Нещодавно на ФБ-сторінці блогу зайшла мова про колекційні ляльки-“діснейки” – власний продукт дизайнерів корпорації. З ігровими ляльками там все складно – частково їх робить сам Disney (мої Анна та Моана – якраз з таких), є релізи від  Mattel (на кілька років королі барбєй втрачали ліцензію, але вже передомовилися) та Hasbro. Але окрім іграшок для дітей корпорація має напрямок “для дорослих і небідних людей”. Переважно йдеться про тих-таки принцес, але дуже по-багатому.

Колекційок від Діснея багацько, вони об’єднуються в проміжні колекції, що існують в двох варіантах – 12-дюймові ляльки (як барбі та діснеївські ігровушки) та 17-дюймові – розкішні статуетки з категорії “Поставити на столик і милуватися”. Зібрати інформацію про всі релізи дуже непросто. Тому поки я її по крихітці накопичую – вирішила розповідати про чітко оформлені лінійки з граничною кількістю ляльок і спільною ідеєю. І почну із серії “Прем’єра“.

Ідея була проста й елегантна – взяти кілька найвідоміших мультфільмів та переосмислити образи головних героїнь в дусі року прем’єри кожного. Для принцесової ери найзолотішою добою є друга половина 1980-х-1990-ті. Тож не дивно, що половина релізів відсилає до цього періоду. Але є трохи ретро-ретро і є Тіана, яка відповідає за моду початку ХХІ століття.

Продовжувати читання “Принцеси на подіумі. Disney Designer Premiere Series” →

Поки весь ляльковий світ з ентузіазмом чекає анонсів продовження серії Barbie Inspiring Women (кажуть, там буде Роза Паркс), я нарешті вполювала один з минулорічних релізів. Барбі-Фріда Кало в мене вже є, барбі-Амелія Ергарт підскочила в ціні більш, як в два рази, тому поки що лишається недосяжною, а от хороший цінник на барбі-Кетрін Джонсон таки вдалося спіймати якраз під день народження. Дві ляльки – це не три, але уже видно, що серія в процесі колекціонування.

Результати розпакування та дрібні деталі:

Продовжувати читання “Barbie Inspiring Women Katherine Johnson Doll: трішечки NASA в ляльковій кімнаті” →

Наче ще ранувато підводити підсумки року, але є сфера, де уже якраз час. Ляльковий рік майже завершився, усі нові анонси стосуватимуться релізів 2019-го, тож час передивитися, чим нас виробники радували цьогоріч. Маттели мене радували однозначно. Після кількох неврожайних років, коли, здавалося, весь запал пішов на оновлення ігрових лінійок, колекційні ляльки останнього сезону нарешті повернулися в діапазон від “О, а непогано” до “Вмираю як хочу!”. Найвизначнішою барбі-подією року для мене лишається лінійка Inspiring Women (це та, звідки моя барбі-Фріда), а от найцікавішою тенденцією – лавина кіношних ляльок. Нетипова (принаймні, відколи завершився випуск лялькових версій героїв “Сутінків“) щедрість американського виробника частково пояснюється відновленням співпраці з Діснеєм, але там ще багато прикольних проектів. Традиційно хочу собі майже все. Дещо – хочу шалено.А встигла купити тільки одну барбі з усього цього багатства. З неї і почну.

У 2018 році вийшли або ось-ось вийдуть:

* барбі-Лара Крофт (подивитися на неї ближче можна в моєму огляді)

Продовжувати читання “Кіно-Барбі 2018 року: як не луснути від жадібності” →

Схоже, жовтень може стати місяцем повернення до активного блогування, а заразом – часткового оновлення рубрик блогу. Он, у минулому пості повернулися “Книжкові теревені“, у планах – створення нової щомісячної рубрики (нічого подібного тут ще не було, принаймні – на постійній основі) і ще треба подумати, чи відроджувати “Двічі по п’ять“, чи вигадати щось інше для регулярних книжкових добірок. А нині от презентую ідею, яку нормально реалізувати треба було ще давно. Від сьогодні і час від часу “Фанатська радість” – це про типовий фанстафф у його друкованій версії. Листівки, закладинки, розмальовки з портретами книжкових героїв, путівники вигаданими світами і мапи неіснуючих міст – оце от усе. Але, як ми уже домовилися із Телеграм-аудиторією, перший випуск ФР буде присвячено паперовій ляльці. І то дуже особливій.

Замість преамбули: в дитинстві я шаленіла від всього, що можна вирізати. Усі серветки були порізані на “сніжинки”, з усіх журналів вирізалися намальовані/сфотографовані предмети, якими можна було укомплектувати паперові будинки-в-зошитах, усі коробки переклеювалися на ті ж таки будиночки (допоки я не прочитала “Навколо світу за 80 днів” – відтоді кожна коробка з-під взуття слугувала основою для пароплавів), коротше кажучи, я була форменною Загрозою-З-Ножицями-В-Руках, поки в єдиному кіоску Союздруку в маленькому камчатському містечку не з’явилися в продажу вони. Вони – це американські паперові ляльки. Тепер я розумію, що нічого аж такого надзвичайного в них не було – просто листи А3 з цупкого паперу, де була надрукована одна лялька та пачечка нарядів для неї. Але у порівнянні з радянськими паперовими ляльками… Ні, порівнювати їх просто не можна було. “Американки” були дорослими дівчатами, а не стилізованими дитячими фігурками, з ретельно промальованими обличчями та неймовірно деталізованими сукнями-костюмами. Доля всіх моїх кишенькових грошей була вирішена на місяці наперед. І я досі страшенно шкодую, що пакет з цими ляльками загубився під час повернення до України.

Минуло майже двадцять років і тільки тоді мені зустрілося щось таке, що затьмарило оті сумно-солодкі дитячі спогади. Я вешталася Амазоном і відкрила для себе світ американських “книжкових” паперових ляльок – численних брошурок з ляльковими фігурками і костюмами. Герої та героїні книжок або фільмів, довгі серії з історії костюму, “географічні” серії – такі ляльки вже ближче до дорослих артбуків, аніж до дитячої забавки. І от одну подібну паперову ляльку мені пощастило вполювати в Будапешті. У Національній художній галереї тривала виставка “Фрідаманія” і тамтешня сувенірна крамничка готова була радувати фанатів на всі гроші. І якійсь геніальній людині прийшла в голову світла думка закупити для крамнички партію паперових ляльок каліфорнійського видавництва. От він, мій скарб.

Навіть для середньої “артової” паперової ляльки цей проект зроблено дуже круто і з увагою до деталей.

Продовжувати читання “Фанатська радість. Паперова лялька Фріда Кало” →

Останні два роки моє лялькове колекціонування перебувало у стані “Пацієнт радше мертвий”: колекція оновлювалася мінімально і переважно за рахунок цікавих ігрових релізів. Я старанно збирала лінійку Фешіоністас з різними типами тіл (таки зібрала ще наприкінці минулого року, показувати?) і призабула про колекційні релізи. З двох причин. Одна – очевидна – курс гривня-долар. Інша – ну от якось не було у 2017-му таких ляльок середньої цінової категорії, що вмерти й не жити. 2018-й в цьому сенсі щедріший, таких барбі буде. Одна з найнайбажаніших зараз до мене їде,  а сьогодні покажу попередню спонтанну покупку. Ніколи не думала, що мені знадобиться лялькова версія Лари Крофт, але я сходила на фільм, придивилася до ляльки, натрапила на неї на Амазоні в момент знижки… І завєртє…

Tomb Raider Barbie – це типова лялька за кіноліцензією: порівняно недорога, належить до найтиражнішого колекційного типу (Black Label), зате – як останнім часом водиться – має портретний молд. Так, цю панянку ліпили з Алісії Вікандер.

Продовжувати читання “Tomb Raider Barbie: панянка з льодорубом” →

Наближається весна і приносить із собою бажання наводити лад у хаті (точно нездорове!) і в блозі (а оце вже щось). Тому вирішила згадати практику збирання сторонніх інфоприводів у дайджести. Читачі Фейсбук-сторінки та Телеграм-каналу все це вже бачили, але і в блозі скирдувати посилання не зайве, а то потім шукай їх… То що трапилося протягом останніх двох місяців зими?

У середині січня трапилася презентація “Скляного меча” із супутньою дискусією. Мій відгук на книжку отут, а про дискусію (та яка там дискусія! – приємна і весела розмова із прекрасними людьми), організовану Нашим Форматом, можна прочитати у блозі видавництва.

Тизер:

Наразі Мара — головна героїня книжки — уже встигла наробити безліч помилок, пошкодувати про них, кілька разів майже все запороти, втратити близьких та геть заплутатись із тим, що з натяжкою можна назвати особистим життям. Втім, як зауважує Ксенія, їй помилки Мари певною мірою імпонують. Мара, пояснює блогерка, поступовоеволюціонує від особистих потреб — врятувати друга, допомогти сестрі, батькам тощо — до якогось умовно загального блага — рятувати багряних, які вже століттями відіграють роль слуг для срібних та гарматного м’яса в їхніх війнах з іншими країнами. Це краще, ніж починати із суспільних інтересів і закінчувати особистими. Хоча деякі вчинки Мари все ж бісили, як говорить Ксенія, «під час читання періодично доводилося відкладати книжку й говорити собі спокійно, Ксеня, згадай себе у 17–18 років». Тобто те, що Авеярд вдалося безсумнівно, так це написати дівчину-підлітка — з усіма її тарганами, зривами й метаннями туди-сюди.

До речі, про цей блог – він дуже цікавий (майже загітувати мене прочитати двійко книжок з економіки – я ще тримаюся, але сили вже не ті) – це неймовірно круто, повірте). А його ведуча Наталка Шнир пише класні відгуки на книжки у ФБ. І вона ж змусила мене вдатися до складних екзистенційних роздумів – запросила долучитися до кола учасників рубрики “Книжкові люди”. Мда, як на людину з журналістською освітою та майже 15-річним професійним досвідом я й не уявляла, що інтерв’ю це так… стрьомно складно. Результат вийшов цікавий – от дійсно дізналася про себе та блог дещо нове, а треба було просто подивитися на нас іншими очима.

Тизер:

Є в мене ще мрія-мрія — книжкова серія фантастичних та фентезійних текстів, написаних жінкам. Від класичних текстів, але з фокусом на ультрасучасні — написані протягом останніх 5–10 років. Плюс навколишній мерчандайз, плюс дотичний лекторій, плюс тематичний нонфікшн — можна було б зробити дуже круто.

А ще до інтерв’ю пішла фотосесія, яку знімала моя улюблена фотографиня Оля Ліцкевич, тому за посиланням не лише багато літерок про мене, а ще й трохи прикольних фото:

Продовжувати читання “Блогодайджест: дискусія про супергероїнь, інтерв’ю та барбі моєї мрії” →

Після минулорічного рішення Маттел дозапустити нову лінійку базових барбі-фешіоністас з трьома додатковими типами лялькових тіл ще треба було повернутися до притомності. Але як тільки це відбулося, почали роздаватися голоси, яким “недоклали”. Одне крило вимагало новим лялькам шарніри (і, треба сказати, що гнучке curvy-тіло уже є, але поки що в колекційних лінійках), інші питалися: “А чого хлопців обійшли?”. Минуло майже півтора року, і справедливість частково відновили. У новій хвилі фешіоністас не просто _багато_ кенів. Тепер ще й до базових (original) лялькоменів додали ще й струнких   хлопаків (slim) та качків (broad). Ну, і як завжди – не можу не поділитися. NB: як уже традиційно склалося, цей пост – напівогляд, напіввішлист, тому тут не всі нові ляльки, а лише ті, яких я хотіла би мати в колекції. Зате і хлопці нові, і дівчатка (Маттел продовжує вигадувати нові молди і відновлювати призабуті), і розширені набори. От тільки частину з них треба чекати до кінця літа, а іншу – аж до весни 2018-го.

Хлопці-оріджинали

Хлопці-качки

Продовжувати читання “І хлопці туди ж! Не лише Барбі, а й Кени матимуть різні фігури” →

Спочатку були якісь книжки-картинки, потім “Подорож “Блакитної стріли“, але справжню цікавість до книжок про ляльок в мені розігрів Абрагам Мерріт. Як не дивно, “Диявольські ляльки мадам Менділіп” (в дівоцтві Burn Witch Burn) не лишили по собі якогось по-фетишистському неприємного присмаку. Як і старенькі жахлики. Тож уявлення про те, що ляльки – це моторошно, в моїй голові не затрималося надовго. Це потім я почала колекціонувати ляльок і з прикрістю усвідомила, що деяких гостей мої дівчатка змушують трохи нервувати. “Вони ж такі класні!” – дивувалася я. От і героїня роману німецької письменниці Майї Іліш теж дивується: чого це її благодійники жахаються дбайливо зібраної лялькової колекції, що зберігається в зачиненій секретній кімнаті?

Уже не у вікторіанські, а у глибоко едвардіанські часи до дівочого сиротинця Святої Маргарити завітав джентльмен у чорному і “позичив” там спритну сирітку. Свіже надбання привезли у віддалений загадковий маєток, обрядили у біле мереживо, нагодували солодким та пояснили кілька речей: її не вдочерили, а взяли на роботу; вона може робити майже, що завгодно, але тільки не відходити далеко від дому; вона мусить доглядати колекцію дорогоцінних порцелянових ляльок, а ще: “Тепер тебе, любонько, зватимуть Флоранс!”. І ось 14-річній “Флоранс” довелося попрощатися з мріями втекти із цирком та стати еквілібристкою та розпочати дивну та, на перший погляд, нікому не потрібну працю.  Що не так з цим будинком та чому в його саду одночасно квітнуть всі можливі квіти? Чому служники так дивно поводяться? Чому в Кімнаті ляльок можна почути дитячий сміх? І чи є взагалі людьми холоднувато-доброзичливі пан та панна Моліньє?

Продовжувати читання “Іграшкова готика. “Комната кукол”” →