Долиною темряви. “Хатина на курячих лапах”

Коли читаєш багато і кількома мовами водночас, часом бува таке, що от просто ніяк не виходить згадати, якою ж мовою була “ота книжка”. Тоді в пригоді стають додаткові фактори: нагадування собі, чи існує, скажімо, українське видання, що там були за жанр, тема, проблематика, котрий це том багатотомний саги – такий собі мікродетектив для не завжди уважної читачки. Але буває й так, що під час читання не відпускає зачудування: “Вау, це українською? Як незвично!”. Останнім таким досвідом для мене стало дитяче фентезі від британки Софі Андерсон.

DSCN0039

Хатина на курячих лапах” – це таке дуже характерне для нинішнього англомовного ринку сучасне фентезі для середнього шкільного віку: з майже обов’язковим екзотичним колоритом (в цьому випадку – а-ля слов’янським і дещицею близькосхідного), з дозовано неоднозначною головною героїнею, з порцією сімейних цінностей і направду добре розкритими психологічними проблемами, характерними для дитини на порозі дорослішання. Ну, але у нас до цього масиву перекладних текстів тільки потроху підступаються, свого пишуть небагато (не по нулях, на щастя, але я не знаю, коли вітчизняний ринок дійде до стадії “забагато міфологічного фентезі”), а тут ще й харківське видавництво Жорж не тільки відтворило оригінальні обкладинку та внутрішні ілюстрації, у них ще й пейпербеки якістю та на дотик нагадують американські. Повний стереоефект “Ого, а зазвичай такі книжки до мене потрапляють англійською!” . То про що ж ідеться?

Сирота Маринка живе з бабусею, вони багато подорожують, ніде не затримуються надовго, і тому у дівчинки взагалі нема друзів (окрім хіба що ручної галки). Та й людей вона бачить нечасто. В усякому разі, живих. Бабуся Маринки – Баба Яга, Вартова межі між світами, яка проводжає духи померлих в останню путь. І готує до такого ж заняття онучку. Тільки Маринці не подобається виряджати мертвяків, не подобається приймати на себе тягар чужих спогадів, підпорядковуватися волі живої хатинки на курячих лапах, та й загалом – жити отаким дивовижним, захопливим, але надто вже нестандартним життям. До бунту старших підлітків ще далеко, Маринка просто хоче бути “як усі”. І заради цього може наламати такі дрова, що потім ще пів книжки доведеться розгрібати.

Продовжувати читання “Долиною темряви. “Хатина на курячих лапах””

День народження за місяць. Передсвятковий вішлист

2020-й набирає обертів, оголошення анонсів “підАрсенал” та “підФорум” тішить серденько і змушує сумувати гаманець, деякі цікавезні майбутні книжки я читаю просто тому, що мені випало щастя їх перекладати, але час вже укладати перший цьогорічний вішлист. Тим більше й такий-сякий привід є: вчора іменини були, рівнесенько за місяць – ще більше свято, а найкращий подарунок самій собі – то книжки. От про майбутні подарунки поговоримо.

Спочатку про подарунок, який точно-точно-точно має бути – бо його я вже навіть передзамовила. У травні (ох вже ця арсенальна лихоманка!) має нарешті вийти найсвіжіший з недетективних романів Кейт Аткінсон. Я вірила, чекала, не читала в оригіналі – і от нарешті. Усе, як завжди – Наш Формат, чудова обкладинка, переклад Ярослави Стріхи, в якому ніколи не сумніваєшся. (Маю, маю книжечку!)

84264282_10157992390134889_7351139880644116480_n

А ще не менш довгоочікуваний опус магнум Ольги Токарчук. Це книжка, що за неї страшно братися, але… ранній модерн, міттелойропа, релігійні чвари, мммм, я це люблю.

Tokarchuk-cover-cifra-NEW-2_page-0001_ONGZUWM.jpg.300x450_q85_crop

Або ж давно анонсована ВСЛ збірка оповідань Кармен Марії Мачадо (і ця вже є).

her_body_and_the_other_parties_cover

А що крім цього? Далі у програмі мало не найеклектичніший вішлист за всю історію цього блогу.

Продовжувати читання “День народження за місяць. Передсвятковий вішлист”

Дитяча хвилинка. El Deafo

Розповідаючи зрідка про дитячі книжки, я здебільшого намагаюся бути сумлінною букблогеркою і рекламувати те хороше малючкове, що вже існує (або ж тільки таким і було) українською. Але іноді концепція дає тріщину – коли йдеться про книжки, що їх мені на українському книжковому ринку страшенно бракує. “Ну а раптом? – думає в цю мить певна Ксеня. – Раптом улюблений гештеґ #ВидайтеУкраїнською спрацює?”. Сьогодні якраз про таку книжку – від якої щемить серце, про яку хочеться розповідати всім знайомим і подарувати одній чудовій маленькій дівчинці, яка ще не вміє читати.

Американська художниця та письменниця Сесі Белл у 2014 році видала белетризовані мемуари про своє дитинство у форматі графічного роману – і зібрала низку номінацій та премій: як традиційних нагород за дитячу літературу, так і премій за мальовані історії (включно з одним “Айcнером”). У чотири роки Сесі перехворіла на менінгіт і втратила слух. І її книжка дуже просто, дуже делікатно, так, що й п’ятирічки (судячи з відгуків їхніх батьків) зрозуміють, розповідає про те, як це – жити у світі, який для тебе змінився назавжди.

20701984

За формою El Deafo – це простенький послідовний роман виховання, що поетапно показує життя Сесі від того моменту, як вона захворіла, і до кінця п’ятого класу школи, коли вона вже більш-менш змирилася зі своєю Інакшістю. Так, за бажання цей текст можна читати як історію прийняття психологічної травми. Або як прозору метафору сприйняття Іншого – і самим собою, і суспільством навколо нього. Або просто як історію про те, наскільки наш світ є незатишним і незручним місцем, коли людина не здатна вписатися в загальноприйняту норму.

img_0978

Продовжувати читання “Дитяча хвилинка. El Deafo”

#ЗКнижкоюНавколоСвіту. П’ятий випуск – нарешті 60!

Коли я затівала свій маленький симпатичний флешмоб книжкових подорожей, то щиро вважала, що про нові успіхи розповідатиму щонайрідше кожні півроку. Ага. Якщо перші тридцять країн набралися більш-менш жваво, то далі почалися проблеми. І шостий десяток назбирувався майже 15 місяців. Зате пункти стають дедалі цікавішими.

Отакий вигляд мапа має на сьогодні:

aroundtheworld-60

Що ж додалося з минулого разу?

Продовжувати читання “#ЗКнижкоюНавколоСвіту. П’ятий випуск – нарешті 60!”

Ретелінг-бінго: Ragnarok

От за що люблю серію ретелінгів від Canongate, так за те, що тут всі письменниці й письменники розповідають не стільки про міфи, скільки про щось своє. Але “Рагнарок” Антонії Баєтт стоїть трохи окремо – вона в ньому справді чесно оповідає про світанок і захід богів. Чесно й майже безпристрасно. Майже.

З одного боку, Баєтт дуже сумлінно переповідає багатьом знайомий сюжет – можна навіть сказати, що максимально деталізовано переповідає, в міфах ви таких подробиць не зустрінете. Британська письменниця по популярній канві вишиває щось дуже своє: оповідь то перемикається в режим хорошої поезії і бринить, як найтонший кришталь – коли кожне слово на своєму місці, і жодною алітерацією знехтувати не можна – то починає тонути в бароковій пишноті довжелезних переліків та нескінченних однорідних додатків, до трему нагадуючи раннього Андруховича. Це в’язкий текст, він подеколи відверто душить, але водночас це густина бурштину, в якому яскраві сцени застигають в апогей свого існування. Того існування, що точно має кінець: життя життям, а кінець цього світу – за розкладом.

З іншого боку, Баєтт не просто переповідає міф, вона ще й на практиці показує, той міф він працює для окремішньої людини. Окремішньої дитини – прозоро-худенької дівчинки, яку письменниця списала із себе. Дівчинки, яка не встигла призвичаїтися до довоєнного світу і чиєю єдиною реальністю стали майже апокаліптичні будні Другої світової. Нєнє, нічого аж такого – йдеться про порівняно спокійну англійську глибинку, але… Але для такої дитини загибель світу не здається чимось надзвичайним і нелогічним, якраз навпаки – юна героїня обурено відкидає “пізні християнські нашарування” про відродження існування. Це ж нечесно, померли – то померли!

Продовжувати читання “Ретелінг-бінго: Ragnarok”

(Не) солодке життя. With the Fire on High

Сучасний янг-адалт – особливо американський – штука доволі специфічна. Для таких книжок характерні певна фабульність (чи то навіть схематичність), обов’язкові елементи сюжету, доста типовий психологізм, часто дуже конкретний штиб гумору і не те щоб насправді широке коло залізно-неодмінних для обговорення проблем. Але є одне “але”. Ринок насичується і, щоб посунути численних конкуренток, книжкам вже потрібне дещо, що їх вирізняє поміж десятками й сотнями інших затишно-передбачуваних творів. Якась родзинка. І от іноді трапляються випадки, коли в якійсь одній книжці тих родзинок на цілий кексик стане. Мені нещодавно з однією такою пощастило.

38739562

With the Fire on High на перший погляд схожа на багатьох своїх сестричок за жанром. Головній героїні – випускниці Емоні – треба подолати останні шкільні проблеми, визначитися, чи збирається вона вступати до коледжу і на що може в цьому випадку претендувати, зрозуміти, чого вона хоче насправді (а до чого її підштовхує оточення), ну і визначитися з тим, що їй потрібно від стосунків з красенем-новеньким, а ще – підтримати найкращу подругу і розібратися із сімейними проблемами. Нуднувато? Було б, якби Елізабет Асеведо цим обмежилася. А вона ж додала до стандартного коктейлю кілька цікавих інгредієнтів.

Родзинка перша – “Радощі і прикрощі 17-річної самотньої матері”. Власне, більшість розмов про “На сильному вогні” починається (незрідка – і закінчується) з того, що це роман виховання про школярку, яка не просто завагітніла, а вирішила залишити дитину. Знаючи про це, я від книжки очікувала жорстокої соціалки про бідні квартали та обмежені життєві вибори темношкірих дівчат. Трохи про це в книжці є, але так… помірно. Народження доньки не стало для головної героїні драмою, яка наперед визначила абсолютно все її життя: вона не кидала школу, вона змушена підпрацьовувати, бо в родини сутужно грошима, але близькі її підтримують, наскільки можуть, дехто в школі на неї косо дивиться, але раннє материнство не стає приводом для цькування чи соціальної ізоляції, батько дитини не розчинився в тумані після того, як його батьки запропонували оплатити аборт, а допомагає, чим може, та й сама крихітка Емма справляє враження порівняно подарункової дитини. Власне, в тексті вона відіграє роль радше тригера передчасного дорослішання Емоні, не навколо неї крутиться основний сюжет, він таки не про Емму, а про Емоні. Про її майбутнє.

Родзинка друга – “Теорія чи практика?”. Для головної героїні роману дворічна дитина – це тільки один з приводів всерйоз замислитися над тим, що їй потрібно від життя уже сьогодні. Емоні – напівсирота, дівчину виростила бабуся, яка вже забула про те, що таке життя не для інших (а тепер змушена стати до колиски наступного покоління своїх нащадків), а батько, що після смерті дружини повернувся з США до Пуерто-Рико, в житті майже дорослої доньки присутній дуже епізодично. Саме тому для Емоні сакраментальне випускне питання “Куди вступати?” звучить трохи інакше: “А чи треба вступати взагалі?”. Загалом США до нашого рівня інфляції цінності вищої освіти ще далекувато, але  в підлітковій літературі дедалі частіше проговорюється оцей лихоманковий мотив “Якщо ти не вступиш до крутого коледжу – вважай, життя собі уже зіпсував”. І тут Елізабет Асеведо тихенько каже: “А, може, давайте, подумаємо?”. З одного боку письменниця розповідає про молодих мешканців вчорашнього мігрантського гетто, котрого оце ледь-ледь торкнулася джентрифікація, і для героїв її книжки стати першим в родині поколінням з вищою освітою – це і честь, і виклик, і нічне жахіття. З іншого – деякі герої замислюються над тим, а чи точно ця вища освіта їм потрібна. І життєва ситуація Емоні дозволяє поговорити на цю тему на повен голос. По-перше, в неї мала дитина. По-друге, в неї уже мало грошей, вона не хоче бути залежною від бабусі, і влізти в освітній кредит, який потім треба буде років п’ятнадцять повертати, для неї взагалі не варіант. По-третє, в Емоні є талант. Дуже прикладний талант, з яким можна йти і повноцінно працювати прямо після школи. Тому для неї позірна аксіома “Диплом кишеню не обтяжує” – це гіпотеза, що потребує доказів. Емоні хоче стати шеф-кухарем – і вже робить до того перші кроки.

Продовжувати читання “(Не) солодке життя. With the Fire on High”

Дудли-2019. Жінки-письменниці та їхні твори

Початок року – то не є початок року, якщо не зробити останній щорічний пост. Улюблені дудли повертаються! Час зібрати в одному місці гуглівську красу, присвячену творчості письменниць з усього світу. То кого ж Гугл вшановував минулого року?

Серед цих жінок були:

  • Сожурне Трус – аболіціоністка, втікачка від рабства, зі слів якої була записана автобіографія колишньої рабині

celebrating-sojourner-truth-5641167843622912.2-2x

  • Сильвія Плат – визначна американська поетка ХХ століття, авторка одного з найпронизливіших романів про депресію “Під скляним ковпаком

sylvia-plaths-87th-birthday-5378674810421248-2x

  • Бучі Емечета – авторка шістнадцяти романів, одна з найвідоміших у світі нігерійських письменниць

buchi-emechetas-75th-birthday-5092337930731520-2x

Продовжувати читання “Дудли-2019. Жінки-письменниці та їхні твори”

Читацький 2019-й. Головні книжки року

От і настав час поговорити про ключові книжку року. І це не так вже й просто зробити. Перша чернетка топ-19 містила об’єктивно дуже гарні книжки, але я вчасно згадала, що зазвичай стараюся писати не про вершки з вершків, а все ж таки про те, що найбільше зацікавило. Гаразд. Зробила список з 19 найцікавіших та найнезвичніших книжок (приблизно, як минулого року) – він вийшов яскравим, трохи химерним, і десь так третина, як не більше, книжок з нього палко бісили мене під час читання. Знову щось не те! Тому вирішила скласти список з головних книжок. Головних для мене. Тих, що визначили не просто річне читання, а весь мій рік. Отут пазл нарешті склався. Поїхали?

books2019

Найнесподіваніша книжка: бувають такі книжки, що ти їх наче чекаєш українською, але насправді ні, бо “нууу, таке навряд хтось ризикне видавати”. А потім страшенно дивуєшся: та невже! Цього року такою книжкою став “Чайний канон” Лу Юя – один з дебютних проєктів молодого сходознавчого видавництва Сафран. Найперший в світі трактат про чай, найстарша для мене книжка, читана цьогоріч, і одна з найкрасивіших (про книжку є пост).

Найписьменницька книжка: маю маленьку пристрасть – я люблю… художні книжки про бюрократію, от чомусь на відстані робота цього механізму заворожує. І в 2019-му українська література поповнилася дуже яскравим романом про роботу системи і те, як в ній виживати/з нею зживатися людям. Єп, все це про “Клавку” Марини Гримич і пленум Спілки письменників.

Найближча книжка: у нас, як і за будь-якого іншого літературного процесу, прийнято час від часу суворо дивитися письменницям й письменникам у вічі: хто у нас тут голос певного покоління? Кандидати завжди знаходяться, але от мені не щастило. Слідом за деякими друзями й знайомими я чесно намагалася примірити на себе прозу Каті Бабкіної – але ні, не бриніло. А забриніли несподівано есеї  Ірини Славінської. “Мої запасні життя” – це справді щось дуже близьке до мого відчуття епохи, мого уявлення про власний і чужий досвід та дуже знайомий світ побутових дрібниць і непроханих думок.

Продовжувати читання “Читацький 2019-й. Головні книжки року”

Читацький 2019-й. Географія читання

Настав час підбивати книжкові підсумки і я традиційно почну з Географії читання. Ну, бо з географією все дуже сумно, і цьогоріч це буде десь як: 15 хвилин ганьби – і вільна.

Минулого року я червоніла, зеленіла і вважала поганим результатом начитати за рік книжки авторів з 29 різних країн. Ну і сама собі sweet summer child – бо за 2019-й тих країн вийшло всього лише 23. Але радує те, що є кілька незвичних пунктів і один – ексклюзивний.

ge0-2019

Get your own travel map from Matador Network.

Продовжувати читання “Читацький 2019-й. Географія читання”

У чужій сторонці. “Остання обитель бунтарства”

2019-й рік був доволі вдалим для української фантастики. До справжнього буму ще дуже далеко, але виходили нові романи, з’являлися нові імена, продовжувалися вже розпочаті серії і видавалися антології, аж на диво багато антологій, а вони – штуки для літпроцесу дуже корисні. Потроху розбудовуються і вузькі жанрові напрямки – коли вдало, коли не дуже, але у нас ще стільки (напів)порожніх ніш!

img_0913

Остання обитель бунтарства” Ірини Грабовської стала однією з ключових підФормуних фантастичних новинок-2019. Хоча насправді новинка це умовна – двома роками раніше роман з’являвся був у російськомовній редакції, але перевидання вийшло симпатичним, доволі гучним (фактично з точки зору маркетингу для КМ-Букс це був “Лазарус” цього року”) плюс неприкрито обіцяло: агов, буде продовження! Останнім аргументом на користь “Треба читати” спрацював дирижабль на обкладинці – ура! здається, нам нарешті підселили новий стімпанк до майже порожнього вольєрчика. Щоправда, стімпанковою в романі виявилися лише одна половина. “Обитель” – це типове попаданське (окей, будемо чемними – портальне) техно-фентезі, але таке, де події в нашому світі для сюжету важливі. Через це маємо під однією обкладинкою практично дві книжки, що суттєво різняться і сюжетом, і динамікою, і жанрами.

Після травми життя молодого спортсмена Данила змінилося назавжди: не буде більше Олімпіади, нічого хорошого взагалі більше не буде, минуле лишилося в минулому, теперішнє невиразне, а про майбутнє й думати не хочеться. Хоча чекайте, з теперішнім все не так просто – дядько хлопчини зникає без сліду і молодику пропонують вступити в права наслідування злегка пошарпаним готичним маєтком. А дім той дуже дивний – електрика працює без підключення до мережі, коридорами шелестять потойбічні протяги, сусіди дивляться вовками й розповідають байки про привидів та таємничі зникнення, ще й на решту до будинку йде панкувата зеленокоса сирітка. От тільки Джекі – це не головний сюрприз. Головний – портал до іншого світу.

Продовжувати читання “У чужій сторонці. “Остання обитель бунтарства””

Дитяча хвилинка. “Оця Марія звірів малювала”

Звістка про те, що Видавництво готує серію дитячих художніх книжок за мотивами біографій українських художниць (?) (таку собі доповнену й розширену версію “Це зробила вона“) для мене стала одним з найцікавіших післяФорумних анонсів. Казка? Про Примаченко? З картинками? Писала Світлана Тараторіна? Ви тільки скажіть: коли? Як з’ясувалося, акурат під “перше” Різдво. Пречудовий вийшов подарунок, бо як відкрила, так і не випустила з рук, поки не прочитала.

DSCN9998

Оця Марія звірів малювала” – це дуже симпатичний зразок дитячої біографічної прози. Зроблено його за впізнаваними лекалами: розповідаємо про дитинство визначної особистості, наближуємо до аудиторії, додаємо пригодницького чи казкового колориту (в цьому випадку – і того, й того, і ще з вершечком, бо матеріал дозволяє) і перекидуємо місточок до дорослого життя й основних досягнень. Але це ж про Марію Примаченко – і стандартна схема per aspera ad astra тут міниться яскравими кольорами і підморгує очиськами дивовижних створінь.

DSCN9999

Продовжувати читання “Дитяча хвилинка. “Оця Марія звірів малювала””

Творчість, сімейні цінності та святі мандарини. “Амстердам – Київ. І трохи Святого Миколая”

Бувають книжки, яким щиро пофігу, що ти там про них думаєш. Бувають книжки, які старанно повертаються то одним боком, то іншим, розчепірюють пір’ячко, трусять плюмажиком, підморгують і кажуть: “Ну диви ж, диви, яка я гарна!”. А бувають книжки, які скромно стоять десь в куточку і від душі хочуть сподобатися, бо такі ж вони милі і щирі”. І ти така на них дивишся і думаєш: “Божечку, яка ж я злидня недобра! Але ніт”. От “Амстердам-Київ. І трохи Святого Миколая” – вона якраз з такої третьої категорії.

37299028._SY475_

Сама по собі ідея була дуже прикольна – сплести дві сюжетні лінії: історичну та сучасну – та поговорити про вічні цінності: щедрість, доброту, взаємопідтримку, а ще здатність не тільки творити добро, а ще й зважати на те, чи воно прохане. Що тут могло піти не туди?

Та частина, що “Амстердам – Київ” починається, як зав’язка стандартного ромкому: молода wannabe-письменниця Олена та молодий уже-не-аж-так-wannabe художник Марко випадково міняються валізами в аеропорту. І якщо Марко може просто посумувати за сувенірами для рідних, то Олена втратила набагато більше – єдиний екземпляр рукопису роману про життя Святого Миколая. Якщо ви вже подумки збудували подальший сюжет, спираючись на ті ж таки ромкоми… Ні, його в інший бік заведе, і не виключено, що даремно він отак.

Продовжувати читання “Творчість, сімейні цінності та святі мандарини. “Амстердам – Київ. І трохи Святого Миколая””

Ляльковий “Гаррі Поттер”: реінкарнація лінійки від Маттел

Колись дуже давно, коли сага про Гаррі Поттера ще писалася, фільми не встигли її наздогнати, а про “Звірів”  ще й на гадку не спадало помріяти, увесь фанатський стафф за мотивами історій Мами Ро був шалено популярним. Ляльки – не виключення, було їх багато і на будь-який смак. Долучився до того шаленства і Маттел: випустив кілька ігрових лінійок, але… Але чесно, ляльки були без сліз не глянути своєрідні, добір персонажів – надто буквальний, та й те фантаське щастя хутко зникло, і тепер має хороші такі цінники. Але нема такої ріки, до якої не хочеться залізти вдруге. У 2018 році Маттел знову отримав ліцензію і вирішив наробити нових ляльок. Цього разу до справи підійшли серйозніше – власне, на сьогодні йдеться вже про четверту хвилю ляльок, кожна з яких отримує нових персонажів.

Спершу на світ з’явилася мініколекція з шести ляльок за мотивами “Таємної кімнати“. Три з них очевидні, три – можна сказати, бонусні.

Звісно, що йдеться про головну трійцю:

Оці всі ляльки – підліткового формату, частково артикульовані і з доста деталізованими аутфітами. Це були хороші новини. Погана – у хлопців молдовані зачіски. Але хто ж там іще був?

Продовжувати читання “Ляльковий “Гаррі Поттер”: реінкарнація лінійки від Маттел”

Goodreads Choice Award-2019: переможці і мої книжки-фаворитки (все не аж так сумно)

Днями користувачі ГудРудз остаточно визначилися, які цьогорічні книжки вони вважають кращими. Там все стабільно: є гіганти, для яких не існує конкурентів, є модні теми й персони, є фантастично ефективні фендоми, а є й сюрпризи і навіть невеличкі несподіванки. А ще мої книжки-фаворитки виступили… ну, ще трішки, і можна буде казати “Непогано”. Ксеню, вітаю, ти майже в тренді! От тільки геть не там, де очікувала. Попліткуємо про це коротенько?

grfinal

Номінація “Художня література“: оцей пункт меню з самого початку виглядав як “Без варіантів, розходимося”. Проти “Заповітів” Маргарет Етвуд, схоже, шансів не було ні в кого. Майже сто тисяч голосів. У другого місця – дуже модних “Нормальних людей” Саллі Руні – тих тисяч тільки сорок. “Отаке” (с). Треба перевірити, чи вже було таке, щоб у користувацькому рейтингу з таким гучним залпом вистрелила букерівська книжка.

Номінація “Детективи/трилери“: а тут вже набагато цікавіше. На перше місце доволі впевнено (з другим розрив більш як в шістнадцять тисяч голосів) вийшла “Мовчазна пацієнтка“. Книжка вже давненько вийшла українською, привітаємо Віват з гарною чуйкою! Моя фаворитка – трилеро-драма про складний обов’язок старшої сестри розгрібати наслідки вбивчих дій молодшої – на другому місці. З цікавинок: схоже, детективи – цей той жанржанр, де британські книжки цілком впевнено почуваються на американську ринку. А ще на четвертому місці нова книжка тієї самої Джейн Гарпер, що в нас її видає Нора-Друк (а на третьому – Рут Веа, але Наш Формат, схоже, на неї забив).

Номінація “Історичні романи“: от скажіть, ви теж чекали, що переможе “Місто дівчат“? А ні, тільки четверте місце. Перемогла всіх з великим відривом дуже популярна “Дейзі Джонс” зі своєю “Шісткою”. Слідом за нею Колсон Вайтгед та Кейт Квінн, а, скажімо, новий роман Діани Сеттерфілд аж на сьомому місці опинився.

Продовжувати читання “Goodreads Choice Award-2019: переможці і мої книжки-фаворитки (все не аж так сумно)”