затоплення, їх викупили Вільям та Елізабет Кент. Коли план не спрацював – подружжя вирішило передати дільницю федеральному уряду. І великий шанувальник концепції національних парків Тедді Рузвельт у 1909-му оголосив М’юїр Вудз національною пам’яткою.

От вірю, вірю, що феї там можуть влаштовувати гучні бали!

Ще порція фоток з Експедії.

А про які місця із думкою “Хочу-хочу-хочу!” читали ви?