Як я перестала читати класиків і дозволила собі не хвилюватися

Замість передмови. Книжкова мода – страшна річ. Спочатку у мене вся гудрідз-стрічка читала “Як писали класики“. А я терпіла, бо… бо сильно не всі автори, про яких ішлося у виданні, були цікаві, а хто цікавим таки був (або була) – то про тих багацько читалося і раніше. Потім вся стрічка взялася за “Як читати класиків” і захвату генерувала ще більше. А я терпіла, терпіла, аж потім дізналася, що є в кого книжку позичити, і зламалася. Коротким вердиктом вже ділилася в Телеграмі: хороша книжка, мені не сподобалася. Зараз буду пояснювати – чому.

DSCN8166

Про “Класиків”. Ростислав Семків написав симпатичну книжку про стратегію і тактики читання – такий розширений курс вправ “З чого починати, щоби не зомлівати перед полицями з модерністами”. NB: автор наполягає, що саме модернізм є вершинною літературою, Ксеня не сперечається, але сумно зітхає.

І цю симпатичну книжку вирізняє бадьорість викладу (а сучасному українському наукпопу цього часто не вистачає), наочність (постійні апеляції до досвіду читачів – а частіше навіть читачок), низка лайфхаків, численні переліки знакових творів або імен (Семків через кому згадав про Октавію Батлер*! їх вже можна колекціонувати – ці скромні ненав’язливі згадки про Батлер через кому) та чіткість запропонованої схеми опанування літературних глибин. Щоправда, коли лектор (а позиція автора в тексті тут наближується до жирафі, якій завжди видніше), наприклад, дбайливо прилаштовує фантастику гамузом на другий рівень складності, Ксеня косплеїть свою улюблену гіфочку.

Nathan-Fillion-reaction-gif

Тобто загалом воно цілком ок, але… Але деякі речі дратують. Дратує оця зверхня риторична позиція (між нонфікшеном в стилістиці “Аааааа, мене пре, так хочу поділитися класним” і “Чекайте, мишки, зара поділюся істинним способом  стати їжачками” є певна різниця). Піддратовують деякі стилістичні рішення (а ще демонстративне використовування фемінітивів поряд зі спірними жартиками на адресу дівчат-читачок). Змушують трішки ніяковіти надто широкі жести задля красного слівця класу “Оце зараз класно узагальнив чувак!”. Воно здебільшого дрібні блощиці, навроді Westworld – це серіал про “закамуфльованих під людей кіборгів” (meh, біомехи та кіборги – все ж таки не тотожні поняття), але іноді викликають напади фінського сорому (NB: приблизно отам, де “троє провідних американських фантастів того часу” – Хайнлайн, Кларк** та Азімов – Ксеня починає дихати в пакетик). Але все це плюс-мінус об’єктивні моменти. Для мене ж головною проблемою стало суб’єктивне нерозуміння: “А чому мені про все це розповідають оцим тоном строгого, але доброго батечка?”. Чесна відповідь ховалася довго, аж до 162 сторінки. На цій сторінці було отаке речення:

Продовжувати читання “Як я перестала читати класиків і дозволила собі не хвилюватися”

Надрукуйте мені книжку! Неіснуючі видання, які страх-як-хочеться прочитати

На межі загальноканікулярного режиму та загального мені чомусь закортіло повернутися до призабутої рубрички “Книжкові теревені”. І поговорити сьогодні про такий збоченний варіант вішлисту як “Книжки, яких ще нема”. Упевнена, що цей омріяний список існує в усіх читачів. Я – не виключення. А ще щонайменш один раз в моєму житті книжка з такого списку зненацька матеріалізувалася: я була певна, що вона є в українському перекладі, тому гордо ігнорувала російський, але після року пошуків з’ясувалося що “Ні, нема”,  а ще за півроку з’явилася звістка, що таки буде. Намріяла… Тому зараз вирішила скласти собі невеличкий списочок, щоб потім було з чим у руках висувати претензії до ноосфери.

Оскільки “книжок моєї мрії” у мене, як подумати, кілька сотень назбирається, вирішила обрати лише три категорії тих “мрій” і вписати до кожної по п’ять книжок, яких так не вистача.

Категорія перша – недоперекладені книжки

З огляду на особливості розвитку вітчизняного книжкового ринку їх таких багато. На фото – прозорий, як дистильована водичка, натяк.

dscn1370
Ми з Пінгвіном хочемо, щоби трилогію повернули на бік світла.

Мрія 1 (глобальна): любе Видавництво Старого Лева! Чудова Діана Вінн Джонс була доволі плідною письменницею, яка лишила по собі десятки захопливих та яскравих романів, повістей та оповідань. Але навіть якщо не говорити про десятки, не згадувати про класний “Болиголов у вогні і красномовно мовчати в деяких інших випадках, не можу не нагадати: про чарівні замки була трилогія. Так, у “Мандрівного замку Хаула” та “Повітряного замку” є продовження – непряме, але важливе для світу, створеного авторкою. Ну видайте, ну будь ласочка!

Мрія 2 (на півдорозі до ствердження): іншим знаковим циклом, що його цього разу в НК-Богдан полишили напризволяще, лишається Земномор’я Урсули ЛеҐуїн. Тут, правда, є нюанс: перевиданням завідує КМ-Букс, і вони, ніби, анонсували цикл повністю (йєп, там шість книжок, не чотири). Але після сольного виступу перекладача про “скуйовджене пір’ячко”, я щось вже не впевнена, що на останні книжки з циклу дійсно варто чекати… Дорога світобудово, коли я жартую про “закриття гештальтів”, я маю на увазі не це.

Мрія 3 (майже безнадійна): і ще одне привітаннячко НК-Богдан. У скороченій та відцензурованій формі воно звучить приблизно так: “Мені так хотілося порадити людині продовження Оксфордського циклу, але ж його не збираються перекладати!”. Кулуарні звістки про те, що видавництво незадоволене продажами неймовірно прекрасної “Книги Судного дня” і не планує друкувати переклади Конні Вілліс надалі, роблять мені нестерпно боляче. Жива класика, одна з найцікавіших (і найтитулованіших) американських фантасток, найкраща серія про подорожі в часі серед усього, що я читала… Як це – не видавати?

Мрія 4 (мені не горить, але чому б і ні): а цього разу вітання полетить до КСД, який такі штуки дуже любить. Мені щастило, я поки що всерйоз не встрягала, та ризик з’явився-таки разом з “Містом кісток” Касандри Клер. Це ненайкращий зразок підліткового урбан-фентезі серед читаного, але взнати, що там буде далі, хотілося б. От просто зараз стартував другий сезон серіальної екранізації, а друга книжка де?

Мрія 5 (згорів сарай, гори і хата): шукаючи трилогії для участі в книгоманському челенджі я майже спокусилася “Лексиконом демона” Сари Різ Бреннан. Майже, бо українською (ніколи такого не було, і от знову) видані лише дві книжки. Я не горда, третю можна й англійською, як припече, але ж тенденція, тенденція не радує. А, герої тут вчергове – НК Богдан.

Категорія друга – неперекладені книжки

Скоротити весь список до п’яти позицій – це негуманне заняття, але спробую. Просто вкажу те, без чого життя мені не миле от зараз, бо насправді таких книжок дуже багато.

Продовжувати читання “Надрукуйте мені книжку! Неіснуючі видання, які страх-як-хочеться прочитати”