(Дисклеймер: ще один відгук, оригінал якого виходив для патронів мого блогу до появи українського видання – я читала книжку в оригіналі і з перекладом ще не знайома)

Минулорічний роман Вікторії Шваб – типова вправа з готики з усім набором обов’язкових елементів. А проте уважна до першоджерел, стильна й по-своєму щемлива.

Олівія Пріор – типова вікторіанська сирітка з вікторіанського сиротинця, хоча надворі вже не сильно вікторіанство (принаймні, в цьому дивному часопросторі існують автомобілі, а от з іншими благами цивілізації – не дуже). Та кілька моментів Олівію між іншими сирітками вирізняють: вона не може говорити, отже шанси на вдочеріння в неї мізерні; вона може комунікувати зі світом через малюнки, але кому це в сиротинці цікаво; у неї є скарб – материн щоденник, з якого можна зробити висновок, що сердешна поступово збожеволіла; а ще Олівія бачить привидів. І то в дуже неприємний спосіб. Отже в гувернантки з таким багажем точно не візьмуть, але без загадкового й похмурого маєтку ця історія не обійдеться – Олівія отримує листа від начебто рідного дядька, який давно шукав небогу й запрошує її до родового маєтку з пафосно-романтичною назвою “Галант”. От тільки по приїзді з’ясовується, що маєток ледь тримається купи, дядько Олівії – уже помер, а підозріло блідий кузен-спадкоємець аж ніяк не радий її бачити й щосили намагається випхати куди завгодно. Але Олівія впирається всіма ногами й руками. Вона нарешті опинилася в місці, де виросла її мати-втікачка. А ще – в маєтку достобіса привидів. То, може, ось він – шанс Олівії зустрітися з небіжчицею бодай отак?

Продовжувати читання “У затінку. “Галант”” →