Останнім часом я незручно мало пишу про комікси та графічні романи, хоча здавалося б: у світі з цим ділом все добре, і в Україні стрімко кращає. Але щось таке, щоби “Ах-і-зомліти”, трапляється прикро нечасто. І тут несподівано перечепилася через цікавий проект. Не у повному сенсі АІЗ, але щось до цього дуже близьке. А проект цей – комікс у п’яти частинах про долю Марґарети Ґертруди Зелле, більше відомої як Мата Харі.

Авторка коміксу – британка Емма Бібі, яка багато пише для графічного “Доктора Хто“, а також увійшла в історію як Перша-Жінка-Яка-Писала-Суддю-Дредда – у післямові до першого випуску зізнається, що її захоплення відомою танцівницею-куртизанкою-авантюристкою-шпигункою тяжіє до обсесії. А матеріал і справді цікавезний – межа культур, межа століть, межа світів – порівняного вільного чоловічого і жорстко регламентованого жіночого. І перетин деяких меж Марґареті не пробачило ані суспільство, ані історія. А нині, вважає Емма Бібі, якраз той час, щоби нагадати про цю незвичайну жінку:

“У світлі справи Гарві Вайнштейна та численних інших викриттів мені здалося, що саме зараз настала ідеальна мить, щоб розповісти історію про те, що трапляється, коли в жінок немає влади”.

Нічого хорошого, показує Емма і з нею складно сперечатися. Авторка жене свою героїню через усі ключові моменти: щасливе дитинство дівчинки з багатої голландської сім’ї, банкрутство батька, смерть матері, епізод із перерваним навчанням (УкрВікі про причину скромно каже “коли директор училища почав відкрито фліртувати з нею”, в коміксі ця ситуація змальована жорсткіше), заміжжя, переїзд до Індонезії, народження дітей, смерть сина, повернення до Європи, розлучення, втрата доньки, початок артистичної кар’єри, вершина артистичної кар’єри, війна, арешт, суд, розстріл. Факти відомі, але сценаристка залишає за собою право на інтерпретації (як із директором училища чи з однозначністю причин хвороби дітей). Лишає вона таке право і читачам.

“Мата Харі” має складну оповідну структуру. Фактично йдеться про щонайменш чотири наративні потоки, що розгортаються одночасно. Перший – версія капітана Бушардона, який допитує підозрювану у шпигунстві на німців – власне, історія починається і завершується у тюрмі для повій Сен-Лазар.

Другий – те, що розповідає/згадує в його присутності Маргарета. Це і є основна ретроспективна оповідь.

Третя – сповідь, яку Марґарета записує власноруч (для читача – на берегах основної лінії).

І, нарешті, четверта – оцей самий лейтмотив священного танцю-молитви до Шиви, молитви про помсту, що підкреслено дисонує з тією історією, якою Мата Харі готова поділитися з людьми. Зрештою, Емма Бібі не наполягає на якийсь єдиній версії (навіть в ключовому питанні – то була відома танцівниця подвійною агенткою чи ні?), натомість вона зосереджується там, де зупиняється не всі спостерігачі. На драматичному дитинстві Марґарети. На історії невдалого шлюбу, якому вона не дозволила себе обмежити.

На трагедії материнства.

На щирому захопленні іншою культурою.

На низці невдалих рішень та факапів, після яких “все пішло не так”.

І в кожному випадку авторка намагається показати не тільки історичну особу та іконічну артистку, але й живу жінку. Дивну, багато в чому неприємну, але все ж таки неймовірну. І малюнки індонезійської художниці Аріели Крістантіни, що трохи нагадують роботу Сани Такеди для “Монстриці“, цій історії фантастично пасують. Від похмурої паризької сепії останніх місяців життя до чистих барв чарівного світу, що його танцівниця творила навколо себе.

Обкладинки всіх випусків.

Це слайдшоу вимагає JavaScript.