Читацько-географічні успіхи за перші три місяці 2023 року в мене приблизно такі ж, як читацькі успіхи загалом – дуже, дуже скромні, але не встидні. Звісно, потяг до ескапістського читання призводить до впевненого домінування американських книжок (ну бо ескапую я специфічно), але прогулятися континентами таки вийшло. Окрім Африки, з африканською літературою традиційно біда (але я вже знаю, що зможе це виправити).
Щороку, обираючи ключові книжки серед усього прочитаного, я трохи варіюю критерії. “Найголовніші”. “Найцікавіші”. “Найзначущі”. “Найяскравіші”. І практично ніколи не “найкращі”, бо надто це вже аморфне визначення, яке вкрай рідко має якесь функціональне навантаження. І от коли я думала: а які саме книжки були для мене головними в тому химерному 2022-му – новий критерій знайшов мене сам. Ці книжки цього року – найчіплючіші. Не такі, що маслом по серцю розтікалися, але й не ті, що бісили. А ті, що в той чи інший спосіб бодай на трішечки виводили з апатії, чіпляли, змушували задуматися в несподіваному напрямку, щось примірити на себе, розглянути якийсь авторський прийом як засіб, що ним можна скористатися в майбутньому, підштовхували симпатизувати персонажам, до яких я зазвичай байдужа, нагадували, чому мені подобається таке й сяке. Це книжки, які не просто залишили по собі приємне враження, а запам’яталися чимось дуже конкретним. І чарівна двадцятка вийшла отака:
Читацький 2022-й – це дуже химерний й дуже не-читацький рік, коли навіть вигадані світи стали кепським прихистком від реальності. Але, попри все, після першого весняного шоку мені вдалося так-сяк налагодити читання – не в звичних масштабах, та й читалося переважно щось таке, на чому легко сконцентрувати увагу: комікси, дитячі книжки, оповідання й короткі повісті, а ще – любовні романи, бо любовні романи – це той прекрасний жанр, де наприкінці в героїв обов’язково має бути все гаразд. Хай там як, але щось воно вийшло – трохи позорнувате, та яке вже є.
До кінця року лишився ще тиждень, але я сильно сумніваюся, що читатиму ще щось, окрім американських, українських чи британських книжок (ну хіба що на мене якась манґа з кущів вистрибне). Тому деякі читацькі результати року вже можна підписувати та здавати в архів.
Попри всі проблеми з читанням, з точки зору читацької географії цей рік був непоганим. Не вау, звісно, але 27 різних країн – пристойний результат. Досягався він, щоправда, не завжди конвенційними методами – часом я читала й позначала в прочитаному книжки-картинки для дошкільнят, бо їхні авторки – з далеких від нас й доволі екзотичних у читацькому плані країв. За останні пів року читання до мапи додалося тільки чотири нові позначки. І це в нас:
Поки ми ловимо за хвіст електрику, світ собі живе й навіть роздає книжкові нагороди. Та навіть енергодієта не завадила мені поголосувати в Goodreads Choice Awards. Мої смаки дещо розійшлися із загальними, але серед книжок-номінанток цьогоріч було багацько тих, які я хотіла (або навіть встигла) прочитати, та й фінальні позиції моїх фавориток теж непогані. Тож вирішила зробити собі традиційний список на пам’ять, тільки цього разу – вже враховуючи результати.
Цьогоріч цей блог ледь тримається на поверхні, але все ж таки намагається вигребти в правильному напрямку. І оце лише під кінець жовтня я вперше наскладала книжковий вішлист. Якось так вийшло, що раніше в ньому просто не виникало потреби: на початку повномасштабного вторгнення книжки і не купувалися, й не видавалися, а коли книговидання трохи оклигало – я встигала одразу купити все потенційно цікаве і то переважно в електронках. Але за останні місяці ситуація трішки виправилась, а мене привалило нечитаними книжками, що змусило запровадити тимчасовий мораторій на букшопінг. А ніщо не сприяє бажанню купити книжечку так сильно, як обіцянка цього не робити.
Отже трішки бажаного таки назбиралося. Дещо вже вийшло (і я просто цього вчасно не помітила), дещо ще тільки вийде, а ще тут немає одного дуже довгоочікуваного видання, але про нього поки що тссс. А про що вже можна поговорити?
Про похмуре середньовічне фентезі із вайбами реальної історії, дуже гмгм своєрідними зомбаками (ммм, некроманти, люблю некромантів) та крилатими людьми від авторки “Леобургу” Ірини Грабовської.
Про спільну збірку проєкту “Фантастичні Talk (s)” – збірку повістей (судячи з обсягу книжки – це все ж не оповідання), дія яких відбувається в різні епохи української історії. Включно з майбутнім.
Про черговий країнознавчий нонфікшен від Віхоли – цього разу це розповідь про Швецію й розповідає про цю країну історикиня та перекладачка Юлія Юрчук.
Я вже не раз скаржилась, що з початком великої війни й вимушеним переселенням у мене, як і в багатьох, міцно відбило здатність концентруватися на об’ємних текстах. То рятувалась текстами або короткими, або з картинками, а за можливості – намагалася поєднувати. Та попри це виявилось, що за весну та літо мальописів прочиталося не аж так багато, але пачечка все одно вийшла солідна, до того ж там є й кілька неочікуваних варіантів. Головна сенсація – я почала читати манґу! (треба буде якось розповісти, чому читання манґи – це сенсація) Але попри те, що я чесно скриншотила цікаві сторінки й планувала нормальні випуски Графічної паузи, ніц з того не вийшло. То розкажу бодай отак – дайджестом, хай навіть з величезним запізненням.
Космічні пригоди
Здається, саме перший том “Саги” був першою ж книжкою, яку я прочитала від початку й до кінця за повномасштабного вторгнення (строго кажучи, перед тим я три тижні мучила “Позолочених вовків“, але я їх ще в Києві почала, “мучила” – то не перебільшення було). Читалася ця “Сага” дивно: з одного боку, там про війну, ще й описану так, що застрягає в горлі: ми так давно ворогуємо, проксі-конфлікти, це все політика, make family not war… місцями це було нестерпно огидно. Але з іншого – оця космічна проксі-війна з божевільними персонажами й ще божевільнішими пригодами сприймалася настільки відірваною від реальності, що в якийсь момент я струсила із себе трохи несправедливі асоціації, втягнулась і навіть розшукала другий том англійською. От тільки один момент й досі крає серце, й абстрагуватися від нього не виходить. Той, що про бебіситерку Ліщинки, якщо ви пам’ятаєте, в чому там особливість персонажки.
Я давно звернула увагу, що однією з найпривабливіших рис книжок, де серед героїв трапляються любителі читання, є те, що завдяки ним можна поповнити свій список “Хочу прочитати”. Але не тільки. Уже багато років я уважно придивляюся до того, що саме читають персонажі, бо це один з простих способів охарактеризувати героя чи героїню: підкреслити мрійливість, практичність чи заклопотаність, з мінімумом зусиль розказати про її/його освіту чи коло інтересів, часом – позначити соціальну страту або вихід за її межі. Та чомусь ніколи не вистачало терпіння не просто ставити “пташечки” подумки, а й робити з цього щось довговічніше, навроді популярних в англомовному світі списків “Усі книжки, які читала в кадрі Рорі Ґілмор”. Аж тут мені одна за одною зустрілися кілька книжок про затятих читачок, і на третій я здалася й вирішила робити закладки. А коли дочитала – ідея про тематичні добірки в блозі напросилась вже сама.
Що за книжка: “Повільне горіння” Поли Гоукінз – черговий для авторки трилер про нещасних жінок.
Що за героїня: пенсіонерка Ірен, яка часом губиться в реальності, часом – допитливо придивляється до сусідського життя, і завжди – ковтає книжку за книжкою.
“Ірен зі свого місця не могла розібрати назви на корінцях, і це її дратувало. Вона мало що любила більше, ніж добренько роздивитися чиїсь книжки, хоча зараз явно не найкращий час”.
Якби ще рік тому мені сказали б, що читання більше 15 хвилин поспіль перетвориться на малопідйомний процес… мені було б дуже соромно. Але що поробиш – життя змінилось, читацькі звички також, але часом виникає потреба відшукати оту колишню затяту читачку. Щоб підготуватися до ефіру Фантастичних talk(s) про ключові фант’премії США (ви ж дивилися запис того ефіру?), довелося поставити апку з трекінгом читання, і я багато нила з цього приводу в твітері, але твітер для того й створено, щоби… Ну от, знов відволіклась. Апка виявилась корисною, я переконалася, що читати “для діла” – це дійсно мінімум три години на день, але на наступний день після ефіру радісно її знесла. А потім зрозуміла, що є свій шарм у таких штуках, і одночасно ж – зустріла посилання на український аналог таких програм, Rork.
Отже Rork – це дійсно аналог читацького щоденника, який дбайливо рахує прочитане, дозволяє додавати нотатки по ходу читання (в тому числі – у фотоваріанті, що властиво далеко не всім таким апкам), генерує календар читацьких успіхів, ще й дає можливість піддивитися, що читають інші користувачі. Зара’ коротенько розкажу й покажу, який це має вигляд.
Із середини весни читанням вже пішло бадьоріше (шкода, що з писанням до блогу це поки що не працює), і на мапу читаного це теж вплинуло. До попередньої версіїдодалося дев’ять країн. А ще – сталося те, на що не кожного року вистачає сил і наснаги – уперше за довго-довго-довго за шість місяців читацького року кольорові плями з’явилися на всіх континентах (окрім Антарктиди, а мемуари полярників, раптом що, можна зарахувати в літературу Антарктиди?).
Останнім часом дедалі більше видавництв надають можливість читати електронні версії їхніх книжок безкоштовно або за символічні гроші. Подеколи це роблять через підписні сервіси. Таких книжок вже чимало, й серед них можна розгубитися. Тому вирішила зробити кілька добірок з уже готовими відгуками на безкоштовне читання, а згодом, можливо, робитиму дайджести мінівідгуків на те, що читаю зараз сама.
Сьогодні – про кілька знайомих мені книжок, які можна прочитати в застосунку Лібраріуса.
Привіт усім. Як почалась війна, Vaenn’s BookBlog передислокувався до Львова… і заглох. Ну бо реальність перемагала, книжки не читалися, увага не концентрувалася й усе звичне й повсякденне просто втратило сенс. Та одного нечудового ранку стало ясно, що більше так не можна. Повернутися до норми життя не зможе, але відновлювати шматочки рутини – це виклик, на який можна замахнутися. Тому блог… ні, не повертається, радше несміливо визирає з-за завіс і ховається кожного разу, коли чує тривогу. Не знаю, чи вийде в мене писати розлогі пости про проблематику книжок, але з чимось простішим: статистичні вправи, мікрозвіти про читання чи добірки цікавинок – можна поекспериментувати. Ну а що може бути елементарнішим за відновлення звички десятирічної витримки?
Географія читання стартувала напрочуд непогано (особливо зважаючи на тижні, коли на читання бракувало сил). 14 різних країн – це не багато, але й не мало, та й серед них є нетипові пункти. І, здається, навіть один дебютний. То що то має бути, як кажуть львівські продавчині?
Колись уже давненько я була завела рубрику “Книжкові подорожі“. Часом у деяких текстах настільки колоритно та яскраво змальовують місця дії, що потім несила відірватися від подальшого вивчення їхньої історії і роздивляння картинок. Але реанімації рубрики посприяв зворотний випадок: читання книжки, сторінки якої викликали ностальгію за містом, де я вже була. Отже сьогодні – трохи цитат з третього тому “Варти у Грі” Наталії Матолінець і трохи сумовитого роздивляння власних фоточок. Щоправда, у “Крові Будапешта” дія відбувається посеред зими, а я там побувала наприкінці літа, тому деякі фото не настільки колоритні.
/Цей пост – розширена версія твітер-треду, якщо вам раптом здалося, що ви майже все це бачили – вам не здалося :)/
Я випірнула з пучини саморедагування і згадала, що завинила ще один традиційний “новорічний” пост. Той, що красивий і корисний – про дудли, створені на честь жінок-письменниць.
У 2021-му Гугл їх робив небагато – лише 12 картинок-пам’яток. Але треба сказати, що я відбирала саме письменниць, і довелося відкласти кілька дуже класних дудлів, присвячених журналісткам. То хто ж опиналась серед тих, кого Гугл вшановував торік?
філософиня, письменниця, “перша професійна літераторка Західної Європи”, протофеміністка і феноменальна в багатьох аспектах жінка. Єп, ідеться про авторку “Книги про Град Жіночий” Христину Пізанську
Торік принцип “Обирати з прочитаного не найкращі чи найголовніші книжки, а саме найяскравіші” себе цілковито виправдав. То й цього разу спробую вчинити так само. Але без нотки експерименту якось нецікаво, тому замість чогось на взір звичних номінацій спробую супроводити книжки року формулюваннями а-ля Нобелівський комітет. То “за що?” полюбилися/запам’яталися оці двадцять (а насправді – 22) книжки?
Vaenn's Bookblog 