Оце вкотре згадала про дилогію Маленькі жінки – Гарні дружини (чи як там їх переклали) – і вкотре розізлилася.
Зрештою, може, проблема в тому, що я читала ці книжки запізно – аж у позаминулому році. Була б малою, милою та романтичною – головний, як для мене, сюжетний стрибок минувся б легше. А так – я й досі не можу зрозуміти, якого це Олкотт робить із персонажами! Усю першу й значну частину другої книжки змальовувати яскравих та талановитих дівчат із мріями та амбіціями, а ж раптом – ша, дівки! Художниця? Письменниця? Таланти? Ніфіга. Як не геній – то й сиди й не виблискуй, а для жінкі все одне головне, що треба – заміж і дітидітидітидіти – і вона в будь-якому разі буде щасливою.
Нечесно! – обурювалася я. Сама Олкотт була цілком успішною письменницею, та й у якихось особливо патріархальних поглядах її запідозрити важко – он Вікі каже, що вона була першою жінкою, що реєструвалася для участі в виборах у своєму місті… Ну й навіщо так? На поталу публіці чи компенсація власного незаміжнього життя?.. Ех, Джо, Джо…
Ну й з Емі – майже так само. Якби дуже хотілося, то вона б цілком могла стати художницею. Особливо, якщо мала б підтримку родини. І мала б.
Оце – “Читачка” Мері Кассат. Жінки, яка стала професійною художницею попри спротив родини та нерозуміння оточуючих. Вона ще старша від умовної книжкової Емі, але подолала обставини (ненайгірші, щиро кажучи, – вона з дуже небідної родини, і Європами поїздила ще в дитинстві) і прожила довге життя – творче в тому числі. А розуміли її за життя не всі – особливо в Америці. По-перше, імпресіоністка. По-друге – жінка, що малювала переважно жінок та дітей. Чи це все ж таки по-перше? )
ще декілька репродукцій та сама Мері
Vaenn's Bookblog 