Дудли-2020. Жінки-письменниці та їхня творчість

Поки ще січень триває, не пізно нарешті доробити один з ключових січневих постів. Увесь 2020-й я журилася, бо дудли, присвячені творчості жінок-письменниць, здається, не вродили. Так і вийшло – врожайним минулий рік назвати складно. Але трохи краси і на нашу долю припало.

2020-го року Гугл вшанував пам’ять 11 авторок, серед яких:

  • відома франкомовна романістка (бельгійка за походженням) Маргеріт Юрсенар – перша жінка у Французькій академії, авторка “Адріанових спогадів” і чи не єдина із героїнь минулорічних дудлів, кого перекладали українською

  • аргентинська поетка-сюрреалістка, авторка десятка збірок (а ще журналістка) Ольга Ороско

Продовжувати читання “Дудли-2020. Жінки-письменниці та їхня творчість”

​Barbie Inspiring Women: Роза Паркс

Якось зненацька підкрався ювілейний для цього блогу березень, а заразом – і Місяць жіночої історії. Відзначати його можна по-всякому, але почну трохи неортодоксально. Пару місяців тому привітала себе із закінченням великого проєкту купівлею чергової барбі в колекцію, а розпакувала її тільки оце зараз – чекала вільніших від роботи сонячних днів і от дочекалася нарешті.

Ідеться про черговий випуск з лінійки Inspiring Women – всього лише третій для мене (ще у мене є барбі-Фріда Кало та барбі-Кетрін Джонсон).

DSCN0046

Минулого року з “історичних” ляльок для цієї лінійки вийшло лише дві (раптом що – на цей рік анонсували уже чотири+одна сучасна): барбі-версії астронавтки Саллі Райд та громадської активістки Рози Паркс. І поки за першою я ще полюю, з другою виявилося простіше. І це той випадок, коли лялька значно перевищила всі очікування.

Продовжувати читання “​Barbie Inspiring Women: Роза Паркс”

Дудли-2019. Жінки-письменниці та їхні твори

Початок року – то не є початок року, якщо не зробити останній щорічний пост. Улюблені дудли повертаються! Час зібрати в одному місці гуглівську красу, присвячену творчості письменниць з усього світу. То кого ж Гугл вшановував минулого року?

Серед цих жінок були:

  • Сожурне Трус – аболіціоністка, втікачка від рабства, зі слів якої була записана автобіографія колишньої рабині

celebrating-sojourner-truth-5641167843622912.2-2x

  • Сильвія Плат – визначна американська поетка ХХ століття, авторка одного з найпронизливіших романів про депресію “Під скляним ковпаком

sylvia-plaths-87th-birthday-5378674810421248-2x

  • Бучі Емечета – авторка шістнадцяти романів, одна з найвідоміших у світі нігерійських письменниць

buchi-emechetas-75th-birthday-5092337930731520-2x

Продовжувати читання “Дудли-2019. Жінки-письменниці та їхні твори”

Дитяча хвилинка. “Оця Марія звірів малювала”

Звістка про те, що Видавництво готує серію дитячих художніх книжок за мотивами біографій українських художниць (?) (таку собі доповнену й розширену версію “Це зробила вона“) для мене стала одним з найцікавіших післяФорумних анонсів. Казка? Про Примаченко? З картинками? Писала Світлана Тараторіна? Ви тільки скажіть: коли? Як з’ясувалося, акурат під “перше” Різдво. Пречудовий вийшов подарунок, бо як відкрила, так і не випустила з рук, поки не прочитала.

DSCN9998

Оця Марія звірів малювала” – це дуже симпатичний зразок дитячої біографічної прози. Зроблено його за впізнаваними лекалами: розповідаємо про дитинство визначної особистості, наближуємо до аудиторії, додаємо пригодницького чи казкового колориту (в цьому випадку – і того, й того, і ще з вершечком, бо матеріал дозволяє) і перекидуємо місточок до дорослого життя й основних досягнень. Але це ж про Марію Примаченко – і стандартна схема per aspera ad astra тут міниться яскравими кольорами і підморгує очиськами дивовижних створінь.

DSCN9999

Продовжувати читання “Дитяча хвилинка. “Оця Марія звірів малювала””

Дзеркальце, дзеркальце. Дитячий нонфікшен про видатних жінок

Практично кожна книжка заслуговує на розлогий окремішній відгук. Але є й такі, що аж просяться “Порівняй нас!”. Час від часу я пишу “спільні” відгуки на дві-три книжки, що їх об’єднує вузький жанр чи тема/проблема. Та іноді цікаво саме порівняти. І от для таких випадків слугуватиме нова рубричка “Дзеркальце, дзеркальце” (так, саме те, що на стіні). Час від часу я порівнюватиму подібні книжки – скажімо, максимально наближені за проблематикою, або історичні романи, що розповідають про одні й ті ж самі події, або (назва зобов’язує) ретелінги однієї і тіє ж казки. Але найпростіше порівнювати нехудожні книжки на одну тему. З цього і почну. Сьогодні в дзеркальце подивляться дві книжки про великих жінок – український проєкт та міжнародний.

DSCN9716

У випадку з цими двома виданнями порівняння не просто напрошується саме. Воно підкрадається посеред ночі, сідає на голову і тихо шепоче на вухо: “Невже думала уникнути?”. Та куди ж мені!

Казки на ніч для дівчат-бунтарок” – це всесвітньовідомий концепт-проєкт з категорії “Він підірвав Кікстартер!”. Створені Еленою Фавіллі та Франческою Кавалло короткі історії про сто видатних жінок викладені у форматі казок на ніч. Особливостями проєкту є власне оповідна інтонація, добір героїнь (дуже широкий) та розмаїття ілюстрацій – для книжки малювали близько шістдесяти різних художниць з усього світу. “Це зробила вона” – концептуально подібний проєкт, але суто український – лише українські героїні, лише українські автори та художники. До того ж всі есеї писали різні люди і створювали до них ілюстрації так само. І це теж відіграє свою роль. Кожен з проєктів має продовження, але я з ними ще не знайома, тож спиратимуся лише на перші “серії”.

Про загальний підхід. Порівнювати ці дві книжки з точки зору “А про кого вона” доволі складно. Адже в цьому випадку західне видання має очевидну конкурентну перевагу – там і героїнь вдвічі більше, і вибір набагато ширший. Але це умовно слабке місце. По-перше, “Це зробила вона” виграє на полі емоційних інвестицій – про своїх цікавіше. По-друге, добір героїнь, схоже, відбувався за принципом значущості – історичної, культурної, політичної. Фактично, ідеться про те, щоби показати, чим славні українки. У “Дівчатах-бунтарках” різнобарв’я буяє за радше за принципом – “Ви навіть не уявляєте, чим можуть займатися дівчата!”. Тому поряд з письменницями, науковицями та політикинями, тут є піратки (дві), татуювальниця, серфінгістка. Загалом складається враження, що в українській книжці більше культурних діячок, в американській – більше громадських активісток (це сильний момент – особливо, коли йдеться про освітні чи екологічні ініціативи в далеких країнах), спортсменок та жінок, які реалізувалися в бізнесовій чи прикладній сфері (від телекухарки Джулії Чайлд до модельєрки Коко Шанель). Цікаво вийшло і з диверсифікацією: для українського проєкту залучали численних жінок “українського походження”, в американському – пряма diversity з героїнями з Африки, Латинської Америки, Азії чи позначкою “перша/найвідоміша афроамериканка в своїй сфері”.

Продовжувати читання “Дзеркальце, дзеркальце. Дитячий нонфікшен про видатних жінок”

Barbie Inspiring Women Katherine Johnson Doll: трішечки NASA в ляльковій кімнаті

Поки весь ляльковий світ з ентузіазмом чекає анонсів продовження серії Barbie Inspiring Women (кажуть, там буде Роза Паркс), я нарешті вполювала один з минулорічних релізів. Барбі-Фріда Кало в мене вже є, барбі-Амелія Ергарт підскочила в ціні більш, як в два рази, тому поки що лишається недосяжною, а от хороший цінник на барбі-Кетрін Джонсон таки вдалося спіймати якраз під день народження. Дві ляльки – це не три, але уже видно, що серія в процесі колекціонування.

DSCN8861

Результати розпакування та дрібні деталі:

Продовжувати читання “Barbie Inspiring Women Katherine Johnson Doll: трішечки NASA в ляльковій кімнаті”

Скарби книжкової шафи. “Неймовірні” Бріджит Квінн

Розповідаючи про мій блог, знайомі кілька разів характеризували мене як: “А це Ксеня – людина, яка вміє класно розповідати про гарні книжки”. Мовляв, написати довгий і в’їдливий відгук на книжку, що не сподобалася, – справа недовга і по-своєму доволі приємна. А от коли книжка хороша й хороша очевидно – то вже інше діло. Така оцінка мене дуже гріє довгими зимовими вечорами, але… Але мушу зізнатися: я теж маю цю проблему. Мені дуже складно розказувати про книжки, настільки ідеальні, що до них можна зробити тільки одне зауваження (та й те – технічного характеру), а вся розмова може вкластися в захоплене: “Уаааааааау!”. А проте час від часу треба робити над собою зусилля. От сьогодні й роблю.

DSCN8786

Неймовірні. П’ятнадцять жінок, які творили мистецтво та історію” я прочитала ще минулого літа перед довгими роз’їздами, але так і не встигла тоді про них розповісти. А розповідати є про що, адже це видання увійшло до списку найголовніших книжок мого читацького-2018. Якщо коротко, це збірка міні-біографій 15 художниць різних епох, написаних мистецтвознавицею Бріджит Квінн та стильно проілюстрованих художницею Лізою Конгдон. Якщо дуже-дуже коротко – це ідеальний мистецтвознавчий нонфікшен, як я його бачу. І спробую пояснити це бачення чотирма причинами.

Причина перша: Бріджит Квінн пішла шляхом, що мені неймовірно імпонує. Вона зухвало і з насолодою підважила стару-добру тезу “Мистецтво – це нежіноча справа” і розповіла про художниць, які творили, творять і продовжуватимуть творити історію мистецтва – і саме такого, яким ми його уявляємо за замовченням, і такого, про яке ми ніколи не чули або не замислювались. Характерною в цьому сенсі є історія Юдит Лейстер, яка була написала “найвишуканішу роботу” Франса Галса, але упс, невдобно вийшло, коли правда з’ясувалася.

Причина друга: при всьому цьому дослідниця не пише про своїх героїнь як про “загальнолюдьок”. Вони не тільки Митці, вони ще й жінки – отак просто. Квінн детально зупиняється на трагічній долі Артемізії Джентілескі, на яку багато в чому вплинуло жорстоке зґвалтування; розповідає історію про те, як анімалістка Роза Бонер офіційно отримувала дозвіл носити штани; докладно пояснює, наскільки значущим стало візуальне відображення власного материнства у творчості Паули Модерзон-Бекер; згадує, як Еліс Ніл “лікували” мирним і жіночним шиттям; глузує з того, як про Лі Краснер сучасники висловлювалися в дусі “Страшненька, звісно, але ну нехай…”; коротко переповідає, якою несподіванкою стала творчість пані професорової Луїз Буржуа для середньокласового оточення її чоловіка – та нагадує про інші історії, більшість з яких з художниками-чоловіками просто не сталися би. Можна завжди шанобливо зробити вигляд, що “Високе мистецтво не має статі”, але це не так. А на шляху до мистецтва гендерні перешкоди можуть мати критичне значення.

Продовжувати читання “Скарби книжкової шафи. “Неймовірні” Бріджит Квінн”

Дудли-2018. Письменниці та їхні твори

Улюблена щорічна рубрика знову в ефірі! Жіночо-літературних дудлів, як на мій погляд, у 2018 році було небагато (а проте версія “Ксеня зажерлася” теж цілком робоча), зате ті, що були, – воістину на будь-який смак. Протягом минулого року Гугл вшановував пам’ять дуже відомих авторок і, як завжди, прицільно розповідав про менш відомих світовому загалу (а то й просто призабутих) письменниць. Як завжди, спостерігати за тим було дуже цікаво. І, як завжди, серце радісно стискалося кожного разу, коли йшлося про письменниць, перекладених українською, а жадібно – коли чарівні картинки презентували творчість тих, про кого хочеться дізнатися більше.

Тож хто були ці героїні дудлів-2018?

  • Вірджинія Вулф. Більше, більше згадок про Вірджинію Вулф, вона того варта! Цікаво, ніхто ще не зібрався видати українською її щоденники?

virginia-woolfs-136th-birthday-5857012284915712-2x

  • Кларісе Ліспектор – відома бразильська письменниця, дещо з малої і “середньої” (повість, тобто) прози якої почало друкувати Видавництво Анетти Антоненко.

clarice-lispectors-98th-birthday-5991645920100352-2x

  • Октавія Батлер – провідна зоря американської чорної фантастики, авторка з букетом Г’юґо, Неб’юл та Локусів, де українські переклади – хто ж його зна…

octavia-e-butlers-71st-birthday-5687373449920512-2x

Продовжувати читання “Дудли-2018. Письменниці та їхні твори”

Париж під водою та інші історії. The Paris Winter

Іноді читання ідеально синхронізується з реальністю. Останніми тижнями сонце періодично затуляла сіра мряка, вогкий холод пробирав до кісток, а з Парижа долітали  звістки про невпинне зростання рівня води у Сені: не аж так, як за вікопомної повені 1910 року, але теж добряче – тривожно жебоніли новини. І тут така я під коциком довго, дуже довго, читаю книжку про холодну й неприємну паризьку зиму… і повінь 1910 року. Буває і таке.

Париж – Місто світла, романтики та шаленого богемного життя часів Belle Époque… але все це круто, коли є гроші на зайвий круасан. У молодої англійки Мод Гейтон з грошима сутужно: майже всі свої невеличкі статки, отримані по смерті батька, дівчина вклала в освіту. Художню освіту. Мод малює змалечку, а тепер у неї є план: вивчитися в одній з численних дівочих академій мистецтва та розпочати в англійській глибинці кар’єру портретистки/пейзажистки з репутацією “Ооо, міс Гейтон вчиталася живопису в Парижі!”. Чудовий план, але прекрасне місто в одну з епох його розквіту – не аж таке привітне місце для жінки, в якої немає грошей. Мод побоюється, що ще однієї паризької зими в злиднях її здоров’я не витримає, але раптом наша героїня витягає щасливий лотерейний білет. Російська багатійка Таня Кольцова, що вчиться в тому ж класі, допомагає Мод знайти місце з проживанням – компаньйонкою та викладачкою живопису й англійської для юної мадемуазель. Життя вдалося, Париж одразу стає привітнішим та затишнішим, талант Мод розквітає, як і її учениця… Але з господарями Мод – братом і сестрою Морель – щось не те. І мова навіть не про те, що чарівна Сільві – опіумна наркоманка з нестабільною психікою.

Я дуже давно хотіла прочитати “Зиму в Парижі“. Британку Імоджен Робертсон до  того знала лише за першим історичним детективом в декораціях Британії XVIII (це єдина її книжка, перекладена російською). “Знаряддя темряви” – книжка цікава, але щось в ній здавалося недокрученим. Як виявилося, The Paris Winter слабує на ту ж саму хворобу – цікавезний матеріал, але хочеться пошукати викрутку і трішечки підправити.

Продовжувати читання “Париж під водою та інші історії. The Paris Winter”

Дудли-2017. Жінки-письменниці та їхні твори

На мій преглибокий жаль, оптимістичний план: докопатися до найдавніших дудлових шарів – минулого року довелося відмовитися – із суто технічних причин. Тому багато місяців я себе втішала думкою: “Може, там і не було нічого надзвичайно цікавого?” – і накопичувала письменницькі дудли за 2017 рік. Настав час ними поділитися, бо уже цікавезне у 2018-му почало з’являтися.

(У зворотньому хронологічному порядку) 2017 року дудли вітали з річницями таких письменниць:

  • Грація Деледда – одна з найвідоміших італійських письменниць і нобелівська лауреатка. Її навіть видавали українською, і я страшенно шкодую, що завтикала купити книжку – тепер її складніше знайти.

grazia-deleddas-146th-birthday-5123062327410688-2x

  • Беґума Рокея вважається однією з перших феміністичних мислительок-мусульманок, а також вона відома індійська поетка, казкарка. есеїстка – і авторка кількох феміністичних утопій.

begum-rokeyas-137th-birthday-5659150481620992-2x

  • Ракель де Кейрош – бразильська письменниця, перекладачка та журналістка, перша жінка, яка увійшла до складу Бразильської академії літератури.

rachel-de-queirozs-107th-birthday-5738148016422912-2-2x

  • Сестра Хуана Інес де ла Крус – поетеса, абсолютна зірка мексиканської барокової літератури, з творчістю якої широко коло українських читачів познайомили порівняно нещодавно, зате системно і вичерпно (так, це я про чотиритомник від Видавництва Анетти Антоненко).

sor-juana-ines-de-la-cruzs-366th-birthday-4893256788738048-2x

Продовжувати читання “Дудли-2017. Жінки-письменниці та їхні твори”

Кароліна та її кролики. “Бузкові дівчата”

Деякі книжкові теми мене переслідують, але не можу сказати, що я шалено опираюся. Тема “Життя жінок за часів Другої світової війни” – одна з них. Тому я не дуже здивувалася, коли минулої весни (чи то був початок літа?) дбайливий ГудРідз порекомендував тренді-новинку – книжку про трьох жінок та Равенсбрюк. Потім дебютний роман Марти Холл Келлі непогано виступив на Goodreads Choice Award, я остаточно вирішила, що таки треба читати, встигла про це призабути, аж раптом побачила неймовірний анонс – Нора-Друк взяла його в свій портфель на 2017 рік! Потім я ще раз про це забула, а серед літа абсолютно випадково згадала, пішла подивитися, як там діло просуває – і примудрилася замовити книжку в останній день акційного передпродажу. “Це точно доля”, – вирішили ми з товстенькою книжкою, аж згодом з’ясувалося, що доля – панянка примхлива – і “Бузкові дівчата” є трохи не тим текстом, якого я від нього чекала.

DSCN4102

Формально тут все на місці. Нам обіцяли роман про трьох жінок, і ось вони є. 1939  рік. Кароліна – нью-йоркська світська левиця, колишня акторка, яка волонтерить у французькому консулаті, збираючи посилки з подарунками для сиріт. І звістка про початок війни захоплює її посеред перспективного роману із одруженим французьким актором. Кася – звичайна польська вчорашня школярка з Любліна, в якої в голові грає романтика двох штибів – патріотична та суто любовна. І коли предмет інтересу рушає в бік підпілля, то як тут дівчині втриматися? Герта – незвичайна німецька вчорашня студентка-медичка, яка призвичаюється до неприємної думки – практикувати хірургію жінка в Третьому Рейху права не має. Але чи можна відмовитися від спокусливої пропозиції трішки попрацювати у виховному таборі для жінок? Ні, не можна.

І уникнути сюжету, що його запланувала авторка також не можна. У “Бузкових дівчатах” є все, на що можна очікувати – багато болю, страху, розпачу, шалені контрасти – от вам різдвяний Нью-Йорк, а це от “свята” у концтаборі, розповідей про те, що таке сумління, ПТСР та помста, яку іноді краще охолодити. Американська письменниця веде три сюжетні лінії за ручку вздовж двадцяти років – і це нечастий випадок, коли роман про Другу світову війну не закінчується разом з війною, а намагається пояснити, як же жити далі, як надзвичайні обставини змінюються на позірно стабільні та звичні. Проте робить це роман в такий спосіб, з яким я довго не могла змиритися. І висновок “Здається, все ж таки сподобалося” до мене прийшов навіть не на останній третині тексту – остаточне прийняття сюжету накрило мене на авторській післямові. Так, отак розповідати про війну теж можна. Але це було дещо несподівано.

Продовжувати читання “Кароліна та її кролики. “Бузкові дівчата””

#YakabooBingoSummer. Чергова післямова у 75 (умовно кажучи) словах

Моє читацьке літо стало сезоном фатального малочитання і практично не писання. Так, причини знову були об’єктивними: замало вільного часу, завеликі навантаження та ще й ремонт (цей, до речі, наразі й не скінчився), але #YakabooBingoSummer я таки дотягла до фінішу, хоча з димочком та іскрами. Читачі Фейсбук-сторінки свідки: останні три квадратики я замалювала в режимі “По абзацу на сестру книжку” за годину до закінчення літа. Спробую аж так більше не робити, але я це на початку кожного сезону кажу, такшо…

DSCN3617

Як би воно не було, результат літа 25 з 25.

Про книжки в трьох словах та з посиланнями на відгуки – під катом.

Продовжувати читання “#YakabooBingoSummer. Чергова післямова у 75 (умовно кажучи) словах”

Скарби книжкової шафи: “Українські жінки у горнилі модернізації”

Наприкінці минулого року я писала про монографіюЖінки в традиційній українській культурі” Оксани Кісь, мовляв, “такий матеріал би в руки маркетингово розкачаного видавництва навроді КСД – чисте ж золото, а не матеріал”. Минуло кілька місяців і (+25 до віщунських скілів) КСД анонсувало збірку статей з жіночої історії під редакцією Оксани Кісь. Бінго! – сказала я і побігла купувати, як тільки “Жінки” з’явилися у продажу.

І це правдешній скарб для домашньої бібліотеки, з якого хочеться ніжно здувати заблукалі порошинки та якнайхутчіш познайомити з тими небагатьма книжками-товаришками, що їх маю. Наукпоп з гендерних студій у нас не так вже й часто видають, а коли це ще й жіноча історія на українському матеріалі, то хочеться бігти й хапати, поки дають. І недаремно, треба сказати, вхопила – дуже вартісне вийшло читання. Хоча й нерівне.

DSCN3563

Дисклеймер: фахово рецензувати подібне видання мені не дозволяють ані підготовка, ані совість. До того ж в половині випадків довелося лізти би в методологічні хащі, а це жанр, що більше пасує довгим посиденькам за вже третьою чашкою чаю (ну є в домі історик, що ж поробиш), а не короткому відгуку. Тому я трохи розкажу про збірку крізь призму якраз “популярного” прочитання і поділюся своїм топ-5 розділів.

Здається, “Українські жінки у горнилі модернізації” ніде напряму не називаються збіркою статей (та й статті, як я вже казала, тут звуться розділами), хоча фактично якраз нею і є. Ну, окей. Не-збірка складається з 11 розділів, де репрезентуються різні аспекти жіночої історії з другої половини ХІХ і до середини ХХ ст. Жіноче життя в традиційному суспільстві (власне, витяг з тієї самої монографії); боротьба українок за освіту на теренах двох імперій; суспільна активність жіноцтва за часів Першої світової війни; роль та місце жінки у ранньорадянському дискурсі; політична боротьба галичанок у міжвоєнний період; жіночий досвід виживання у найстрашніших суспільно-політичних катастрофах 20 століття – Голодомор, Друга світова, ГУЛАГ – не-збірка охайно минає всі ключові віхи, що тільки можуть спати на думку, коли йдеться про певний історичний період. Робить вона це, правда, трохи нерівномірно, але на те є причини, зокрема – неоднаковість досвіду за умови проживання в різних країнах.

Продовжувати читання “Скарби книжкової шафи: “Українські жінки у горнилі модернізації””

Лего-фігурки: 17-та серія, трішки бетменоманії та одна велика мрія

Днями подумала, що я цьогоріч заборгувала собі вже 5 лего-фігурок, і тут збагнула, що майже півроку не писала про міні-фіги! Мені соромно. Особливо, зважаючи, що від останнього запису минуло вже дві серії: один спецвипуск і одна регулярна.

Оця 17-та серія – це просто якесь свято стандарту. Персонажок все ще 5 з 16, і всі вони… доволі очевидні. Де, де оригінальність?

Цього разу маємо:

шеф

  • шеф-кухарку, симпатичну, але нічого особливого;

інстр

  • інструкторку з танців – таки справді 1980-ті в моді;

вет

  • ветеринарку – не вперше, але кроличок дуже няшний;

Продовжувати читання “Лего-фігурки: 17-та серія, трішки бетменоманії та одна велика мрія”

Життя гірке, брехня – солодка. “Дерево лжи”

Минуло вже три місяці 2017 року, але я лише зараз серйозно взялася за свою гарячу десятку. І першою з письменниць до категорії “От і познайомилися” перейшла британка Френсіс Гардінґ. Я довго крутилася навколо її фентезійного дитячого циклу, але нарешті… ні, не українською, російською переклали, можливо, уже найвідомішу з написаних нею книжок. Премії (і то не лише галузеві), шикарна критика, розголос, переклади, подарункові видання. The Lie Tree, “Дерево брехні” побачило світло лише у середині 2015-го, але доля в нього складається блискуче. І це справді дуже хороша книжка для молодших підлітків – непроста і неприємна, та все ж цікава і здатна щиро говорити про вагомі проблеми.

32329587

Родина чотирнадцятирічної Фейт похапцем збирається і переїжджає на маленькій віддалений острівець. Офіційна версія – батька Фейт, превелебного Еразмуса Сандерлі, покликали взяти участь у розкопках, він ж бо знаний палеонтолог. Неофіційна версія – газетами пішов поголосок про те, що шанований експерт підробляв найвідоміші свої знахідки. Фейт пишається та захоплюється своїм батьком і вона готова докласти всіх зусиль, щоби допомогти йому врятувати професійну та сімейну репутацію. Та на дворі лише друга половина 19 століття, і від розумної дівчинки очікують лише гарної поведінки та сумлінного ставлення до надважливої мети – привчити молодшого братика-шульгу їсти та писати правою рукою. Але Фейт не збирається сумирно сидіти вдома, коли батько випадково помирає, мати починає дивно поводитися, а легенди про чудесне дерево, що живиться неправдою, виявляються не такими вже вигадками.

Порівняння – на диво нав’язлива річ, тому перша думка, яка виникає під час читання “Дерева брехні“: “Ухти, готична “Кальпурнія Тейт!”. Так, тема поневірянь та емансипації упосліджених однолітків – це популярний мотив сучасної дитячої літератури. Але між Кальпурнією Тейт та Фейт Сандерлі різниця полягає не лише в тому, що героїня американської письменниці “живе” майже на тридцять років пізніше. Кальпурнія – “Джеррі Даррел у спідниці”, юна натуралістка, яка мріє стати ветеринаркою та отримає таку-сяку підтримку з боку родини (принаймні, у неї є дідусь!). Фейт Сандерлі цікавиться не стільки живими тваринами, скільки мертвими (це я про палеозоологію, ви не подумайте), але вона живе в геть інакшому світі. Світі, де дівчинка однозначно не може мати таких інтересів.

Продовжувати читання “Життя гірке, брехня – солодка. “Дерево лжи””