Переглядаючи список номінантів/переможців цьогорічної премії Айснера, серед інших знайомих імен та назв побачила такі, що їх в фем-спільнотах згадують. “А кину оком”, – подумала я… і, на щастя, встигла дочитати до тієї миті, коли вже конче треба було спати лягати. Неочікувано захопливий комікс зветься Monstress, а писали-малювали його американка Марджорі Ліу (авторка численних “паранормал-романс” книжок, але також – коміксів для мейджорів, “Марвелів” у першу чергу) та японка Сана Такеда.

Перший томисько – Awakening – включає в себе шість випусків (сьомий от тільки-тільки виходить, тому поки що про продовження говорити зарано). А те, що у нас уже є – це сюжетно кучерява історія дорослішання надзвичайної дівчинки в несприятливих умовах. Війна між цивілізаціями, шалені сегрегація та дискримінація, рабство, вівісекторські експерименти, біль, жах і підлота. Скидається на сюжет стотищ стандартних підліткових фентезійних саг? Загалом воно так і є. Тільки ще є і комплект “але”.

Перше – це стімпанк (в пам’яті автоматично спливає небагатий арсенал передивленого аніме і, власне, так, там багато спільного в стилістиці та сюжетних штампах). Друге – це орієнтальний стімпанк. Аналог “західного світу” там, схоже, є, але локацій, що їх уже показали, це не торкнулося. Третє – це орієнтальний стімпанк із потужною міфологічно-фольклорною компонентою – власне, на перший план виходить далекосхідна. Четверте – це збіса постмодерновий міфологічний орієнтальний стімпанк. І якщо цитати з класики фентезі та сайфаю я ще якось виловлювала, то можливі відсилання до того ж таки аніме чи популярних корейських-китайських історичних серіалів можу пропускати.Ну й п’яте – це постмодерновий міфологічний орієнтальний стімпанк з виразним присмаком матріархатності. Наскільки це справедливе твердження – поки що сказати складно, але усі особи “при владі”, що трапляються в першому томі, – жінки, пригоди пригоджуються з жінками, та й взагалі серед більш-менш значущих персонажів з іменами у перших випусках чоловіків аж три. Правда, двоє з них – коти. Але в кожного – не по одному хвосту, то, може, це трохи компенсує…

Що ж воно є?

У дивному-дивному світі “підсвіти” людей та нелюдів розділені стіною.

З одного боку – той самий стімпанковий Оксидент із федеративним устроєм, дирижаблями, заводами і стрьомними кривавими культами. Серце Федерації нам не показують, показують прикордонне місто-перехрестя цивілізацій. Мені воно вперто нагадувало Стамбул, але варіанти можливі.

З іншого боку – гори, ліси, степи, де живуть the Arcanics – не зовсім люди, а саме раси, породжені Прадавніми (могутніми чарівними істотами, але не богами – з богами в цього світу особливі стосунки) та людьми. І їхній світ візуально далекосхідний з деякими індоарійськими елементами.

Арканіани бувають різними – зі звірячими хвостами-вухами, люди-циклопи, люди-янголи, залежить від пращура.

Але з головною героїнею – Майкою Напіввовчицею, щось трохи не те. Зовні вона має абсолютно людський вигляд, окрім двох особливостей – у неї немає половини руки (але тут нічого такого, добрі люди-алхіміки завжди готові щось відтяти нелюдам – з того сила велика буде), проте є дивне татуювання на грудях. І провали в пам’яті. І Голод. І дивні сни про померлих богів (а ці вже мають виразно єгипетську естетику).

А ще є питання: що не так з Майкою, як загинула її мати і чи має дівчина стосунок до страшних подій під час нещодавньої війни, коли одна зі сторін (і кожна вважає, що супротивник) скористалася загадковою зброєю масового винищення. Для цього дівчині доведеться знову потрапити в рабство – в інший спосіб арканіанці між люди не потрапити.

Далі буде. Криваві пригоди, політичні інтриги, релігійні прозріння, міжкультурні зіткнення та болісне з’ясовування, що таке людськість проти людяності, і на що може розраховувати істота, яка виявилися надто не-людиною навіть для своєю нелюдської спільноти. Сюжет тут бадьоро-анімешний, світ дуже прикольний, а мальовка – такої краси, що очі ріже. Щоправда, динаміка трохи надто мультяшна. Але загальна стилістика затьмарює все.

Ну і ще трохи картиночок.

Отакі привіти маскультурці.

А це тутешній Корвін (Амбера немає. А от Сутінковий Двір, що привносить несподіваний кельтський мотив – є).

Ну і як жеж можна без котика?