Goodreads Choice Awards-2021. Мої нечисленні фаворитки

Фірмова забавка осені цього року минає не так весело, як завжди. Головно, мабуть, тому, що я трохи забігана – і то стан цей триває давненько. Як з’ясувалося, цьогоріч я не просто читала обмаль свіжих книжок – я ще й не дуже активно придивлялася до нових видань і навіть не склала впевнений вішлист симпатій. Друга причина – зміни в регламенті премії. У 2021-му скоротили кількість номінацій – це не дуже принципово, просто незвично. А ще прибрали можливість висування книжок-номінанток самими читачами – отут я вже образилась, бо кілька кандидаток таки мала. Хай там як, але загалом списки книжок номінанток вийшли цікавими, хоча й далеко не завжди – саме для мене.

Тож за кого я проголосувала в Goodreads Choice Awards чи могла б проголосувати, якби дізналася про книжки більше?

Продовжувати читання “Goodreads Choice Awards-2021. Мої нечисленні фаворитки”

#TheDarkestReading-2021. Тиждень І. Надто розумні підлітки та їхні (не)героїчні пригоди

Перший тиждень листопада випав напрочуд лагідний, але темному читанню сонячна погода не завадить. Енівей, почала я марафон з легкої розминки – продовжень вже знайомих підліткових циклів. Там все, як завше: розумні 14-15-річки, незграбні дорослі, страшні таємниці та героїчні пригоди. Хоча з героїкою по-всякому бува – іноді треба просто бодай якось вижити.

Котуньо оцю всю метушню не схвалює
Продовжувати читання “#TheDarkestReading-2021. Тиждень І. Надто розумні підлітки та їхні (не)героїчні пригоди”

Графічна пауза. Сім графічних романів для геловінського настрою

Укладати списки тематичного геловінського читання в моєму випадку штука доволі передчасна, бо маю дивну забавку – майже двомісячний читацький марафон The Darkest Reading, що триває від 31 жовтня по 22 грудня. До нього вже такі книжкові стосики назбиралися, що я два тижні себе по руках ляскаю, аби раніше за них не хапатися. Але раз вже така осінь картинно-гарна, день був сонячний і хочеться ще чогось яскравого, коротенько розкажу про кілька коміксів/графічних романів, що добре пасують до меланхолійного (не горорного!) містично-осіннього читання. Про деякі я вже згадувала, дещо – справжні хіти, але є й менш відомі перлинки.

Найочікуваваніший та найхітовіший геловінський мальопис – то, мабуть, “Ікла” Сари Андерсен, що українською видає Вовкулака. Збірка стріпів про непросте повсякденне життя яскравої парочки – вампірки та перевертня – з перших сторінок завойовує читачів м’яким, хай і чорнуватим гумором, впізнаваними ситуаціями і самим сюжетом – притиранням “свіжої” пари до звичок та дивацтв одне одного. А яке там ошшатне видання! (Маю оригінал, але українське обіцяли зробити аналогічним).

Продовжувати читання “Графічна пауза. Сім графічних романів для геловінського настрою”

#ЗКнижкоюНавколоСвіту. Шостий випуск – а ось 70!

Більше півтора року знадобилось для того, щоб назбирати ще десять країн світу для епічного челенджу “Читай книжки, де дія відбувається в усіх країнах світу“. Я підозрювала, що це буде складно, але щоб настільки! Ні, якщо свідомо докласти пів центнера зусиль і послідовно урізноманітнювати читання – мабуть, воно й швидше вийшло б. Але мені якоїсь миті стало цікаво: а якщо зусиль не докладати – це взагалі можливо? Мабуть, що так. Але процес ну дуже повільний.

Хай там як, а наступна десятка кольорових плямочок нарешті потрапила на мапу. Що ж нового порівняно з попереднім випуском?

Продовжувати читання “#ЗКнижкоюНавколоСвіту. Шостий випуск – а ось 70!”

Легке читання і сподівані несподіванки. Вішлист до Книжкового арсеналу

І-і-і, здається, ми таки дожили до цього моменту. Буде, буде Арсенал! Мене, щоправда, на ньому не буде, але коли це заважало роздивлятися анонси й новинки й подумки складати список “Купити обов’язково”. Ні, нас ніщо не спинить, цить, непрочитані книжки з попередніх Арсеналів, навіть не пробуйте!

Отже, на що впало око від попереднього вішлиста? Переважно на легке читання, але… Але є й моменти.

У кошику гіпотетичних придбань опинилися:

  • польське фентезі про непросте янгольське життя – ну недарма ж я всі сезони “Люцифера” подивилася, треба ще чимось зверху заполірувати!
  • алілуя! До нас нарешті підкрався цей тренд! Ранок видав збірку ретелінгів українських казок. Так, для дитячої аудиторії, але тут головне почати. Радості моїй нема меж, я ж бо давня прихильниця ідеї поламаних, перекручених, переосмислених кафольклорних мотивів
  • і якщо ми вже заговорили про ретелінги – то серед новинок від Рідної мови є… ну, назвімо це коміксовим переосмисленням “Червоного капелюшка
Продовжувати читання “Легке читання і сподівані несподіванки. Вішлист до Книжкового арсеналу”

Давні знайомі, лавреатки, птахи і кімоно. Вішлист середини весни

Книжковий Арсенал відклали до кінця червня, але діло його живе. В тому сенсі, що попри коронавірусну реальність напровесні суттєво більшає цікавих видавничих анонсів. От, назбирала трохи різного за перші півтора місяці.

Отже, що в нас вийшло, виходить, скоро вийде:

  • Фабула видає букерівський роман Бернардін Еварісто
  • КСД добиває-таки (так, аж не віриться) “Неаполітанську тетралогію” Елени Ферранте (треба вже за другу книжку братися, тепер це можна сміливо робити)
  • а ще – зненацька згадує про Джоан Гарріс
Продовжувати читання “Давні знайомі, лавреатки, птахи і кімоно. Вішлист середини весни”

Зоряно-смугастий челендж: 15 штатів в читацькому кошику

Нарешті мій дивний намір прочитати по книжці, де дія відбувається в кожному штаті США (й окрузі Колумбія – це вже сталося), дошкандибав до наступної позначки. На це пішло близько пів року (так, це я просто блогерка-равличок останнім часом) і далі… Далі буде ще повільніше, гадаю, бо більшість очевидних й поширених варіантів вже потрапили до скарбнички, а крім того я тут собі влаштувала “дієту” і дуже ретельно слідкую, аби відсоток американського читання більше в стратосферу не злітав. Енівей, сьогодні про ті п’ять штатів, котрі з’явилися на мапі нещодавно.

На мій подив, в сучасній американській жанровій літературі, штат Вашингтон – це ще не Нью-Йорк або Каліфорнія, але вже щось наближене. Принаймні, мені він в книжках торік траплявся знову й знову. Але першою такою книжкою, відколи я челендж започаткувала, був український переклад одного з романів Сари Джіо.

Фіалки в березні” – це любовний роман, що заснув і побачив себе уві сні сімейною сагою. Від першого жанру книжка про особистісну кризу молодої письменниці, в котрої після успішного дебютного роману так і не виходить взятися за наступний, успадкувала граничну фабульність, неймовірну передбачуваність сюжетних поворотів та вкрай невиразно прописаних персонажів (дивовижно бідний, в поганому сенсі репортерський, стиль наразі залишимо на совісті дебютності). Від другого – традиційну для американської філґуд-прози “історичну” сюжетну лінію про загадкове зникнення молодої жінки, яку oh wait! щось пов’язує з головною героїнею. Таємниці виявляються не такими потаємними, як хотілося б, але один безсумнівний плюс в роману все ж таки є – авторка з превеликою любов’ю пише про природу й мешканців острова Бейнбридж. Й іноді навіть яскраво виходить – особливо, якщо поєднувати з переглядом Інстаграму української письменниці Олександри Орлової, котра також мешкає у Вашингтоні.

Далі майже безваріантно рухаємося на схід.

Продовжувати читання “Зоряно-смугастий челендж: 15 штатів в читацькому кошику”

Читацький 2020-й. Найяскравіші книжки року

Кожного року, складаючи перелік ключових книжок, я дуже довго медитую над назвою. “Найкращі книжки року”? Якось надто гучно. “Головні”? Ще гірше. “Найцікавіші”? Оце вже ближче, але часом найцікавішими стають геть не ті книжки, що насправді сподобалися. “Найвизначніші для мене”? Ксеню, прикрути градус пафосу, обпечешся! Отак щороку маюся, але на цей раз вирішила зупинитися на варіанті “найяскравіші” – такі, що зачепили, запам’яталися, здивували та/або змушують згадувати себе знову й знову.

Осяйну двадцятку-2020 для мене склали отакі книжки:

Продовжувати читання “Читацький 2020-й. Найяскравіші книжки року”

#TheDarkestReading2020. Останні півтора тижні. Одержимий трамвай, міфопоетичний забіг та загальні результати

От і минула найдовша ніч у році, марафон з темного читання можна завершувати. Це була цікава читацька розвага, ще й для блогу корисна. І нехай прочиталася десь половина від того, про що мріялось, і в кращому випадку – дві третини від того, що планувалося, результати мене загалом цілковито влаштовують.

Тепер ночі мусять стати коротшими

Що читалося в останні дні марафону:

Продовжувати читання “#TheDarkestReading2020. Останні півтора тижні. Одержимий трамвай, міфопоетичний забіг та загальні результати”

#TheDarkestReading2020. Тиждень VI. Непозбувний привид, преміальна поезія та скандинавсько-французький детектив

Неймовірно, але факт: ми з марафончиком дотягнули до кінця шостого тижня, до фіналу – десять днів. І куди тільки той найтемніший період (майже) подівся!

Сьогодні навіть не дуже успішні марафонниці можуть з чистою совістю з’їсти шафранну булочку – Свята Лючія підтримує

Що читалося:

  • одна з найвідоміших книжок плюс-мінус сучасної американської літератури. “Кохана” – це той роман, за котрий боязко братися і котрий складно читати, бо фабулу він має настільки загальновідому, що тут і про спойлери складно говорити. Напередодні початку Громадянської війни Сет втікає з рабства, щоб возз’єднатися зі своїми дітьми, котрих незадовго до того переправили на волю – до офіційно звільненої бабусі. Сет наздоганяють. Сет не хоче повертатися в неволю й намагається здійснити розширене самогубство, але встигає вбити тільки одну дочку з чотирьох малюків. Відсиджує якийсь час у в’язниці, виходить на волю, а тим часом воля перетворюється на прямо таки в усіх сенсах волю, от тільки не для Сет та її родини. Бо їхній будинок поневолює привид. Розлючений й сумний привид померлої дитини. Та й загалом для нобелівської лавреатки Тоні Моррісон йдеться не про те, що сталося, а радше про в першу чергу – чому, а в другу – як потім з цим жити. “Кохана” – це текст, що його до певного моменту нескладно читати, але дуже некомфортно проживати. Густа, аж “бурштинова”, атмосфера життя, в якому вже сталося все – це “все” абсолютно жахливе, але саме воно тиранічно визначає прийдешнє, причому не однієї людини, а всіх навколишніх. Нотки магічного реалізму, що поступово перетворюється на дошкульний сюрреалізм. Жаскі флешбеки, що розповідають про рабство. Проста начебто ідея, яку авторка відбійним молотом вбиває в голову (імовірно все ж таки білих) читачів: “хороших” господарів не існує, несвобода – це абсолют, її не можна міряти лінійкою, проголошуючи, що отам, на пів пальчика було легше, то й чого жалітися. Але найстрашніше в “Коханій” – це та радість, з якою Сет вітає повернення дочки до цього світу, нехай навіть розуміє, що поверненням це назвати ніяк не можна.

Продовжувати читання “#TheDarkestReading2020. Тиждень VI. Непозбувний привид, преміальна поезія та скандинавсько-французький детектив”

#TheDarkestReading2020. Тиждень II. Привиди, німфетки та відьми в деревах

Другий тиждень #TheDarkestReading2020 був не настільки плідним, як я сподівалася (бо аудіокнижки не слухалися) і не настільки приємним, як я сподівалася, бо беззастережно мені сподобалася тільки одна книжка з трьох прочитаних. А, ну серед них все одно був комікс, тож сторінки за цього марафону краще не рахувати.

Загадкові діти всюди

Що читалося:

  • другий том пригод агенції з вирішення Проблеми “Локвуд і Компанія” зайшов з більшим скреготінням за перший. З одного боку, Джонатан Страуд більше розповів про цей химерний світ, де привиди стали неприємною й небезпечною повсякденністю, але бачать їх (отже можуть долати) тільки діти. З іншого боку, сюжет “Черепа, що шепоче“, як на мій смак, а) не зміг збалансувати готику з екшеном (хоча епізоди відвідин будинку з привидами там шикарні); б) надто слабенький з детективної точки зору. Всмислі, навіть якщо з першою книжкою порівнювати слабенький. Ну і Бог із Машини як основний двигун всього – це, канєш корисно, але аж так натягувати сюжет на наявний ще в першій книжці череп – це умовність класу “А шо, елегантніше зробити не можна було”?. Енівей, це все одно дуже приємне й трохи моторошне читання з усім його британським шармом. До того ж прекрасно перекладене, але неідеально відредаговане – я й не пам’ятаю, чи траплялися мені раніше “Абабівські” книжки з банальними хибодруками.

Продовжувати читання “#TheDarkestReading2020. Тиждень II. Привиди, німфетки та відьми в деревах”

Goodreads Choice Awards-2020. Мої фаворитки

От і настала улюблена розвага кінця осені-початку зими: голосування за найкращі книжки року за версією користувачів ГудРідз. І нехай на ділі найчастіше це голосування перетворюється на битву бестселерів або ж герць фендомів (скажімо, фанати Сари Маас пішли стінкою на фанатів Голлі Блек) – я ніжно люблю цю нагороду й роками рахую, скільки з номінантів потрапляє до мого читацького списку й скільки з того насправді читається. Бо цікаво глянути, наскільки я читачка-лемінг і чи кидаюся на наймодніші в Америці книжки. Енівей, ходімо подивимося, за кого я вболіватиму цього року?

/Стандартний дисклеймер: мій фаворитизм має дуже гіпотетичний характер – здебільшого йдеться про книжки, які я хочу прочитати, але ще не встигла – кожного року намагаюся не ганятися за новинками, кожного року виходить… по-різному./

Категорія “Художня проза”

Усі побігли і… Я точно збираюся читати “Ванессу” – оно, на полиці вже лежить, тож за неї і проголосувала.

Також можна було б проголосувати за роман про життя іммігрантів з Гани в алабамській глибинці, новий роман Емілі Сент-Джон Мандел (скрушне зітхання – я ж готова віддати шмат гіпотетичного королівства за можливість перекласти її “Станцію 11“, але… Ксеня – людина не фартова) та роман про дівчину, яка кожний наступний рік життя живе в своєму тілі – але в різні часи, відповідно – в різні епохи та за різних обставин. Така собі варіація на тему “Дружини мандрівника у часі“, тільки інакше реалізована і з точки бідолахи-“мандрівниці”.

Продовжувати читання “Goodreads Choice Awards-2020. Мої фаворитки”

Сімейні драми, ельфи з привидами та бойова сковорідка. Вішлист середини осені

Здається… Ні, анітрохи не здається, що за останній місяць я цьому блогу заборгувала близько десятка постів. І оскільки просто зараз є трохи часу, щоб перевести робочий дух, почну виправлятися. А найпростіший спосіб розкачатися – це помилуватися найсвіжішими книжковими забаганками. Тим паче, від останнього вішлиста їх вже добряче нападало.

То почнімо?

Найпершим і найбажанішим пунктом чесніше за все зробити книжку, яку я чекала, аж підстрибуючи, майже рік і понеслася передзамовляти першого ж дня, коли те передзамовлення оголосили. Єп, леді та джентльмени ще трішки – і на арені з’явиться другий том “Монстриці“. Ура!

А ще великий ВСЛ-проєкт з публікації Пратчеттового доробку нарешті дійшов до підциклу про юну відьмочку з Тіфані, бешкетних духів, злобних ельфів та надзвичайно ефективної залізної зброї. Про перші дві книжки цього підциклу я кілька років тому вже розповідала, але перечитати кортить аж завтра (вже маю книжку).

А ще, а ще, а ще українською виходить моя найулюбленіша з книжок Астрід Ліндґрен. Так, в дитинстві я дотримувалася трохи неортодоксальних поглядів на творчість цієї письменниці.

А далі у програмі забаганок:

Продовжувати читання “Сімейні драми, ельфи з привидами та бойова сковорідка. Вішлист середини осені”

Сезон нагород. Мій скорочений список Локус-2020

З усіх ключових фантастичних нагород, особливо, коли йдеться про американську Велику Трійку, найменше уваги я зазвичай приділяю щорічним результатам роздачі “локусів”. За Г’юґо стараюся слідкувати от просто в прямому ефірі, на Неб’юлу теж позираю і в обох випадках короткі списки сприймаю як “Треба буде якось почитати”. А от Локус – це якийсь бідний родич, “Ну, може, гляну, якщо натраплю” – і все таке. Чому так? Припускаю, що справа в щедрості самої премії. Якщо інші дві нагороди пропонують  прочитати по шість романів (списки яких незрідка збігаються заледве не на 50%), то Локус рахує одразу десятками. Не десятком. Саме десятками. Десять фантастичних романів, десять фентезійних романів, десять горорних… Дебюти окремо, підліткові окремо… І після публікації коротких списків кожного року настає мить, коли від тих переліків хочеться втекти з криками “Мамо, я стільки ніколи не прочитаю!”. Зазвичай і не читаю. Навіть улюблену “оповіданькову” номінацію, бо туди дбайливо визбирують тексти не лише по онлайн-журналах, а й по збірках та антологіях, тобто просто так в інтернетиках з ними не познайомитись. От і виходить, що для мене Локус – це ретроспективна премія: бува гляну за кілька років – ого, а я виявляється отого переможця прочитала. Сильно постфактум, але то вже таке. А цього року вирішила проекспериментувати і глянути, що ж вдалося прочитати з номінованих текстів до того, як 27 червня роздадуть “слонів”.

Locus2020Finalists800x400
Усі номінанти тут

Дисклеймер: кришталево чистим експеримент не є, дещо з малої прози я прочитала саме через номінацію на Локус. Але про всі ці тексти знала й раніше. Таке собі виправдання, та яке вже є.

Фантастичний роман. Серед десяти науково-фантастичних текстів просто-таки мусив бути один прочитаний. Але не склалося. Прошу в усьому винуватити КСД! Бо в шортлисті є “Заповіти” Маргарет Етвуд, а я як дурна віддано чекаю на українське видання. Рахунок 0/10.

Фентезійний роман. Сильний список, в якому кілька молодих зірок, кілька живих класиків (це я на Свенвіка з Вандермеєром дивлюся) і щонайменш чотири книжки, котрі я заприсяглася прочитати. А рахунок 1/10.

Продовжувати читання “Сезон нагород. Мій скорочений список Локус-2020”

Зоряно-смугастий челендж: мапа має десять пунктів

У цьогорічній Географії читання американські книжки продовжують лідирувати з великим таким відривом, тож начитати книжки для другого випуску ЗСЧ багато часу не забрало – за півтора місяці подужала. Заразом дізналася трохи нового про свої читацькі плани, а ще – про власні книжкові запаси. Виявилося, що замальовувати мапу штатів україномовними книжками доста важко: за що не візьмусь – майже кожного разу в Нью-Йорк втрапляю. Тому цього разу тільки одна з п’яти книжок – переклад українською. Зате пункт почесний, хоча й трохи… знущальницький.

Оновлена мапа має отакий вигляд:

states-10

Усі пункти доволі прості, хоча двійко – не елементарні.

Продовжувати читання “Зоряно-смугастий челендж: мапа має десять пунктів”