Міфопоетична премія. Луската шоколатьє та проблеми малого бізнесу

Як і в романі Роберта Бітті “Серафіна і Чорна мантія“, про який я днями писала, ще один нещодавно виданий українською твір, номінований на Міфопоетичну премію, розповідає про дуже незвичайну дівчинку з доволі нестандартною професією. Тільки якщо Серафіна була natural born щуроловкою, то Авантюрина до сродної праці прийшла значно довшим шляхом. Почнімо з того, що народилася героїня британської казкарки Стефані Берджис драконицею. Ну, знаєте, луска, крила, всі діла – це дещо обмежує кар’єрні перспективи.

Авантюрина – вельми молода драконка. Настільки молода, що їй ще кількадесят років в рідній печері доведеться просидіти – поки лусочка не затвердіє й не зробить її майже невразливою перед людською зброєю й магією (ні, людей родина Авантюрини майже не їсть – м’ясо смачне, але як дідо каже – стільки з ним мороки…). А що робити, коли тобі на вулицю зась? Знайти Пристрасть. Пристрасть – це дуже серйозно, он, старша сестра в її роки вже кількома мовами вірші складала, а братик – встиг людською філософією захопитися. Тож сиди, дитино, читай книжки, бався з гарненькими коштовностями, мрій – чого тобі ще для щастя не вистачає? Але “дорогоцінне” ім’я трохи занадто буквально визначає Авантюринин характер. Підлітки – вони ж завжди краще знають. От і рушає наша героїня на полювання, тільки підступне людисько відволікає драконячу увагу запашним напоєм і – тадам! Тепер в Авантюрини три проблеми. По-перше, харчомаг перетворив її на людину. По-друге, рідна родина її в новій формі не впізнає й не приймає. По-третє, як ви сказали ця штука називається? Шоколад? Ура! Авантюрина знайшла свою Пристрасть!

Продовжувати читання “Міфопоетична премія. Луската шоколатьє та проблеми малого бізнесу”

Міфопоетична премія. Гроза щурів та нахабних демонів

При всій моїй невгасимій любові до Міфопоетичної премії регулярно доводиться визнавати очевидне: українською тамтешні номінанти та переможці з’являються вкрай рідко. Ну, якщо не рахувати залізобетонний топ дуже відомих письменниць і письменників: Пратчетта, Ґеймана, Ролінґ, Страуда. Тим не менш, часом у цій греблі з’являються шпариночки. Тож сьогодні почну розповідати про дві книжки-номінантки з дитячої категорії, що торік вийшли українською.

Дебютний роман американського письменника Роберта Бітті розповідає про незвичайну дівчинку в екзотичних для нас локаціях. Серафіні скоро виповниться тринадцять, але єдина людина, яка про неї дбає, яка з нею розмовляє, яка взагалі знає про її існування – це її па. Серафінин па – механік, що працює (і нелегально живе) в підвалі величного маєтку Білтмор, котрий збудував in the middle of nowhere ексцентричний багатій Джордж Вандербільт. Па слідкує за тим, аби все в маєтку працювало як годинник – бо щось новомодна динамо-машина негарно поводиться, а Серафіна спить удень, а вночі… А вночі вона сумлінно виконує обов’язки самопроголошеного Головного Ловця Щурів. От тільки дуже швидко з’ясовується, що ті щури, котрі сірі й зі слизькими хвостами – то ще пів біди, бо в кромішній темряві (пам’ятаєте, з динамо-машиною щось не те) нипає страхітливий чоловік в Чорній мантії і краде дітей. Вирішити цю проблему самотужки в хороброї дівчинки не виходить: па їй банально не повірив, а інших знайомих у неї в околицях просто нема. Але, може, юний племінник Вандербільтів заслуговує на довіру?

Продовжувати читання “Міфопоетична премія. Гроза щурів та нахабних демонів”

Бібліотечка малої феміністки. Челсі-вок, 6. Дівчата за право вибору

Останнім часом впевнено більшає книжок, які відповідають на питання: “Як виховати дитину з профеміністичними поглядами?”. Навіть українською більшає, що не може не тішити. Деякі адресовані батькам – як вже майже легендарна “Люба Іджеавеле“, інші – це власне дитячі книжечки, які знайомлять з біографіями відомих жінок, розповідають про перебіг боротьби за права, пропонують різні сценарії дівочого емпаверменту тощо. Помітна частина таких видань – це все ж таки науково-популярний нонфікшен, але мене почали цікавити (наразі) нечисленні на нашому ринку художні твори. Торік одну з таких серій почав видавати Жорж. І одразу з козирів зайшов – тобто з книжки про британських суфражисток. Для молодшого й середнього шкільного віку – а чом би й ні.

Про жанр.Дівчата за право вибору” – це така собі премила й характерно молодшопідліткова повість про поворотне для дорослішання літо в житті 12-річної Поллі. Авторка дбайливо проводить героїню та читачів через низку виховних “чекпойнтів”, дозволяючи спостерігачам робити власні висновки. В кількох випадках Поллі вчиняє доволі по-дурному й зустрічається із закономірними наслідками. І навіть очікуваний для жанру щасливий фінал не створює враження цукеркового царства – протягом майже двох сотень сторінок головна героїня вчиться отому самому вмінню розрізняти те, що можеш змінити, і те, з чим на якийсь час треба змиритися.

Про сюжет. Надворі літо-1914, і життя Поллі просто не може не змінитися (вона ще просто не уявляє – наскільки). По-перше, її мама вагітна, й всі розповідають дівчинці, що тепер вона буде старшою сестричкою – та вона не впевнена, як до цього ставитися. По-друге, родина її найкращої подруги переїжджає до курортного містечка, і тепер Поллі в Лондоні сама-самісінька (не рахувати ж того противного Моріса з першого поверху, правильно?). По-третє, до квартири поверхом вище заїжджають нові сусідки, і тут раптом дві “старі діви” (тм) виявляються молодими й симпатичними жінками, які не приховують скандальну таємницю. Вайолет та Едвіна – суфражистки. І якщо Вайолет – прихильниця ненасильницького спротиву, то Едвіну щойно випустили зі в’язниці – на умовно-дострокових умовах, відновитися після голодування. Отак боротьба жінок за право голосувати, про яку Поллі досі чула переважно через невдоволене гмикання старших, отримує обличчя. А Поллі тепер має старших подруг, які не беруть її на кпини за мрію стати мандрівницею-дослідницею. Як і будь-яка неофітка, Поллі починає гарячково шукати способи прислужитися шляхетній справі. І виходить це в неї… по-всякому.

Продовжувати читання “Бібліотечка малої феміністки. Челсі-вок, 6. Дівчата за право вибору”

Читацький 2020-й. Найяскравіші книжки року

Кожного року, складаючи перелік ключових книжок, я дуже довго медитую над назвою. “Найкращі книжки року”? Якось надто гучно. “Головні”? Ще гірше. “Найцікавіші”? Оце вже ближче, але часом найцікавішими стають геть не ті книжки, що насправді сподобалися. “Найвизначніші для мене”? Ксеню, прикрути градус пафосу, обпечешся! Отак щороку маюся, але на цей раз вирішила зупинитися на варіанті “найяскравіші” – такі, що зачепили, запам’яталися, здивували та/або змушують згадувати себе знову й знову.

Осяйну двадцятку-2020 для мене склали отакі книжки:

Продовжувати читання “Читацький 2020-й. Найяскравіші книжки року”

Кодекс – всьому голова. “Бустрофедон та інші”

Я чекала цю книжку, я чекала цю книжку… а, власне, відколи дізналася, що вона запланована до друку, стільки й чекала. Наукпоп про історію читання! Уруру, дайте два, три, не жалійте спраглим читачкам нонфікшену про читання!

Щоправда, цільова аудиторія “для молодшого й середнього шкільного віку” трохи бентежила, але на що не підеш заради, ну ви зрозуміли.

Дочекалась і поклала під ялинку

Отже. “Бустрофедон та інші” – це дійсно наукпоп про історію читання від давніх шумерських давен і аж до сьогоднішніх цифрових реалій. На початку авторка трохи зупиняється на нейрофізіології читання, а одразу потому поринає у захопливий світ історії… писання. Власне, щоби читати – спочатку треба написати. Усе почалося з клинопису по глиняних табличках, а далі все закрутилось: ієрогліфи, абетки, папірус-пергамент-папір, кодекси починають й перемагають, монастирі-друкарі… ви знаєте ці історії. Але малеча, очевидно, ні, й “Бустрофедон *” незлецьки подужує завдання скласти плюс-мінус послідовну й несуперечливу історію про те, звідки пішли були писані тексти і яких форм вони могли набувати.  Все це розповідається розмірено, чітко, з історичними анекдотками й прикладами з життя – все за заповітами хороших методистів. Цільова аудиторія не мусить занудьгувати й, хочу вірити, з нею такого не станеться. Доросла аудиторія в моїй особі не нудьгувала ні хвилинки за десь так півтори години, які забрало читання 80 ілюстрованих сторінок. От тільки питання “Але ж?…” часом в дорослої аудиторії виникало.

Продовжувати читання “Кодекс – всьому голова. “Бустрофедон та інші””

#TheDarkestReading2020. Тиждень III. Мисливець за головами, миша в космосі, відьми у замку

Третій тиждень #TheDarkestReading2020 минав уже з певним скреготінням. Більше роботи, менше бажання читати – і от уже й маєш. Усе, минулого тижня наплановане, прочитати не вдалося, а ще вперше з’явився серед читаного пункт, що його довелося в тематичний марафон за хвіст тягнути. На щастя, там той хвіст був.

Знайдіть на фото маленького привида

Що читалося:

  • Закон ордену” – широко розрекламоване у певних колах свіженьке польське темне фентезі з геноцидом, кровякою та оргіями. Усе обіцяне – в асортименті. Загадковий баунтігантер мусить спіймати втікачку з войовничого чернечого ордену і доправити її на арену: в цьому світі дуже практично ставляться до “цивільних” позовів, хочеш помститися за кривду – вмов місцевого феодала виписати ордер на арешт, а потім ставай до бою з кривдником.  От тільки спіймати Алію Лов не проблема, проблема – довезти її до місця призначення. Особливо у світі, що ледь оговтався після геноциду. Особливо, коли забагато людей та нелюдів готові скласти компанію. Особливо, коли лови в цьому сюжеті – квест сильно не центровий. Поміж іншою “квестовою” даркухою роман Пйотра Ґурського вирізняють кілька моментів: цікаво заміксований світ – квазієвропа з певними орієнтальними мотивами; ґрунтовний підхід до світотворення (багато моментів окреслені суто пунктирно, але видно, що йдеться про широкий світ, і писали його з любов’ю); незвичне поєднання кінематографічності оповіді з гранично ощадливою стилістикою – у фентезі мало хто береться описувати екзотичні пейзажі та складний внутрішній світ героїв настільки економними простими реченнями. Однозначний плюс – персонажі. Їх тут багато і вони переважно… Скажімо так, неприємні, але симпатичні. Тобто, їм співчуваєш, їх розумієш, часом навіть зичиш їм удачі, але опинися з цими прекрасними людьми під одним дахом – та не приведи Богиня! Неоднозначний мінус – страшенна любов автора схеми хімічити. Ґурський дуже ретельно підходить до плетіння сюжету, аж занадто. Усі кінці зав’язані, усі деталі промовисті, усі роялі в кущах та рушниці на стінах відполіровані до блиску, і от уже потяг сюжету зі свистом тягне нас до останньої станції, ту-ту… І ту-тут настає прекрасна ситуація класу: “Вау, супер, все, як я здогадувалася! І шо?”. А нічого. Це був ідеально прорахований і дуже технічно виконаний фінальний отетоповорот, котрий не пояснив приблизно нічого: ані світоустрою, ані відправної точки сюжету, ані заради чого все це було, що сталося в минулому і як взагалі в цьому світі працює механізм, який в реальності… Чемно кажучи, переважно неробочий. І хороша ж книжка, але отакий кричущий розсинхрон макро- та мікросюжетів створює трохи дивний ефект – навіть не першого тому із довгого циклу, бо історії більшості персонажів переконливо завершилися. Ні, це щось навроді набору для малювання за номерами: частину полотна розфарбували, а поряд – велика біла пустка, і неясно, що там мусить буть.

Продовжувати читання “#TheDarkestReading2020. Тиждень III. Мисливець за головами, миша в космосі, відьми у замку”

Тактико-технічні характеристики бойового печива. A Wizard’s Guide To Defensive Baking

Більша частина фентезі про Обраних (і то надто – фентезі дитячого) починається з того, що в мить епохальних змін маленькі й непримітні герої отримують Великий Дар. А якщо дар – аж ніяк не великий? А якщо його не отримають, а співіснують з ним все життя, а епохальні зміни просто вимагають вчитися жити з ним по-новому? Імовірно, десь отак собі думає Урсула Вернон, пардон, Т. Кінґфішер, бо тема магів з дрібними обдаруваннями та негероїчних героїв в її творчості спливає знову й знову, в неї навіть максимально тематична дитяча повість є. Так і зветься – Minor Mage. Але сьогодні не про неї. Сьогодні про прекрасну, як свіжоспечена булочка, книжку про пекарську магію, що рушила на війну.

Моні – чотирнадцять і на перші кілька поглядів вона – найзвичайнісінька казкова сирітка-попелюшка: батьків забрала пошесть, дівчинка встає ще вдосвіта, щоб тяжко працювати, а найкращий друг в неї – пряничковий чоловічок. Oh wait… Працює Мона у пекарні своєї ж тітки, успішний малий бізнес, скоріш за все, вона й успадкує, та в будь-якому разі в іншій ролі дівчинка себе не бачить. У Мони талант. Магічний талант. До випічки. Її мафіни й булочки завжди найкращі, її хліб – найдухмяніший, а пряникове тісто виходить настільки слухняним, що невеличкий магічний імпульс дозволяє фігурки буквально анімувати. А що після одного прикрого інциденту її фірмова закваска набула певною мірою хижого самоусвідомлення і точить собі щурів у льосі – то таке, хто ж без провтиків вчився, правильно? І все в Мониному житті було відносно прекрасно, поки одного нечудового дня вона не перечепилася через мертве тіло, і це навіть не було найгіршим. Найгірше те, що місцевий інквізитор одразу ж звинуватив дівчину в цьому злочині, і тій довелося постати перед судом. На щастя, обійшлося, але звістка про те, що хтось в їхньому місті послідовно вбиває магічно обдарований люд, прямо скажемо, представницю цього люду не потішила.

Продовжувати читання “Тактико-технічні характеристики бойового печива. A Wizard’s Guide To Defensive Baking”

Коли пуритани страшніші за ельфів. I, Coriander

А чи не розповісти вкотре казку про Попелюшку? Взагалі не питання. А так, щоб в тій казці були зловісні й прекрасні фейрі? Та стопіццот разів таке було, он, в Малінди Ло непогано вийшло. Ага, а так, щоб Попелюшка, але з пуританами та іншими ознаками бурхливості XVII століття? Ага. Вже складніше, але щось близьке до цього зробила Френсіс Гардінг. Окей, а так, щоб все одразу? Ееее.

А, власне, десь так воно і є. У Лондоні 1650-х років живе чарівна крихітка Коріандр. Тато в неї купець, що торгує шовками, а мама… А мама насправді чарівна. Та наступають темні часи, король Карл втрачає голову, встановлюється похмурий режим правління Кромвеля, мама Коріандр раптово помирає, а батько хутко одружується з праведною пуританкою, бо суворі часи – суворі рішення, треба ж роялісту якось викручуватися. З мачухою Коріандр сильно не пощастило, а ще за нею слідкує величезний крук та дивна стара жінка. Але чому, в Коріандр вже навіть отих чарівних срібних черевичків нема, котрі мама взувати забороняла!

Продовжувати читання “Коли пуритани страшніші за ельфів. I, Coriander”

Долиною темряви. “Хатина на курячих лапах”

Коли читаєш багато і кількома мовами водночас, часом бува таке, що от просто ніяк не виходить згадати, якою ж мовою була “ота книжка”. Тоді в пригоді стають додаткові фактори: нагадування собі, чи існує, скажімо, українське видання, що там були за жанр, тема, проблематика, котрий це том багатотомний саги – такий собі мікродетектив для не завжди уважної читачки. Але буває й так, що під час читання не відпускає зачудування: “Вау, це українською? Як незвично!”. Останнім таким досвідом для мене стало дитяче фентезі від британки Софі Андерсон.

DSCN0039

Хатина на курячих лапах” – це таке дуже характерне для нинішнього англомовного ринку сучасне фентезі для середнього шкільного віку: з майже обов’язковим екзотичним колоритом (в цьому випадку – а-ля слов’янським і дещицею близькосхідного), з дозовано неоднозначною головною героїнею, з порцією сімейних цінностей і направду добре розкритими психологічними проблемами, характерними для дитини на порозі дорослішання. Ну, але у нас до цього масиву перекладних текстів тільки потроху підступаються, свого пишуть небагато (не по нулях, на щастя, але я не знаю, коли вітчизняний ринок дійде до стадії “забагато міфологічного фентезі”), а тут ще й харківське видавництво Жорж не тільки відтворило оригінальні обкладинку та внутрішні ілюстрації, у них ще й пейпербеки якістю та на дотик нагадують американські. Повний стереоефект “Ого, а зазвичай такі книжки до мене потрапляють англійською!” . То про що ж ідеться?

Сирота Маринка живе з бабусею, вони багато подорожують, ніде не затримуються надовго, і тому у дівчинки взагалі нема друзів (окрім хіба що ручної галки). Та й людей вона бачить нечасто. В усякому разі, живих. Бабуся Маринки – Баба Яга, Вартова межі між світами, яка проводжає духи померлих в останню путь. І готує до такого ж заняття онучку. Тільки Маринці не подобається виряджати мертвяків, не подобається приймати на себе тягар чужих спогадів, підпорядковуватися волі живої хатинки на курячих лапах, та й загалом – жити отаким дивовижним, захопливим, але надто вже нестандартним життям. До бунту старших підлітків ще далеко, Маринка просто хоче бути “як усі”. І заради цього може наламати такі дрова, що потім ще пів книжки доведеться розгрібати.

Продовжувати читання “Долиною темряви. “Хатина на курячих лапах””

Дитяча хвилинка. El Deafo

Розповідаючи зрідка про дитячі книжки, я здебільшого намагаюся бути сумлінною букблогеркою і рекламувати те хороше малючкове, що вже існує (або ж тільки таким і було) українською. Але іноді концепція дає тріщину – коли йдеться про книжки, що їх мені на українському книжковому ринку страшенно бракує. “Ну а раптом? – думає в цю мить певна Ксеня. – Раптом улюблений гештеґ #ВидайтеУкраїнською спрацює?”. Сьогодні якраз про таку книжку – від якої щемить серце, про яку хочеться розповідати всім знайомим і подарувати одній чудовій маленькій дівчинці, яка ще не вміє читати.

Американська художниця та письменниця Сесі Белл у 2014 році видала белетризовані мемуари про своє дитинство у форматі графічного роману – і зібрала низку номінацій та премій: як традиційних нагород за дитячу літературу, так і премій за мальовані історії (включно з одним “Айcнером”). У чотири роки Сесі перехворіла на менінгіт і втратила слух. І її книжка дуже просто, дуже делікатно, так, що й п’ятирічки (судячи з відгуків їхніх батьків) зрозуміють, розповідає про те, як це – жити у світі, який для тебе змінився назавжди.

20701984

За формою El Deafo – це простенький послідовний роман виховання, що поетапно показує життя Сесі від того моменту, як вона захворіла, і до кінця п’ятого класу школи, коли вона вже більш-менш змирилася зі своєю Інакшістю. Так, за бажання цей текст можна читати як історію прийняття психологічної травми. Або як прозору метафору сприйняття Іншого – і самим собою, і суспільством навколо нього. Або просто як історію про те, наскільки наш світ є незатишним і незручним місцем, коли людина не здатна вписатися в загальноприйняту норму.

img_0978

Продовжувати читання “Дитяча хвилинка. El Deafo”

Дитяча хвилинка. “Оця Марія звірів малювала”

Звістка про те, що Видавництво готує серію дитячих художніх книжок за мотивами біографій українських художниць (?) (таку собі доповнену й розширену версію “Це зробила вона“) для мене стала одним з найцікавіших післяФорумних анонсів. Казка? Про Примаченко? З картинками? Писала Світлана Тараторіна? Ви тільки скажіть: коли? Як з’ясувалося, акурат під “перше” Різдво. Пречудовий вийшов подарунок, бо як відкрила, так і не випустила з рук, поки не прочитала.

DSCN9998

Оця Марія звірів малювала” – це дуже симпатичний зразок дитячої біографічної прози. Зроблено його за впізнаваними лекалами: розповідаємо про дитинство визначної особистості, наближуємо до аудиторії, додаємо пригодницького чи казкового колориту (в цьому випадку – і того, й того, і ще з вершечком, бо матеріал дозволяє) і перекидуємо місточок до дорослого життя й основних досягнень. Але це ж про Марію Примаченко – і стандартна схема per aspera ad astra тут міниться яскравими кольорами і підморгує очиськами дивовижних створінь.

DSCN9999

Продовжувати читання “Дитяча хвилинка. “Оця Марія звірів малювала””

Ляльковий “Гаррі Поттер”: реінкарнація лінійки від Маттел

Колись дуже давно, коли сага про Гаррі Поттера ще писалася, фільми не встигли її наздогнати, а про “Звірів”  ще й на гадку не спадало помріяти, увесь фанатський стафф за мотивами історій Мами Ро був шалено популярним. Ляльки – не виключення, було їх багато і на будь-який смак. Долучився до того шаленства і Маттел: випустив кілька ігрових лінійок, але… Але чесно, ляльки були без сліз не глянути своєрідні, добір персонажів – надто буквальний, та й те фантаське щастя хутко зникло, і тепер має хороші такі цінники. Але нема такої ріки, до якої не хочеться залізти вдруге. У 2018 році Маттел знову отримав ліцензію і вирішив наробити нових ляльок. Цього разу до справи підійшли серйозніше – власне, на сьогодні йдеться вже про четверту хвилю ляльок, кожна з яких отримує нових персонажів.

Спершу на світ з’явилася мініколекція з шести ляльок за мотивами “Таємної кімнати“. Три з них очевидні, три – можна сказати, бонусні.

Звісно, що йдеться про головну трійцю:

Оці всі ляльки – підліткового формату, частково артикульовані і з доста деталізованими аутфітами. Це були хороші новини. Погана – у хлопців молдовані зачіски. Але хто ж там іще був?

Продовжувати читання “Ляльковий “Гаррі Поттер”: реінкарнація лінійки від Маттел”

Божою волею. (Більш як) Сім книжок про втручання божественного у життя людей

Останнім часом майже все моє читання складає фентезі, а ще комікси – переважно теж фентезійні. На те є свої причини (ключові слова: “замовили огляд”, “обнесла бібліотеку брата”, “відкрила для себе kindle unlim”), а ще є свої наслідки. Наприклад, я вкотре звернула увагу на те, як зі схожими мотивами працюють різні автори. А від уваги до тематичних добірок – пів кроки лишень.

47302504._SX318_

Ідейною спонсоркою цієї добірки є “Академія Аматерасу” Наталії Матолінець – книжка про той самий університет, де свіженькі реінкарнації вчаться опановувати божественну силу, що згадувався в “Гессі. Але про саму “Академію” ми дуже докладно поговоримо згодом – зокрема в офлайні, на київській презентації, а сьогодні – про інші книжки, де так чи інак згадується оця тема: “Як це – бути богами поряд з людьми або ж людьми поряд з богами”. А підемо шляхом від мінімального втручання до масштабної присутності.

40163353._SY475_

Сумовита й чарівна (від слова “чари”) “Дівчинка, яка випила місяць” – це історія про багато що. Про магію та відповідальність за неї, про страх та маніпуляцію суспільної свідомістю, про сім’ю і її значення, а ще про те, як створити світ і майже забути про це. Келлі Барнгілл отримує від мене приз за найліричніше божество, про яке доводилося читати останніми роками. Це справді шикарний персонаж (минулого літа писала про цю книжку докладніше).

Продовжувати читання “Божою волею. (Більш як) Сім книжок про втручання божественного у життя людей”

Дитяча хвилинка. Товариство чайних драконів

Принцеса + принцеса” Кейті О’Нілл – це надзвичайно мімімішний дитячий графічний роман про пригоди. Та пригоди – це щось казкове і прекрасне, але від повсякдення доволі віддалене. І поки я міркувала, чи може оте саме повсякдення бути не менш казковим і привабливим, як виявилося, що новозеландська письменниця й ілюстраторка на це питання вже відповіла. Ще й як може! – начеб каже нам “Товариство чайних драконів“.

DSCN9877

Товариство” – це також казка, що розповідає приблизну ту ж саму історію – про те, наскільки непросто бути собою. Тільки звитяги й подвиги тут відсунуті убік, бо ця книжка про… можна сказати, що про мистецтво. А ще – про ремесло. Але головно – про дружбу та взаємопідтримку, про вразливість та крихкість, а ще про чар та тягар традицій.

DSCN9883

Головна героїня “Товариства чайних драконів” – маленька Ґрета, донька ковальки. Їхнє шляхетне ремесло вже потроху відмирає – бо кому в негероїчні потрібні гарні мечи? – але батьки раз по раз нагадують: у Ґрети талант, Ґрета має продовжити сімейну справу. А сама дівчинка тим часом випадково рятує дивну істотку і відкриває для себе принципово інший світ – затишне та церемонне царство власників чайних драконів.

Продовжувати читання “Дитяча хвилинка. Товариство чайних драконів”

Дитяча хвилинка. Harriet the Invincible

Що робити, якщо ви читали “Принцеса + Принцеса” і вам здалося, що комікс якось надто швидко закінчився? Чи якщо вам подобаються ретелінги і хотілося б частіше читати кумедні перекази улюблених казок? Чи ви фанатієте від гризунів і теж вірите, що маленькі пухнастики ще зможуть врятувати нам всім світ? Відповідь на всі ці питання ще кілька років тому дала американська письменниця й ілюстраторка Урсула Вернон. Вона написала казку про відважну принцесу з поважного хом’яцького роду. А потім ще одну. І ще. І от нині їх вже шість. Але сьогодні – лише про першеньку.

DSCN9805

Колись давно у далекому королівстві народилася довгоочікувана спадкоємиця трону – премила принцеса Гаррієт. Подальші події спрогнозувати не складно: на хрестини забули запросити злу фею-щурицю, прокляття, вере… ні, не веретено, колесо, ні, не від прядки, звичайне хом’ячине колесо – і всі обов’язкові діла. У свій дванадцятий день народження принцеса мусить заснути вічним сном, поки принц її не розбудить. Що буде після – всі знають заздалегідь. Але що має бути перед тим?

Любов до Harriet the Invincible спіткала мене на третій сторінці. Оцій.

Продовжувати читання “Дитяча хвилинка. Harriet the Invincible”