подивилася сьогодні Сан-Франциско 1936 року й звернула увагу на цікавий момент

отже. Фріско, початок двадцятого століття. бал сезону, на якому визначають найкращу шоу-програму серед місцевих нічних клубів
все як треба: степ, пісеньки, дівчата, що жонглюють жезлами
аж тут від одного з учасників виступає оперна співачка, що співає пісню про Сан-Франциско
зал у захваті, перемога забезпечена, а я сиджу та оборююся в голос

це ж американське кіно. де повага до добросовісної конкуренції?! фу, подумала я й подумки знизила оцінку на бал
а як жеж вічні капіталістичні цінності?..

а загалом фільм непоганий. рекомендую
сюжет банальний ага, про грішника якого виправила праведна дівчинка
але! приємний вокал, видовищний (як на ті часи) землетрус. та дві нічогенькі акторські роботи

ще молодий (я просто до сьогодні бачила його лише у літах) й дуже переконливий Спенсер Трейсі

вголос

сьогодні врешті-решт подивилася Привид опери – той, що 2004 року.

і нічогенький фільм, після декількох несхвальних відгуків очікувала гіршого. з музичним матеріалом (проблема не одного саме _кіно_мюзиклу) всьо чьотко (щоправда, до вокалу Привида треба було звикнути), картинка красива. нічого всерйоз не дратує (окрім фльору ідіотизму неадекватно-переляканої наївності, що, на щастя, час від часу тікає з обличчя Крістіни)…

а ще там є Джерард Батлер, який після цього фільму може претендувати на місце в топ-10 улюблених муШШЫн-акторів (тм)
і Міранда Річардсон, якій я дюже симпатизую. о! щойно збагнула, що це ж вона – зла мачуха із Sleepy Hollow. тоді – дюже-дюже симпатизую

а чарівна сила мистецтва не в кіно… а в Angel of Music, яку я чомусь мугикаю під ніс увесь день…

одна проблема. Інфостору нема, де ж тепер все брати?..

шматочками Крізь всесвіт…

Ррромантика – I want to hold your hand

під катом є ще

днями купили, а сьогодні подивилися Across the Universe

об’єктивно нічого сказати не можу
ну простенька лав_сторі
ну на тлі буремних шістдесятих
ну селебрітіз

але ж…
коли почуття та ідеї висловлюються через пісні бітлів, як тут можна лишитися байдужим
(моє дитинство, коли батьки могли піти гуляти, залишаючи мені платівку замість колискової, того б не зрозуміло)

пісень нібито 33
мало. багато чого улюбленого не взяли (а She loves you одним рядком – то взагалі неподобство якесь)

вразили Come together у виконанні Джо_нашего_Кокера
_I Am The Walrus_ Боно
госпел-версія Let it be
Арія Дядечка Сема I Want You

а для душі… чекання It Won’t Be Long, гімн нерозділеного кохання I want to hold your hand та шикарна антивоєнна Strawberry fields forever

і на цьому симпатичне не закінчується

зі: а сабж – просто улюблена пісня
ззі: пішла передивлятися епізодами

Подивилася черговий милий мюзікл… і згадала опитування: найчарівніша не_білявка світового кіно…

кгхм… подумалося, що при всьому моєму захопленні Вів’єн Лі та Одрі Хепберн…

Саме в площині “найчарівніша” Діна Дурбін могла б скласти їм неабияку конкуренцію…

якби ж то про неї більше знали )