А чи життя продовжується? Вішлист з “карантинних” новинок

Україна вже майже два місяці просиділа на карантині, в книжковій галузі – неприємне затишшя перед потенційно жорстокою бурею… а як же нові книжечки? З попереднім вішлистом я “встигла” якраз під початок офіційного карантину, і спочатку скидалося на те, що наступного доведеться чекати дуже довго, бо все завмерло. Але ні, після адаптаційних перших тижнів видавництва почали-таки потроху радувати нас анонсами. І деякі з них – ну дуже очікувані.

То на що впало око цього разу?

Головна новин(к)а сезону – це літературна есеїстика. У Ганни Улюри виходить нова книжка, і цього разу вона – про письменниць. Аж 113 одразу. І з ілюстраціями Крістіни Золотарьової. Це форменне ААААААА, і захопленому біганню стелею заважає тільки одне. Це ж ArtHuss, їхні книжки, на жаль, навіть з передпродажною знижкою не вписуються в купівельні параметри моїх різко схудлих карантинних статків. Але знижка справді хороша, рекомендую.

mock-up_113-presale-1500x1000

А далі у нас:

Продовжувати читання “А чи життя продовжується? Вішлист з “карантинних” новинок”

Зоряно-смугастий челендж: як я начитала перші п’ять штатів

Ніщо так не пригнічує почуття провини через те, що я читаю забагато американських книжок, як виправдання: я ж не просто так, я заради правого діла! “Праве діло” насправді простенька собі карантинна розвага, але поки що це дійсно весело. Отже, на початку березня я вирішила спробувати прочитати книжки, дія яких відбувається в кожному штаті США (плюс ДіСі, плюс я ще подумаю про території). Легко сказати… На початку й робити нескладно. Щоб начитати першу п’ятірку мені вистачило десь близько 45 днів. Навіть шістку, але в цьому випадку сама доля заповіла по п’ять рахувати.

Отака сьогодні мапа намалювалася:

ssc-5

А які книжки мені з цим допомогли?

Продовжувати читання “Зоряно-смугастий челендж: як я начитала перші п’ять штатів”

Зберігати спокій і читати книжки. “Карантинний” вішлист

Підготуватися до карантину по-книголюбському – це запастися нечитаними книжками. Забрала сьогодні з пошти чергову посилку та оновила підрахунки. 210 штук, тобто запас на рік з хвостичком, і це ж тільки паперові. Але хочеться іще! І видавництва останніми тижнями анонсами дуже радують. Віруси вірусами, а “арсенальні новинки” вже почали вишуковуватися в чергу.

До очікуваних та неочікуваних звісток з видавничих полів можна зарахувати:

  • продовження “Оповіді служниці“. КСД нарешті показали обкладинку “Заповітів“. Вона ліцензована і дуже пасує до попереднього тому. Вже не можу дочекатися!

89775663_2728274574126087_5832405798004719616_n

  • довгоочікуваний історично-закручений грубасик від Софії Андрухович. Зараз якраз на передзамовленні

amadoka_00

  • новий роман Наталії Матолінець, який я чекаю, мабуть, більше за третю “Варту“. Дуже вже сетинг нетиповий плюс натяки на те, що там все буде по-дорослому, по-кривавому, плюс… В анотації є про епідемію? У когось ідеальне відчуття часу

89283004_2924255444301808_5149259569897144320_n

Продовжувати читання “Зберігати спокій і читати книжки. “Карантинний” вішлист”

День народження за місяць. Передсвятковий вішлист

2020-й набирає обертів, оголошення анонсів “підАрсенал” та “підФорум” тішить серденько і змушує сумувати гаманець, деякі цікавезні майбутні книжки я читаю просто тому, що мені випало щастя їх перекладати, але час вже укладати перший цьогорічний вішлист. Тим більше й такий-сякий привід є: вчора іменини були, рівнесенько за місяць – ще більше свято, а найкращий подарунок самій собі – то книжки. От про майбутні подарунки поговоримо.

Спочатку про подарунок, який точно-точно-точно має бути – бо його я вже навіть передзамовила. У травні (ох вже ця арсенальна лихоманка!) має нарешті вийти найсвіжіший з недетективних романів Кейт Аткінсон. Я вірила, чекала, не читала в оригіналі – і от нарешті. Усе, як завжди – Наш Формат, чудова обкладинка, переклад Ярослави Стріхи, в якому ніколи не сумніваєшся.

84264282_10157992390134889_7351139880644116480_n

А ще не менш довгоочікуваний опус магнум Ольги Токарчук. Це книжка, що за неї страшно братися, але… ранній модерн, міттелойропа, релігійні чвари, мммм, я це люблю.

Tokarchuk-cover-cifra-NEW-2_page-0001_ONGZUWM.jpg.300x450_q85_crop

Або ж давно анонсована ВСЛ збірка оповідань Кармен Марії Мачадо.

her_body_and_the_other_parties_cover

А що крім цього? Далі у програмі мало не найеклектичніший вішлист за всю історію цього блогу.

Продовжувати читання “День народження за місяць. Передсвятковий вішлист”

#ЗКнижкоюНавколоСвіту. П’ятий випуск – нарешті 60!

Коли я затівала свій маленький симпатичний флешмоб книжкових подорожей, то щиро вважала, що про нові успіхи розповідатиму щонайрідше кожні півроку. Ага. Якщо перші тридцять країн набралися більш-менш жваво, то далі почалися проблеми. І шостий десяток назбирувався майже 15 місяців. Зате пункти стають дедалі цікавішими.

Отакий вигляд мапа має на сьогодні:

aroundtheworld-60

Що ж додалося з минулого разу?

Австралія та Океанія:

  • цього разу вже є чим похвалитися, бодай одненьким пунктом. Це у нас Самоа, і подарував його графічний роман про Роберта Льюїса Стівенсона.

Азія:

  • Азії теж помітно покращало. На мапі з’явився Ліван (бо ще один графічний роман).
  • і Туреччина – так, знову графічний роман.
  • а ще Північна Корея, завдяки виданій минулоріч “Парідеґі“.
  • і Малайзія – її не треба було довго чекати, бо минулого року одразу дві мої улюблені малазійські фентезістки видали по роману: отут пост про один, а отут – про другий.

Африка:

  • теж більше не бідна родичка. Тут вдалося замалювати Джибуті (допомогли “Далекі обрії” Софії Яблонської, якими можна було б закрити чотири-п’ять пунктів одразу, але правила не дозволяють).
  • а ще Марокко (ні, ще до Яблонської трапилася мені фантастика ближнього прицілу від Анналіз Ньюїц).
  • та Єгипет – а тут уже можна подякувати Шеннон Чакраборті і її фентезі про девів (отут про книжку можна почитати).

Європа:

  • а з Європою ніяк. Легкі варіанти вичерпалися, а зі складними – складно. Проте я вже знаю, що допоможе додати старенькій нових барв.

Південна Америка:

  • це катастрофа. Я просто не знаю, що у мене з нею останніми роками трапилося.

Північна Америка:

  • продовжую опрацьовувати Центральну Америку. Тепер є Гватемала (подякуємо Ісабель Альєнде за “Там, за зимою“)…
  • та Панама (а тут вже пригодницький дитячий комікс від Гоуп Ларсон прислужився). Ксеню, час вирушати на Кариби, там ще багато цікавого є.

“Отаке”. І хотілося б сказати – невдовзі побачимося, але щось я трохи зневірилася. Хоча… Попереду стільки екзотики – якби ж лишень знайти книжки, що про цю екзотику розповідають.

NB: у челенджі #ЗКнижкоюНавколоСвіту “беруть участь” книжки, дія якої відбувається в певній країні чи на певній виокремленій території. Авторка чи автор не обов’язково мусять бути з тих країв. Якраз навпаки, оскільки основний фокус челенджу – це подорож, то й оповідачі-мандрівники усіляко вітаються.

Читацький 2019-й. Головні книжки року

От і настав час поговорити про ключові книжку року. І це не так вже й просто зробити. Перша чернетка топ-19 містила об’єктивно дуже гарні книжки, але я вчасно згадала, що зазвичай стараюся писати не про вершки з вершків, а все ж таки про те, що найбільше зацікавило. Гаразд. Зробила список з 19 найцікавіших та найнезвичніших книжок (приблизно, як минулого року) – він вийшов яскравим, трохи химерним, і десь так третина, як не більше, книжок з нього палко бісили мене під час читання. Знову щось не те! Тому вирішила скласти список з головних книжок. Головних для мене. Тих, що визначили не просто річне читання, а весь мій рік. Отут пазл нарешті склався. Поїхали?

books2019

Найнесподіваніша книжка: бувають такі книжки, що ти їх наче чекаєш українською, але насправді ні, бо “нууу, таке навряд хтось ризикне видавати”. А потім страшенно дивуєшся: та невже! Цього року такою книжкою став “Чайний канон” Лу Юя – один з дебютних проєктів молодого сходознавчого видавництва Сафран. Найперший в світі трактат про чай, найстарша для мене книжка, читана цьогоріч, і одна з найкрасивіших (про книжку є пост).

Найписьменницька книжка: маю маленьку пристрасть – я люблю… художні книжки про бюрократію, от чомусь на відстані робота цього механізму заворожує. І в 2019-му українська література поповнилася дуже яскравим романом про роботу системи і те, як в ній виживати/з нею зживатися людям. Єп, все це про “Клавку” Марини Гримич і пленум Спілки письменників.

Найближча книжка: у нас, як і за будь-якого іншого літературного процесу, прийнято час від часу суворо дивитися письменницям й письменникам у вічі: хто у нас тут голос певного покоління? Кандидати завжди знаходяться, але от мені не щастило. Слідом за деякими друзями й знайомими я чесно намагалася примірити на себе прозу Каті Бабкіної – але ні, не бриніло. А забриніли несподівано есеї  Ірини Славінської. “Мої запасні життя” – це справді щось дуже близьке до мого відчуття епохи, мого уявлення про власний і чужий досвід та дуже знайомий світ побутових дрібниць і непроханих думок.

Продовжувати читання “Читацький 2019-й. Головні книжки року”

Goodreads Choice Award-2019: переможці і мої книжки-фаворитки (все не аж так сумно)

Днями користувачі ГудРудз остаточно визначилися, які цьогорічні книжки вони вважають кращими. Там все стабільно: є гіганти, для яких не існує конкурентів, є модні теми й персони, є фантастично ефективні фендоми, а є й сюрпризи і навіть невеличкі несподіванки. А ще мої книжки-фаворитки виступили… ну, ще трішки, і можна буде казати “Непогано”. Ксеню, вітаю, ти майже в тренді! От тільки геть не там, де очікувала. Попліткуємо про це коротенько?

grfinal

Номінація “Художня література“: оцей пункт меню з самого початку виглядав як “Без варіантів, розходимося”. Проти “Заповітів” Маргарет Етвуд, схоже, шансів не було ні в кого. Майже сто тисяч голосів. У другого місця – дуже модних “Нормальних людей” Саллі Руні – тих тисяч тільки сорок. “Отаке” (с). Треба перевірити, чи вже було таке, щоб у користувацькому рейтингу з таким гучним залпом вистрелила букерівська книжка.

Номінація “Детективи/трилери“: а тут вже набагато цікавіше. На перше місце доволі впевнено (з другим розрив більш як в шістнадцять тисяч голосів) вийшла “Мовчазна пацієнтка“. Книжка вже давненько вийшла українською, привітаємо Віват з гарною чуйкою! Моя фаворитка – трилеро-драма про складний обов’язок старшої сестри розгрібати наслідки вбивчих дій молодшої – на другому місці. З цікавинок: схоже, детективи – цей той жанржанр, де британські книжки цілком впевнено почуваються на американську ринку. А ще на четвертому місці нова книжка тієї самої Джейн Гарпер, що в нас її видає Нора-Друк (а на третьому – Рут Веа, але Наш Формат, схоже, на неї забив).

Номінація “Історичні романи“: от скажіть, ви теж чекали, що переможе “Місто дівчат“? А ні, тільки четверте місце. Перемогла всіх з великим відривом дуже популярна “Дейзі Джонс” зі своєю “Шісткою”. Слідом за нею Колсон Вайтгед та Кейт Квінн, а, скажімо, новий роман Діани Сеттерфілд аж на сьомому місці опинився.

Продовжувати читання “Goodreads Choice Award-2019: переможці і мої книжки-фаворитки (все не аж так сумно)”

Божою волею. (Більш як) Сім книжок про втручання божественного у життя людей

Останнім часом майже все моє читання складає фентезі, а ще комікси – переважно теж фентезійні. На те є свої причини (ключові слова: “замовили огляд”, “обнесла бібліотеку брата”, “відкрила для себе kindle unlim”), а ще є свої наслідки. Наприклад, я вкотре звернула увагу на те, як зі схожими мотивами працюють різні автори. А від уваги до тематичних добірок – пів кроки лишень.

47302504._SX318_

Ідейною спонсоркою цієї добірки є “Академія Аматерасу” Наталії Матолінець – книжка про той самий університет, де свіженькі реінкарнації вчаться опановувати божественну силу, що згадувався в “Гессі. Але про саму “Академію” ми дуже докладно поговоримо згодом – зокрема в офлайні, на київській презентації, а сьогодні – про інші книжки, де так чи інак згадується оця тема: “Як це – бути богами поряд з людьми або ж людьми поряд з богами”. А підемо шляхом від мінімального втручання до масштабної присутності.

40163353._SY475_

Сумовита й чарівна (від слова “чари”) “Дівчинка, яка випила місяць” – це історія про багато що. Про магію та відповідальність за неї, про страх та маніпуляцію суспільної свідомістю, про сім’ю і її значення, а ще про те, як створити світ і майже забути про це. Келлі Барнгілл отримує від мене приз за найліричніше божество, про яке доводилося читати останніми роками. Це справді шикарний персонаж (минулого літа писала про цю книжку докладніше).

Продовжувати читання “Божою волею. (Більш як) Сім книжок про втручання божественного у життя людей”

Goodreads Choice Award-2019: мої книжки-фаворитки

Як то завше буває о цій порі року, у листопаді я починаю захоплено спостерігати за улюбленими перегонами – річною книжковою премією користувачів ГудРідз. Дуже корисне заняття – миттю згадую, скільки всього цікавого я протягом року не прочитала. Але фавориток, як і в попередні роки, маю.

grca-2019

Категорія “Художня проза”

42975172

Не жмогла я, не жмогла не проголосувати за продовження “Оповіді служниці“. Ні, ще не читала – чекаю на український переклад. Так, вірю в Етвуд. Та й відгуки знайомих, чиїм смакам довіряю, дуже обнадійливі. Ну й, зрештою, то є Букер.

Також можна було б проголосувати за проводження розповіді про Олію Кіттерідж, книжку про книгоманку-інтровертку та модний роман Саллі Руні.

Продовжувати читання “Goodreads Choice Award-2019: мої книжки-фаворитки”

5 причин любити “Барраярську сагу”

Десь навесні я була ділилася теплими почуттями до свого улюбленого урбан-фентезійного циклу. Відтоді рубрика 5 причин любити трохи занепала, але це ж не причина відмовлятися від такого зручного формату! Сьогодні будемо його реанімувати. Цього разу розповім про свою улюблену м’яку фантастику. Вона ж безбашенна космоопера з кровіщою та інтригами, “мелодрама в скафандрі”, пародія на десяток жанрів і парад дивних, стрьомних і дуже прикольних героїв.

Барраярська сага” (вона ж – “Сага про Воркосиганів“) Лоїс МакМастер Буджолд – це такий нефіговий стовп американської соціальної фантастики з купою галузевих премій. Так, все, що я казала про космооперу і кровіщу – в силі. Просто тут дуже багато книжок (на сьогодні – 15 романів, кілька повістей та авторська збірка оповідань), а ці книжки – доста різні за жанрами, фантастичними напрямками, інтонацією та настроєм. Перша книжка, “Скалки честі“, вийшла вже далекого 1986 року і – увага, майже не спойлер! – наскрізний герой всієї саги в ній ще навіть на світ не з’явився. Щойно з’явиться у другій, але за хронологією написання вона, здається, еее дев’ята? Не зважайте, там трохи “все складно”, але сама велика історія доволі струнка, а головне – оповідає про направду цікавезний світ, де багато всякого різного. І оце різнобарв’я неабияк підживлює мою читацьку любов. Причин загалом багацько, але традиційно зупинюся на п’яти.

Причина перша – розмаїття цивілізацій

Попри таку конкретну назву “Барраярська сага” розповідає про численні світи. Земляни давно розселилися галактикою – настільки, що колоністи в різних її частинах вже встигли солідно змінитися, а в окремих випадках – серйозно здичавіти. Власне, старт усій сазі дає конфлікт двох таких “дочірніх” цивілізацій. Одна сторона конфлікту – Колонія Бета, така собі біопанкова утопія з обмеженими ресурсами й необмеженими людськими можливостями. Інша – Барраяр – вкрай мілітаризований світ скаженого патріархату, що тривалий час лишався відрізаним від решти Всесвіту – кротовина схлопнулася. “Скалки честі” якраз розповідають про розвеселий шлях до примирення двох ворогів – бетанської космодослідниці та пихатого барраярського аристократа з найвищої воїнської касти. Єп! Завершиться все весіллячком і вся ця довжезна історія тією чи іншою мірою торкатиметься їхнього спадкоємця, котрий разом з матінкою ще наведе такого шереху в цьому застарілому світі, що просто ой. Але двома цивілізаціями-антагоністками діло не обійдеться. Ще Буджолд розкаже про народ, який живе в невагомості (і тому відростив собі замість ніг ще одну пару рук), про космічний Афон, де живуть тільки чоловіки, а розмножуються за допомогою придбаних яйцеклітин, про нарвану імперію, що трохи (гаразд, не трохи) попливла глуздом на ґрунті генетичних експериментів, про піратський осередок, про свіжоколонізовані планети, про більш-менш звичайні краї і про ріднесеньку Землю також, але не дуже багато. І кожна цивілізація саги має свої особливості, що серйозно впливають на персонажів.

Продовжувати читання “5 причин любити “Барраярську сагу””

До 6 червня. Шість дуже різних книжок про журналісток та редакції

Я маю дуже складні стосунки із напівколишньою професією, але цілковито усвідомлюю – в журналістиці колишніх не буває. Це тільки професія, але й значною мірою спосіб мислення, картина світу та манера оформлювати висловлювання – будь-яке висловлювання, від репліки в черзі за полуницями до художнього тексту, бо “чіпляти треба першим реченням”. І хоча нині я звела контакти з журналістикою до мінімуму, але все одно продовжую віддано відшукувати книжки та фільми про роботу колег. Про шість таких книжок – неймовірно різних за жанрами і підходами до журналістської роботи – вирішила сьогодні розповісти.

 

Перші два романи з цієї шістки – це трилери, в яких журналістська робота є чи то маленькою вишенькою на торті, чи то сюжетною індульгенцією. Про “Гострі предмети” Ґіліян Флінн (колись писала про цю книжку докладно) після минулорічної екранізації, здається, вже чули всі. А раптом ні – це тягучий роман про спекотне літо в маленькому містечку на Півдні США з його традиційним соціальним розшаруванням і дуже специфічними етикетними практиками. А ще про дівчат, які в цьому містечку зникають. І про Каміллу, яка має зробити про зі зникнення репортаж з претензією на Пулітцера. От тільки Камілла – не стороння спостерігачка і ненависне рідне місто лишило на ній забагато шрамів.

Осяйні дівчата” Лорен Б’юкес – це приблизно та ж сама ліга, але із ще сильнішим замахом. Є маніяк, що вбиває молодих обдарованих жінок. Вбиває плюс-мінус в однаковий спосіб, але простежити в цьому всьому виразну серію практично неможливо. Вірніше, простежити можна – повірити неможливо, адже ці вбивства на позір хаотично розкидані протягом багатьох років – люди можуть стільки й не жити. Кірбі, одна з жертв цього маніяка, виживає, але щоб здолати внутрішніх демонів потребує відшукати демона зовнішнього. Влаштувавшись практиканткою до газети, дівчина знаходить колегу, готового дослухатися до її дивних теорій. Разом з Деном вона продовжує копирсатися в збігах та шукати патерни. От тільки в те, що вони знайдуть, дуже складно повірити. “Дівчата” – дуже складно сконструйований, міцно написаний і вкрай неприємний в читанні текст. Б’юкес – крута, але це не так книжка, яку можна безоглядно радити усім.

Продовжувати читання “До 6 червня. Шість дуже різних книжок про журналісток та редакції”

5 причин любити книжки про Тобі Дей

Порадившись з читачами Телеграм-каналу, наступний випуск “5 причин любити” я планувала зробити про творчість американської фантастки Шонін МакҐвайр. “Це ж березень, – казала я собі, – “твій” місяць. Розкажи людям про прикольну письменницю, яку в нас мало хто читає”. І от я сіла складати план допису і раптом зрозуміла: ніфіга. Не вийде. По-перше, складно, бо творчий доробок у МакҐвайр дебелий (при тому, що активно публікується вона лише з 2009 року), і знайома я з не всіма його флігелями та прибудовами. По-друге, нечесно, бо насправді я вкотре хочу зізнатися в любові до одного конкретного циклу книжок. Тож про нього і розповідатиму.

Та спочатку трішки про письменницю. Каліфорнійка Шонін МакҐвайр (також відома як Міра Ґрант) у 2010 році отримала Премію імені Джона Кемпбелла за дебютний роман – “Розмарин і руту“. Це був прорив і спалах популярності. Відтоді авторка встигла в два потоки: фентезійний та радше фантастичний (туди ж зомбі-апокаліптика) – написати тонни всього. Під тоннами я маю на увазі цілком собі тонни. Пані МакҐвайр публікує два-три-чотири (зазвичай серійні) романи на рік, кілька великих повістей і оберемок оповідань. Як вона стільки пише – гадки не маю. Чи виходить воно однаково якісно – нєа. Чи встигають читачі все це читати? Не в курсі, я – точно ні, тому до деяких циклів просто не наближаюся поки що. Чи виправдали себе оті сподівання 2010 року? Частково. За великі форми МакҐвайр, здається, більше солідних нагород не отримувала. Зате регулярно потрапляє в номінації та забирає призи за малу прозу. Зважуючи на любов писати не менш, як трилогії, мабуть в цьому є щось логічне. Але я все ще сподіваюся, що моя найнайнайулюбленіша урбан-фентезійна серія колись отримає нагороду як цикл. Не буду казати: “Бо вона цього варта!” – це читання, що має свої особливості. Але я ці книжки дуже люблю і спробую пояснити чому.

DSCN8824

Причина перша – героїня (або “Я люблю Тобі”)

Перша книжка з довгенької (12 томів на сьогодні, не рахуючи численних оповідань та спіноф-повістей) серії пригод Тобі Дей настільки підкупила мене героїнею, що я чекала-чекала, поки росіяни видадуть другу книжку, але так і не дочекалася і вперше в житті погнала читати довгий цикл в оригіналі. Було це вже багато років тому, відтоді, бачите, книжок назбиралося (і це лише паперові, далі я на електронки перейшла, але треба, мабуть, поповнити колекцію). То з чого починається “Розмарин і рута“? З того, що короп-кої перетворюється назад на жінку. Октобер Дей – підмінок, вона донька фейрі-нареченої та людського чоловіка, яка зробила свого часу вибір на користь Чарокраю, але згодом звідти втекла. Тобі намагалася жити по-людськи, поки не потрапила не в те місце не в той час і не провела 13 років у ставку. За цей час багато що змінилося, її бойфренд одружився з іншою жінкою, її донька перестала впізнавати “маму, що мене покинула”, її життя припинило своє існування. І протягом цієї і подальших книжок Тобі будує собі нове життя, намагаючись балансувати на межі реального та чарівного світів. Вона факапить, робить помилки, обростає дуже нестандартною сім’єю, кожної книжки її намагаються вбити (іноді й не по разу), майже кожної книжки її хтось зраджує, але Тобі – залізо, вона продовжує йти вперед і практично завжди робить те, що правильно. Цікава особливість: Тобі – цілком очевидний напівфабрикат для мерісью, протягом циклу вона відкриває у собі просто-таки небачені таланти й неймовірну живучість, але станом на дванадцяту книжку МакҐвайр все ще тримається, за її героїнею все ще цікаво спостерігати і їй все ще продовжуєш співчувати. А це важливо.

Продовжувати читання “5 причин любити книжки про Тобі Дей”

Двічі по п’ять. Учені жінки (та деякі бонуси)

Позавчора я читала комікс про альтернативно-історичні пригоди Ади Лавлейс та Чарлза Беббіджа, вчора ми святкували День жінок і дівчат у науці, а сьогодні я з бадьорим запізненням вирішила зробити-таки тематичну добірку читаного й нечитаного на цю тему. Добірка буде трохи незвичною, адже в цьому випадку мені просто совість не дозволяє включити до чарівної десятки усі ті книжки, про які я і так забагато говорю. А проте нагадати про них ніколи не зайве.

Отже – нагадую. Якщо ми говоримо про художню літературу про жінок науковиць, у першу, другу, третю й десяту черги я раджу читати дві книжки. “Природу всіх речей” Елізабет Ґілберт (настінні сови схвалюють) та “Дивовижні створіння” Трейсі Шевальє. В обох випадках йдеться про те, як жилося й працювалося науковицям ХІХ століття: Ґілберт розповідає про вигадану спеціалістку з бріології, Шевальє – про цілком реальну палеонтологиню-самоучку. В обох випадках приділяється багато уваги соціальним моментам та особливостям виховання, за яких дівчата можуть наважитися чи не наважитися займатися наукою, в обох випадках є важливою, але не визначальною любовна лінія (у з Ґілберт з цим складніше, але там… треба читати). І обидві книжки справді непогано розповідають про тему тижня. Але якщо читати не ці дві книжку, то що саме?

У п’ятірці читаного я істинно по-волюнтаристському вирішила зібрати всяке дуже різне, але переважно не дуже реалістичне. Буквально нереалістичне, speculative fiction тобто. Але першим пунктом буде оповідання, написане за мотивами біографії справжньої науковиці.

zabagato_shastja_00

Забагато щастя” – центральне оповідання в єдиній виданій українською збірці Еліс Манро – розповідає про останню поїздку Софії Ковалевської, під час якої вона згадує свій попередній життєвий шлях. Читання коротке і дуже гірке, бо складно не думати про те, наскільки життя видатної математикині могло б бути простішим, якби вона не була жінкою. В якості бонуса ще можна почитати: “Нігілістку” самої Ковалевської – повість про потяг панянки з гарної родини до прекрасного та високого, або “Мілеву Айнштайн” Віди Оґнєновіч – п’єсу про те, як ще одна науковиця плюс-мінус тієї доби перетворилася на дружину генія (тм).

 

 

Далі у програмі: якщо вам цікаво про те, звідки беруться ті молоді науковиці, то можна і навіть треба читати дилогію Жаклін Келлі про Кальпурнію Тейт. Уявіть собі Джеррі Даррелла у спідничці, який живе на самому початку ХХ сторіччя і занадто не по-дівочому цікавиться навколишнім світом. Повісті чудові, я б дуже хотіла їх побачити українською (я б дуже хотіла перекласти їх українською, бо там заховано стільки пізньовікторіанських скарбів, помережених спеціальною лексикою того часу, що просто ой і вау!) – про першу можна прочитати окремий пост.

Продовжувати читання “Двічі по п’ять. Учені жінки (та деякі бонуси)”

5 причин любити книжки Трейсі Шевальє

Перший випуск рубрики “5 причин любити” я присвятила Джоанн Гарріс, бо саме її кандидатура перемогла у фейсбук-голосуванні. А тепер настав час вирівняти шанси. Сьогодні розкажу про книжки письменниці, яка поступалася тоді кількома голосами. Якщо чесно, сама я тоді вболівала за неї.

Американсько-британська письменниця Трейсі Шевальє народилася у Вашингтоні і перші 22 роки життя провела у Штатах. Але вже після бакалаврату вона переїхала до Британії, саме там працювала у видавництві, згодом отримала магістерський ступінь з Creative Writing і почала писати романи. Живе вона в Англії і понині.

fullsizerender(1)
Фотографувала Ольга Ліцкевич

Перший роман Шевальє – “Непорочна блакить”/Virgin Blue (за кольором, що ним писали шати Діви Марії в іконографії) – був доволі стандартною “двоепоховою” мелодрамою. Молода американка переїздить до Франції і починає шукати себе та препарувати власний шлюб. Від тисяч і тисяч подібних текстів роман відрізнявся лише другою сюжетною лінією. Теж мелодраматична і теж про заборонене кохання, вона все ж таки розповідала про доволі нестандартних героїв (гугенотів XVI століття) з доволі мммм… специфічними традиційними практиками. “Жорсткувато для стандартної мелодрами”, – подумала я, коли читала. Але на той момент в активі прочитаного уже був другий за хронологією написання роман Шевальє, той самий, що зробив її знаменитою – “Дівчина з перловою сережкою“. Теж мелодрама, але з приглушеною любовною лінією, граничною увагою до деталей (в тому числі – побутових) та спробою змоделювати нехрестоматійний жіночій досвід. Оці підходи характерні і для всього подальшого доробку письменниці. Загалом вона на сьогодні видала 9 романів (ще є упорядковані нею антології оповідань) – три “континентальні, три “англійські”, три “американські”. Я з них читала сім. І це було від “Ого, цікаво” до “Сил нема як люблю” (власне, якщо складати 10 найнайнайулюбленіших моїх книжок, там мусять бути “Дивовижні створіння”/Remarkable Creatures). То ж в них аж такого, щоб їх так любити?

Продовжувати читання “5 причин любити книжки Трейсі Шевальє”

Двічі по п’ять. Десь у якомусь-то царстві…

Як і минулого року, коли падає сніг, страшенно хочеться читати щось чарівне і… буду чесною, передбачуване. Зазвичай у таких ситуаціях непогано працюють продовження давно знайомих довгих циклів, улюблені дитячі книжки, а ще казки. Геть не обов’язково класичні, мої улюблені ретелінги – це теж варіант. І поки я під Сонцестояння наміряюся перечитати “Сонце і Місяць, Сніг і Лід” Джессіки Дей Джордж (цього разу українською, українською видали ретелінг!), заразом вирішила скласти списочок з цікавого читаного і нечитаного.

DSCN8534

Гарним є не той ретелінг, що до останньої букви повторює “оригінал”,  а той, від якого щось у душі радісно підстрибує: вау, а що – отак теж можна було? Тому сьогодні в половинці читаного здебільшого не прямі перекази, а фентезійні (і один майже реалістичний) романи з виразними казковими мотивами, що іноді змушують сперечатися: а точно варто було переписати це саме так? Але як воно з нечитаним – аж не знаю, на те воно й нечитане.

1643505

Першим пунктом в п’ятірці читаного мусить бути щось з романів Робін МакКінлі, бо саме з романів МакКінлі я почала звертати прицільну увагу на цей одвічний (і популярний нині) напрямок. Сьогодні забіг, мабуть, виграє  Spindle’s End, “Кінчик веретена” – так, ретелінг “Сплячої красуні“. Дуже неспішний, дуже, якщо можна так висловитися, “виробничий”, і такий, де героїнею-оповідачкою є не дуже вдатна хрещена фея, а Спляча Красуня шукає способи врятувати себе (майже) самостійно (трохи про цю книжку є в оцьому пості).

7007883

Другим пунктом працюватиме одна з найпохмуріших підліткових книжок, що я колись читала. Ні, ні у The Folk Keeper немає нічого аж такого страшного, просто… Це, можна сказати, узагальнений ретелінг усіх вікторіанських романів про нещасних сиріток, яким якось раз пощастило, але насправді – ні. А щоб додати фабулі ще більше прекрасної готичності авторка домішує туди трііішечки легенд про селкі. Люблю легенди про селкі, є в них свій непозбутовно драматичний шарм (є пост про цю книжку).

Продовжувати читання “Двічі по п’ять. Десь у якомусь-то царстві…”