Ретелінг-бінго. Про богів і людей (у двох екземплярах)

Книжки навколо мене ходять парами, а то й трійками. Останнім часом отак ходили пуритани, епідемії та боги. Найрізноманітніші боги. Про грецький пантеон в “Цирцеїднями розповідала, а тепер настав час Африки та Мезоамерики. А якщо точніше – богів майя та йоруба. А ще – юних героїв, яких ті боги направляють. Часом опосередковано, а іноді – аж надто прицільно.

img_1271Видання перекладу “Дітей кісток й крові” для мене було однією з ключових торішніх подій українського фантастичного ринку. Ура, наші видавці не обмежилися “Хто боїться смерті” Ннеді Окорафор і видали ще щось з африканським колоритом! Вибір доволі прогнозований, бо книжка Томі Адеємі отримала гучний розголос на батьківщині, має перспективи екранізації, а ще – це відвертий янг-адалт, а навіть у нас на старших підлітків вже почалися дивитися як на комерційно значущу аудиторію. Та американські бестселери в наших реаліях вистрелюють не завжди, тож в будь-якому разі – Книголаву 30 балів за сміливість. Намір шляхетний, ідея класна, а з книжкою що?

Продовжувати читання “Ретелінг-бінго. Про богів і людей (у двох екземплярах)”

Графічна пауза. Наші зелені друзі

Ннеді Окорафор пішла в комікси. Це гаряча новина? Та, взагалі-то, ні, враховуючи, що американська фантастка вже пару років співпрацює з “Марвелом” і написала кілька арок для Чорної Пантери та Шурі. Окей, зайдемо з іншого боку. Власні світи Ннеді Окорафор отримали ще й коміксове втілення. Отак вже цікавіше! Світовий фендом теж так подумав, і цьогоріч LaGuardia номінували на Г’юґо.

Отже “ЛаҐуардія“. Дистильований афрофутуризм в картинках. М’яка НФ з виразним гуманістично-правозахисним мотивом. “Контактна” фантастика про взаємодію з негуманоїдними расами. Легка й весела авантюрна історія… однієї вагітності. Так, все одночасно.

img_1142
Транспорт майбутнього

Ф’юче Чуквуебука народилася та виросла в США, але згодом повернулася до рідної країни батьків – Нігерії, де розмістився чи не найбільший в світі космопорт. Там молода лікарка кілька років вела практику для людей та ееее… флоральних іншопланетян, познайомилася з чудовим хлопцем на ім’я Сітізен – університетським професором та активістом руху за незалежну та вільну від прибульців Біафру (тільки про це тссс, це трохи протизаконно), отримала в подарунок чудову квіточку, завагітніла, а далі все закрути… І от уже Ф’юче застрибує в літак і терміново повертається до США. Але не сама. І, ні, йдеться не тільки про ще ненароджену дитину, а ще й про нелегала в багажі – симпатичну іншопланетну рослинку, яка вирішила називати себе Летмі Лів. В Нью-Йорку Ф’юче треба визначитися, як їй далі жити і що робити з Летмі. На допомогу молодій жінці готові встати бабуся-правозахисниця і всі її строкаті квартиранти – колишні “напів легали” – і земного, і позаземного походження. А тим часом перелякана Америка готова закритися й заборонити в’їзд усім носіям позаземної ДНК.

Продовжувати читання “Графічна пауза. Наші зелені друзі”

#YakabooBingoAutumn. Звична післямова у 75 (я стараюся!) словах

#YakabooBingoAutumn is over. Поки що в це важко повірити, але я це зробила, я це зробила, я це зробила! Як мені і здавалося із самого початку, прочитати сто книжок під конкретні пункти проблемою не було (хоча іноді треба було викручуватися, а ще кілька разів потрібна книжка знаходила мене сама останньої миті, коли я вже вирішувала: “Ну все, зарахую неідеальну” – так у цьому сезоні було з Wintersong). Проблемою було про ці сто книжок написати. І я дуже рада, що Бінго привчило мене (сподіваюся, що привчило), не валандатися, тижнями шукаючи настрій для написання великих пристойних постів, а майже одразу робити коротенькі настроєві відгуки для ГудРідз. Ці різні жанри, але для мене – однаково цінні.

Це було складно, це було круто, це було дуже весело. Я занедбала усі свої персональні челенджі та цілком свідомо вирішила зійти з дистанції #ФабулаКнигоманія2017 в середині забігу. Звісно, можна було б записувати книжки і туди, і сюди, але чомусь не схотілося. Ну, тепер маю лише одне виконане Бінго, зате величезне. Дякую всім читайкам, хто брали участь – ми молодці!

Bingo_ua_2

Про книжки в трьох словах та з посиланнями на відгуки – під катом.

Продовжувати читання “#YakabooBingoAutumn. Звична післямова у 75 (я стараюся!) словах”

Двічі по п’ять. З Африки

Уже дуже давно не створювала своїх улюблених списків з читаного/нечитаного, а тут один такий практично сам себе склав. Я дочитувала була “Англійського пацієнта” та “Леді Африку” і почала згадувати, а що ще я читала про європейців та американців на Чорному континенті, а що лише збираюся читати. А коли вже десятка назбиралася, вирішила, що час ділитися.

kilimanjaro-climb
Вид на Кіліманджаро з сайту Аfricanoverlandtours.com

Але просто “про Африку” – це не надто цікаво, тому в сьогоднішньому списку своєрідні книжки – про те, як в Африці жилося-велося білим жінкам. Майже всі тексти так чи інак зачіпають колоніальний період, а мені завжди було цікаво дивитися на те, як колоністи або уже й колонізатори пояснюють собі й людям свою присутність на чужій землі. Але це радше політичний розріз, тоді як жіночий аспект надає ще іншого звучання. В одних випадках він є більш побутовим (зокрема розповідає про речі, про які письменники чоловіки не прохоплюються – наприклад, з чого їсти готувати, коли звичних продуктів нема). А в інших – саме в жіночих голосах соціально-емансипаційна проблематика звучить яскравіше, бо може торкатися спостережень за механізмами подвійної дискримінації. Як би воно не було, ось вони – десять книжок про “білих леді”.

П’ятірку читаного нехай вже передбачувано відкриє першою та сама “Леді Африка“.

b43c62ba_a696_11e6_981f_005056004a1d_b730a127_a697_11e6_981f_005056004a1d-resize1

Я про неї нещодавно писала докладно, а тут лише скажу, що Африка у Поли Маклейн є, в першу чергу, тлом – дуже незвичним, але все ж таки тлом. І письменницю, і її героїню більше хвилює те, що відбувається поміж білого населення Кенії. Зате з емансипацією там все гаразд, адже Берил Маркгем спробувала себе і досягла неабияких успіхах в двох “показового чоловічих” сферах.

22387340

Друга книжка близька до першої тематично. “Ніде в Африці” – це також роман виховання про білу дівчинку, яка несподівано для себе опинилася в новому місці. Тільки тут йдеться про родину євреїв-втікачів з Німеччини, які в Кенії опинилися невипадково, але готовими до такого переїзду не були. Роман Стефані Цвейг сюжетно спокійніший, але багатший на деталі. Та й розповідається у ньому про людей, яким в Африці велося складніше – ніщо не готувало родину поважного адвоката до роботи на землі десь вже за краєм звичної цивілізації.

Продовжувати читання “Двічі по п’ять. З Африки”

Уперед і вгору. “Леді Африка”

Я вже колись казала, що з другої половини 2016 року пальму “Видавництво, що друкує найцікавішу художку про жінок” доволі несподівано перехопив Наш Формат. Але то я радше теоретизувала, спираючись на анонси, аж тут потроху в тому переконуюсь. І першим пунктом must-read стала “Леді Африка“, що її мені Санта під ялинку приніс.

Це був ідеальний подарунок, бо в романі Поли Маклейн є все, що я люблю: жіноча доля, цікаві історичні реалії, ще більш цікаві реалії соціальні, екзотичний антураж та емансипаційна проблематика. Крім того, “африканські” книжки поступово перетворили на головне читання цієї зими. Роман про Берил Маркгем чудово вписався в цю тенденцію.

dscn1508

Якось крихітна дівчинка Берил переїхала з батьками до Британської Східної Африки. Щоправда, комплект батьків у неї стрімко скоротився, бо матір кенійська глибинка чомусь не надихала. Мама із старшим братиком поїхала, Берил та тато лишилися. І для дівчинки почалося нове життя, яке в наших селах визначили б: “Шо це у вас дитина, як трава, росте!”.

Долю дівчини в селі від початку пов’язували з хатньою роботою. Однак я була в зовсім іншому, винятковому становищі. Мене звільнили від традиційної ролі, звичної як для моєї родини, так і для родини Кібії. Старійшини кіпів дозволяли мені тренуватися разом з Кібії: кидати списа, полювати на бородавників, навчатися мистецтва маскування в арапа Маїни – батька Кібії, який водночас був головним воїном у селі й ідеалом сили та відваги для мене.

Трава виросла нівроку! Волелюбна і затята дівчина, закохана у вправність та швидкість, спочатку стала першою жінкою – ліцензованою тренеркою коней, а потім стала першою в тих краях професійною (тобто з правом здійснювати комерційні рейси) льотчицею. Потім буде найвідоміше: пролог до роману розповідає про зоряну мить Берил – у 1936 році вона стала першою жінкою, яка перелетіла Атлантику у напрямку з Європи до Америки. Але це було потім, а Полу Маклейн більше цікавить до.

Продовжувати читання “Уперед і вгору. “Леді Африка””

Ботсванські цінності. The No. 1 Ladies’ Detective Agency (1-й сезон – він же останній)

Іноді повсякденні дива реалізуються себе у весело-несподіваний спосіб. Кілька тижнів тому ми переглянули екранізацію “Ніде в Африці“: дуже красивий зняли фільм, але сюжетні акценти там розставлені інакше, аніж в романі. І по тому аж припекло подивитися ще щось про Африку, щоби не надто драматичне і не надто артхаусне. І тоді я згадала про цикл детективів Александра МакКол Сміта і почала захоплено фантазувати вголос, який би з цих книжечок гарний зняли б серіал, як руки з правильного місця ростуть. Аж раптом п’ятихвилинний фонтан-панегірик всох на півслові – я здогадалася відкрити ІМДб.

Короткий зміст наступних п’яти хвилин можна скоротити до”АААА, він існує!” (радісні танці навколо комп’ютера залишимо за кадром). Так, він існує. Ще у 2008-му ВВС показали двогодинний пілот, що його зрежисував Ентоні Мінґелла, а наступного року – 6 серій першого сезону, який, на жаль, залишився останнім. Але за, що вже є – велика подяка.

mv5bmtizntk3njc5mv5bml5banbnxkftztcwnzi4nzqymg-_v1_

Жіноча детективна агенція №1” – це цикл “затишних детективів”, що на сьогодні складається з 17 книжок, перша з яких була написана ще у 1998 році, а наразі остання – ото лише 2016-го. Я читала лише першу з них, але точно читатиму далі. І саме на ній загалом базується сюжет пілоту. Поважна ботсванська леді – мма* Прешес Рамотсве втрачає батька, скотопромисловця середньої руки. Усіх своїх корів небіжчик лишає непутящій доньці – диви яка, розлучена та ще й інтереси має якісь дуже дивні. Грошей від продажу мма Рамотсве вистачає на те, щоби втілити в життя давню мрію. Вона переїздить до столиці та відкриває там детективну агенцію. Першу жіночу детективну агенцію в Габороне!

Цей міні-серіал – справжній подарунок для тих, хто любить детективи, але втомився від темних кольорів, засилля маніяків та психованих геніїв. Тут маємо золотаво-сепійну картинку, симпатичних, хоча й трохи пришелепкуватих, персонажів та дуже побутові розслідування: невірні чоловіки та дружини, проблемні діти, дрібні пограбування і лише подеколи – зникнення людей. Звучить нуднувато? Якоюсь мірою так, але автори створили дуже цілісний світ, в якому те, що відбувається на тлі та за рогом, не менш важливе за, власне, розслідування. Тим не менш, попри всю няшність та затишність,  ЖДА лишається соціально чутливим текстом – тут і про боротьбу із забобонами йдеться, і про корупцію різного роду (включно з медичною), і про домашнє насилля, і про скляну стелю, і в принципі – дуже багато про місце та роль емансипованої жінки в традиційному суспільстві… Але я вже почала говорити про плюси, але забула, що треба дотриматися звичної схеми.

Продовжувати читання “Ботсванські цінності. The No. 1 Ladies’ Detective Agency (1-й сезон – він же останній)”

Історичне #літо_читання №4. Роман про наукову звитягу зразка 18 століття

Усе міняється, тільки читацьке знущання із самої себе вічне (цілком солідарна з Ксенею, деякі експерименти – штука жорстока). Але після сесії “Майже суцільні романи про Другу світову” вирішила трохи урізноманітнити епохи та місцини. Поки що виходить.

У цьому випадку франко-південноафриканське подружжя – Каролін Вермаль та Райан фон Рюбен – пропонують пробігтися Канадою та Англією, а далі протягом більшої частини їхнього роману загубитися в африканських нетрях.

boocover2

Квітка для Її Величності” – це чудово олдскульний пригодницький роман (у пакеті видань від КСД вони час від часу трапляються, чому я дуже радію) на мотив “Червоненької квіточки”: піди не-зрозуміло-куди, принеси казна-що. А в цьому випадку окремою принадою простого, але дуже симпатичного тексту, є те, хто саме занурюється у пригоди. Ботаніки! Справжні ботаніки, лицарі пензлів та теки для гербарію.

У 1772 році простий садівник з К’ю-Ґарденз Френсіс Мессон скочив у халепу: його раптом (бо інших претендентів не було) завербував відомий натураліст та поплічник капітана Кука сер Джозеф Бенкс. Несподівано для себе Мессон дізнався, що має сісти на “Резолюшн” та рушити у напрямку мису Доброї надії. Основне завдання ботаніка-самоука – знайти дивовижну квітку, яку Його Величність мріє презентувати Її Величності – із доречною назвою на честь королеви, звісно. Неосновне… Також є, і не дуже приємне. Вірніше, категорично неприємне, якщо зважати на ризик потрапити на шибеницю. Бури не люблять шпигунів. От тільки бідолаха Мессон не одразу зрозумів, чого саме від нього насправді чекають, і заповзято схопився за виконання офіційної частини місії.

images_cms-image-000003841

Не-спойлер: квітку Мессон знайде. Ото її фотка вгорі висить – Strelitzia reginae, уродженка Південної Африки, яка стала окрасою європейських букетів. Майже-не-спойлер: але пригод героям письменники відважили добряче.

Від натурально-олдскульних пригодницьких романів 19 сторіччя, “Квітка” все ж таки суттєво відрізняється, хоча має всі традиційні складові: головних героїв – молодих відчайдухів; Високу Мету; романтику фронтиру; купу екзотики; зловісних ворогів; прекрасну даму; диких звірів – про що не згадаєш, а воно ондечки – очікуйте за 10-20 сторінок. Але також тут є час і натхнення доволі несподіваний підхід до зображення пригод: цілком історичні Френсіс Мессон та Карл Тунберг були видатними натуралістами і знаними ботаніками, то чимала частина тексту присвячена тому, що зазвичай у пригодницькому романі не зустрінеш: складнощам перевезення квітів, важливості упорядкування щоденників та технологіям підсиджування ближнього свого – виключно з науковою метою, ви не подумайте. Швед Тунберг – взагалі неймовірна людина. Отаким є короткий тизер його кар’єрних мрій:

Продовжувати читання “Історичне #літо_читання №4. Роман про наукову звитягу зразка 18 століття”

“Зоосіті”: Magic, Drugs, Apartheid

Недарма завсідниці ФемБукс багато кажуть про море розливане цікавої ультра-сучасної (написаної переважно за останні десять років) жіночої фантастики. Чи фентезі. Чи містики – додайте потрібне. Я й ніби багато координатів в тому морі знаю, але часом трапляються такі шикарні сюрпризи, які фіг би за просто-так знайшла.

Остання така знахідка “Зоосіті” південно-африканки Лорен Б’юкес.

/читала російською, але повісити тамтешню обкладинку рука не здійнялась: вона не лише спойлерна, там ще й головна героїня з якогось бодуна білошкіра/

Цитуючи себе із ГудРідз:

Продовжувати читання ““Зоосіті”: Magic, Drugs, Apartheid”