Чомусь звістка про те, що Книжковий арсенал цьогоріч буде травневим, створила хибне враження в одній конкретній голові: я вирішила, що до середини весни з визбируванням пунктів до вішлистів можна почекати. Але реальність виявилася не настільки жорстокою – окрім шалено прекрасних анонсів українські видавці вже встигли порадувати деякими новинками та ось-ось-новинками. І я навіть встигла дещо з них бігцем купити. Тому краще вже зробити кілька випусків та розпланувати все гарненько, аніж потім тинятися Арсеналом з кілометровим списком майже незнайомих книжок.

Помітну частину першого вішлисту 2017-го року забронювала ддля себе дитячо-підліткова література – включно з класикою. Наприкінці 2016-го Знання видрукувало Джин Вебстер. І це знову “Фух, добре, що не встигла прочитати англійською!”. “Довгоногий дядечко” має трішки моторошну анотацію, але, кажуть, головне в цій книжці не спірної етичності любовна лінія, а опис дівочого життя (гарна все ж таки книжка – відгук отут).

А ще вони анонсували Едіт Несбіт, але поки “Діти залізниці” доїдуть до крамниць, порадію за інший анонс тієї ж чудової британської казкарки. НК-Богдан обіцяють “Фенікс і килим” – продовження пригод п’ятірки сестер-братів з “П’ятеро дітей та ельф“.

Ну, і близько не аж така класика, але книжка дуже й дуже відома. Школа взялася за Керстін Ґір і “Рубінову книгу” – перший том романтичної підліткової саги про переміщення у часі – вже, здається, можна купити (і купила).

А ще не можу оминути увагою чергову повість Анджели Нанетті. Дякую, ВСЛ, з виданнями італійської дитячої літератури у нас негусто (уже маю книжку).

А що з не-дитячого?

Продовжувати читання “Сезон Do-Want. Перший вішлист 2017-го” →

(Розширений репост з блоґової фейсбук-сторінки – спочатку туди написала, а потім зрозуміла, що шкода буде, як ФБ-стрічка зажує).

Знаю, що нічого не знаю.
Під різдвяний шоп-сезон цього року в США має вийти цікавезна книжка Hidden Figures by Margot Lee Shetterly, за мотивами якої вже приміряються знімати фільм – аби десь так за два роки Оскар не був so white гадаю.

Книжка більшою мірою про живі “комп’ютери” – математиків НАСА, що обчислювали траєкторії польотів – не всіх, звісно, а конкретну групу (проте таку, що працювала над важливими завданнями). Так, ці математики були чорними.
А ще вони були жінками.

Приємно, коли цікаве знаходить тебе самостійно. Особливо, коли цікаве направду цікавезне.

Днями неосвічене я дізналася про Хуану Інес де ла Крус, і тепер не можу викинути її з голови.

Якщо дуже коротко – то сабж. Так, все це стосувалося однієї людини. Жінки, яка прожила свої короткі 43 роки у XVII столітті, причому не в Європі, а _в колоніях_. Якщо довше, то, переказуючи Вікі, вийде приблизно отак:

Хуана Інес де Асбахе і Рамірес де Сантільяна народилася у 1651 році в Мексиці. Згідно із свідченнями очевидців, обдароване дівча ще змалку упромислила _всю_ бібліотеку родичів, з восьми років писала вірші, з тринадцяти – викладала (!) латину молодшим дітям, а ще – вивчила науатль і трохи писала ним також.

Ще у 1662 Хуану Інес відправили до Мехіко. У столиці дівчинка розраховувала повчитися в університеті, але зась! статтю не вийшла. Курси наук (схоже, цілком універівських масштабів) дівчині читали в індивідуальному режимі. І це не дивно: у 1664-му Хуану Інес представили до двору, де вона завоювала прихильність віце-короля та віце-королеви. Дівчині всіляко сприяли, а для злих язиків влаштували хрестоматійне шоу “Наша вундеркінд відповість на будь-яке ваше питання!”. Між тим вундеркінд вчилася завзято: “Her interest in scientific thought and experiment led to professional discussions with Isaac Newton”, – стверджують біографи.

А ще Хуана Інес славилася красою та поетичним хистом. Фактично класиком іспанської (а згодом – і мексиканської) поезії вона стала ще за життя. Проте при дворі мегапопулярна фрейлина, “шанувальників у якої було безліч, і практично всі вони були серйозними претендентами на її руку і серце”, надовго не затрималася. Нехай з другої спроби, але у 1669 році релігійна дівчина пішла-таки в монастир, де спокійно зайнялася навчанням й писанням (а високі покровителі продовжували сприяти публікуванню її творчості).

У подальшому “додатково” прославили Хуану Інес – тепер де ла Крус – два відкриті листи у 1690-му: критика класичної єзуїтської проповіді (навмисне оприлюднення якої антипатиками Хуани викликало шкандаль і звинувачення в нескромності, що не личить черниці) та відповідь на критику критики – “Лист до сестри Філотеї”, в якій Хуана намагалася на власному прикладі пояснити, чому і наскільки для жінки важливі освіта та творчість. Важко сказати, що там було далі, але згодом вона не лише дала сувору обітницю бідності (чого від неї очікували), а ще й урочисто зареклася торкатися паперу та чорнил. Публіка була в захваті! Імовірно, прокачування скромності минуло успішно. Та вже за п’ять років Хуана померла – заразилася чумою, глядячи хворих.

Подібних жіночих доль було не так вже й мало, але Хуані з історією пощастило. Значна частина її поетичного доробку збереглася, інші писання – ніби також. Її знають, вивчають (серйозну творчу біографію поетеси-черниці написав Октавіо Пас), про неї створюють п’єси, знімають кіно, пишуть романи. Ставлять пам’ятники, а ще Хуана потрапляла й на мексиканські гроші. І – актуальне для нас (власне, як я про неї дізналася) – видавництво Анетти Антоненко планує видати чотиритомниr творів Хуани українською (цікаво, чи буде там посеред віршів Respuesta a Sor Filotea, бо англомовного перекладу я щось злякалася). А частину з вже перекладеного опублікували у “Всесвіті” (можна подивитися тут).

Фух, добре порекламувала? :Р Під катом ще мій улюблений Хуанин портрет і один з віршів, що сподобалися.

Продовжувати читання “Мексиканська: ерудитка/вчена/містик/поетеса/світська красуня/драматург/черниця (нічого не викреслювати)” →

якби не Імхонет, не дізналася би, що вже встигли зняти такий, впевнена, шедевр

анотація: 08.08.08. Молодой энтомолог из США, Майкл, и его подруга, московская журналистка Женя, приезжают в Южную Осетию для съемок фильма о редком виде бабочек. Но этой, же ночью грузинские войска нападают на Южную Осетию. Камеры Майкла снимают начало операции.

Наши герои понимают, что в их руках оказались доказательства, которые поставят точку в наступившей информационной войне. Но об этом узнают и грузинские спецслужбы. Чтобы донести миру правду, Майклу и Жене нужно прорваться через оккупированную территорию в разрушенный, но не сломленный Цхинвал.

вже вчєпятлилася… аж цікаво, що ж там за хвільму назнімали
а чоловік каже, що це вже телевізор дає. ОРТ, зрозуміло…

Абабагаламага обіцяє

шкода тільки, що екранізацію я вже дивилася. але почитати в будь-якому разі незле