Королівською милостю. Перша австралійська лікарня для жінок

Як я і казала, пишучи про “смачні” книжки, худло – бездонне джерело неочікуваних знань. Протягом місяця з гаком знічев’я дізналася про полоцьку архітектуру, початок суфражистського руху в Новій Зеландії, культурні особливості народу хімба і купу всякого іншого. А вчора на мене з детектива вистрибнули відомості про історію медичної системи Австралії. Було це так:

– Расскажите мне, – попросила Фрина, – как появилась эта больница для женщин. Ее построили на пожертвования старой королевы?

– Это удивительная история, Фрина. Такое могло случиться только в молодой стране. Две женщины-врача основали практику здесь, в Мельбурне, но высшее медицинское начальство, будучи тогда таким же закоснелым и консервативным, как и сегодня, не разрешило им отравлять стерильный воздух больниц. Медсестры – да. Врачи женского пола – нет. Поэтому они основали больницу в здании уэльской церкви – единственном помещении, которое смогли получить. С тех пор я стала теплее относиться к уэльсцам. В больнице был всего один кран с водой, один стерилизатор и – очень скоро – гораздо больше пациентов, чем туда помещалось. Женщины спали на полу, каждый час принимали роды. Но им нужен был не просто родильный дом – они подали прошение об организации больницы. Разумеется, парламент отказал им в финансировании. Поэтому они послали прошение королеве, и все женщины Виктории собрали для нее по шиллингу. И тогда старая королева (благослови ее Господь!) дала им разрешение и право именоваться больницей королевы Виктории. К сожалению, это здание выстроено из рук вон плохо. Через несколько лет мы переедем в новое, а этот приют снесем до последнего камня. Раньше здесь была школа для гувернанток.

Йєп, водевільні та хворобливо зациклені на лахах детективчики про міс Фрайні Фішер – першооснова одного з моїх найулюбленіших серіалів – має цілком виразний про-жіночий, а то і про-фем характер, який успадкувала і екранізація. І нехай цей характер себе проявляє в таких не дуже елегантних програмних вставках, користь з того добряча. А й справді, чому не розповідати про емансипацію або ж патріархатну експлуатацію жінок через невагомо легке чтиво? Це теж канал для отримання інформації.

Так от, про Queen Victoria Hospital.

front-of-building
Це не та будівля, про яку йдеться вище, це Мельбурнський шпиталь на Лонсдейл-стрит, побудований у 1912 році, куди “Королева Вікторія” перебралася лише у 1946-му. Згодом сама лікарня знову переїхала, а тут базується Жіночий фонд імені королеви Вікторії – ширша за функціями організація, яка виросла з первинної ініціативи.

Коротенько: так, дійсно, ідея про появу спеціальної лікарні для жінок з’явилася у 1896 році. Гроші на її організацію збиралися – от несподіванка! – також серед жінок через так званий “Шилінговий фонд”. Перші кілька років лікарки справді працювали в режимі клініки при церкві, але проблема розширення стояла дуже гостро. Паралельно засновниці зверталися за підтримкою до Її Величності. Її Величність була не проти: з нагоди її нещодавно минулого 75-го ювілею лікарні надали підтримку та високе ім’я. У 1899 році “Королева Вікторія” переїхала у більш придатне для роботи приміщення і запрацювала на повну силу. Це була одна з трьох перших лікарень у світі, що працювали в режимі “Жінки для жінок”: жінки заснували, жінки керували, жінки працювали. Головною метою була надання лікування та підтримки (в тому числі – педіатричного нагляду за немовлятами) бідним жінкам, до інтересів і потреб яких лікарі-чоловіки на той момент могли поставитися скептично.

Лікарок-засновниць, до речі, було не дві (вони, мабуть, з таким навантаженням і не впоралися б), а одинадцять. Але, схоже, що в уривку йдеться про сестер Стоун. Ініціаторкою та двигуном створення “Королеви Вікторії” була Емма Констанс Стоун – перша жінка, що практикувала медицину в Австралії. Вивчитися в Мельбурні змоги в неї не було (а ця проблема доволі гостро стояла навіть тоді, коли зняли офіційні обмеження – навіть в 1950-60 роках), отримувала освіту вона в Пенсильванії, де вже був спеціалізований жіночий медичний коледж, а ступінь MD – у Торонто. Працювати почала у Лондоні, але згодом повернулася з Британії на батьківщину, і у 1890 році (у віці 34 років) стала першою жінкою в штаті Вікторія, що зареєструвала медичну практику. Майже одразу до неї долучилася її сестра Клара, яка у 1891 році все ж таки стала однією з двох перших “медичних” випускниць Мельбурнського університету. Перша зустріч Жіночої медичної спілки імені королеви Вікторії відбулася у 1895 році, головувала на ній тоді Клара Стоун. А далі все відомо – пошук однодумиць та запуск ідеї. Наступного року робота вже кипіла та булькала, хоча й офіційним відкриттям лікарні вважається 1899 рік. На жаль, Констанс Стоун недовго раділа своєму успіхові. Вона померла у 1902 році у свої сорок п’ять – туберкульоз тоді був безжальним. З часом донька Констанс – Бронвен – також стала лікаркою. Клара ж залишалася почесною головою лікарні до 1919 року, після чого пішла на “пенсію” – приватно практикувати. На відміну від старшої сестри вона прожила дуже довге життя, і померла у віці 97 років у 1957.

63693
Австралійська марка “Сто років жіноцтва в медичній практиці”. Знайомтеся, Констанс Стоун.

А під катом ще одна цитатка з роману.

Продовжувати читання “Королівською милостю. Перша австралійська лікарня для жінок”

Поштівки. Люди, що читають

Оця частина отриманих листівок, мабуть, є найцікавішою. Бо саме вона складається із найрізноманітніших та найнесподіваніших варіантів: гламурні картиночки, класичний живопис, архівні фото, схематичні малюнки – тема Reading People багата, а фантазія у людей бурхлива. І навіть в моїх маленькій колекції є справжні скарби.

Першим в колекції був отакий фото-хлоп.

25967c56efcacbb98ce58d578c36c480

Найдивніший варіант приїхав з Естонії. Ну, молитовник – це також читання, тут не посперечаєшся.

59b81d833c41aa6cd0f4a7186852627a

Далі трохи обкладинок, трохи живопису, трохи ЧБ-фото.

Продовжувати читання “Поштівки. Люди, що читають”

Поштівки. Маленька чайна колекція

У мене черговий авітамінозний релакс-пост у картинках.

Перебираючи отримані листівки (переважно результат кількарічної участі в Посткросингу, але є й від друзів), я вкотре згадала, які саме картинки люблю найбільше. У списку є старі мости, маленькі звірятка, деякі квітки, дзеркала і тому подібне. Але також є безпрограшне поєднання культурного контексту із кулінарним, пройти повз яке просто нереально. Це поштівки із різними видами чаювання, кожна з яких робить мене щасливою.

На сьогодні маленька колекція містить у собі таке:

  • почнемо здалечку – шмат інтер’єра китайського чайного павільйону

6e867865c113646598e4355bda3bc26e

  • англійську ретро-рекламку

a3fa249017bae2adf87b30c7f02d4ea2

Продовжувати читання “Поштівки. Маленька чайна колекція”

і про мовне питання та поштовий зв’язок

Останнім часом посткросер у мені ледь животіє. Якось душа не лежить. Та ще й через щоденну зміну курсу щоденно ж міняються тарифи, відповідно комбінування марок зараз – дюже цікаве заняття. І якби ж ще щоденно: минулого тижня писала на гаряче мило Укрпошти: людоньки, як клеїти марки, якщо НБУ корегує курс в обід, а налаштування вашого калькулятора змінюються вранці, забезпечуючи майже добовий розсинхрон? Найкориснішим місцем у відповіді було: перепрошуємо за тимчасові незручності. Вичерпно. Але мені не про те йдеться.

Споглядала вчора отриману з Росії листівку (хороша листівка, нейтральна, бо й посткросинг… має певні проблеми), і в котре зачепилася за адресу. З нею все правильно – але ж вона англійською. З точки зору англомовності проекту – все гаразд. Та якраз росіяни час від часу намагаються ці дані перекласти, аби підписати по-своєму (ага, і половина самодіяльників лажає з прізвищем), а в інтернетиках часто жаліються: чого це юзери із сусідніх країн не додають ще й адресу російською – _трудно что ли, все равно все по-русски понимают!_ І є ще цікавіша, але не така часта претензія: чому посткросери з отих країн не завжди пишуть на своїх листівках до РФ адресу російською (якщо вона надається) або самі не перекладають, як ні. Гхм.

Зараз аргумент “все понимают”, зрозуміло, сяє, як зіронька. АЄОА. Муляло на краю свідомості, що любий багатьом серцям закон про мови місцями не такий няшний, як комусь хотілося. Полізла уточнити. Ну власне:

 

Стаття 25. Мова у сфері поштового зв’язку і телекомунікацій

1. У сфері надання послуг поштового зв’язку і телекомунікацій в Україні вживаються державна мова, регіональні мови або мови меншин.

2. Адреси відправника та одержувача поштових відправлень, телеграм, що пересилаються в межах України, мають виконуватися державною мовою. Текст телеграми може бути написаний будь-якою мовою з використанням літер кирилиці або латинської абетки.

3. Міжнародні поштові відправлення і повідомлення, які передаються через телекомунікаційні мережі загального користування, обробляються з використанням мов, передбачених міжнародними договорами України.

Пункт перший – сюрприз-сюрприз для багатьох співвітчизників. Пункт другий – вже цікавіший. Особливо якщо зіставити із кабмінівськими правилами надання поштових послуг.

з респектом до сусідських побажань там також не дуже

і про ліміти

Комплектом до попереднього.

За антикризовим пакетом уряду я останніми днями спостерігала мало не з попкорном. Ну ж бо злякати нині безробітню, бездепозитну, безмашинну, бездомну безквартирну мене чимось важко. Хіба що акцизами на алкоголь, але ж його доля в родинному бюджеті – не сльози, але близька до того.

Але все ж таки дістали! Знову зменшили ліміти на закордонні посилки – тепер 150 євро. У моєму випадку воно й не трагічно: направду в цей ліміт вкладаються 90 відсотків моїх – навіть суто теоретичних – барбєйських та книжкових забаганок. От тільки одне тонке місце – все нєдосуг було з’ясувати, чи не плюсує митниця ще й сплату за доставку. Бо тоді ой.

Енівей у перекупниць та посередниць, що ганяють товарні партії все подорожчає. А оце бяда-бяда.

і про посткросингові збіги

Хто про що, а я знову про листівки )
Зазвичай не слідкую за датами та строками. Аж тут, ретельно рахуючи марки за новими тарифами, випадково зачепилася за рядочок із своїм хоббі-стажем.

Хм. Який милий збіг :Р

55.13 КБ

І коли я лишень встигла…

і про кінець тарифної епохи

Шоб там не казало колективне в.о. уряду про клятих спекулянтів та інших заворушників, а у нас завершилася кількарічна епоха. НБУ офіційно змінив доларовий курс. Від сьогодні – 8,7. Як буде далі, хто ж його зна – з міжбанком останніми роками він корелював неочевидно.

Але мені не про те ведеться. Зміна офіційного курсу означає автоматичне (калькулятор Укрпошти вже в курсі, перепрошую за натужний каламбур) збільшення міжнародних поштових тарифів.

То майте на увазі. А я, як і інші посткросери, буду думати, як можна наклеїти на листівку 5,22, зважаючи, що годящих для цього марок в природі не існує.

а тепер про дива

Виявляється у нас навіть у таку погоду носять пошту!
Серед того, що надійшло чи то у п’ятницю, чи то у суботу, я витягла із скриньки отаке листівкове диво з Росії.



Навіть не уявляю собі настрій поштарки…

А, ну й ще про посткросингові радощі: протягом тижня мені випало аж дві листівки із чоторизначними айді – тобто з країн, де витягали адреси (не факт, що відправляли) менше, аніж десять тисяч раз. Мої колекційні надбання (окрім давнішніх Еміратів) – №8075 з Казахстану та – парам! – №1005 з Уругваю. Остання – не лише рідкість, а ще й дуже колоритна. Та й прийшла вчасно – в читанні в мене зараз південний період якраз із ухилом в латиноамериканщину.

і про хоббі

Раз уж робота сама собі влаштувала перерву, спробую тим часом влаштувати маленький атракціон )
Сьогодні після нетривалих направду роздумів відкорегувала профіль.
Про другий пункт я ще розповідатиму докладніше, адже від часів, коли просто вирішила: а чи не спробувати – минуло багато місяців і вісім ляльок ) І зараз це крихітна, але колекція із помітними напрямками. До того ж, не виключено, що я таки стану ділитися якимись відкриттями-теоретичними надбаннями. Мені про то цікаво )

Та стосовно першого пункту. Учора Льошка якраз героїчно запхав у скриньку нашу першу цьогорічну вітальну листівку – їхати їй не те, щоб далеко, але треба встигнути до ближнього Різдва. Сподіваюсь, Укрпошта в Києві навіть цими днями працює… Енівей. Любі друзі, а кому відправити до Нового року листівку, а? Зголошуйтеся, є й симпатичні )))

і про артефакти

Відтоді, як я захопилася посткросингом, мені час від часу дарують листівки. Бува, що дуже неочікувано й дуже неочікувані.
Ото нащодавно в руки втрапив комплект нетещобпоздоровчих листівок а-ля Запоріжжя – із 200-м днем народження!
Навіть з огляду на якість поліграфії 1969-го – справжнє ги. Чи навіть ух-ти-яке-ги!
Нє, дійсно дуже цікаво дивитися на ніби знайомі місця, що виглядають якимись трохи неправильними. Саме так – _трохи_, бо все ж таки менше 50 років – це й ніби не так давно, та й Запоріжжя – м’яко кажучи… Така собі трохи збоченна екзотика.
Осьо, наприклад, стара-добра Україна із моднявим дизайном )


збільшити