Здається, у нас тут намітився патерн: як тільки я збираюся розповісти про серіал, що не є екранізацією, він обов’язково буде про русалок. Минулого літа йшлося про американську “Сирену“. А цієї зими я грілася австралійським Tidelands.
Одна із зимових Нетфлікс-новинок на перший погляд нагадує стопіццот інших янгадалтових урбан-фентезі: молода головна героїня після довгої відсутності повертається до рідного містечка, і спочатку дізнається, що там коїться якась чортівня, а потім – що вона трішки цей… не людина. Оскільки натякають на це із самого початку, а остаточно стає все зрозуміло під кінець другої серії, тому офіційний НЕДОСПОЛЕР: Калліопа (для друзів Кел) – напіврусалка, вона дуже сильна й спритна, може дихати під водою, віддавати накази таким тоном, що жодна людина перед нею не встоїть, а ще – сексуально приваблива. Дуже сексуально приваблива – це одна з ключових конкурентних переваг “побережників”. А, так, сюрприз-сюрприз – таких гібридів, як вона, в околицях аж на цільну комуну назбиралося, і править нею безжальна і прекрасна Адріель Катберт.
Янг-адалт і янг-адалт (просто героїні трішки за двадцять), фентезі і фентезі, що могло тут такого дивного статися? А приблизно все. Tidelands з першої серії знищує майже всі надії на няшність (за неї тут відповідає кілька героїв і більшість з них… не щастить більшості з них, коротше кажучи) і урочисто проголошує: у нас тут все серйозно! От приблизно так само, як в Стівена Кінга. Правда-правда, зуб око даємо! Тож мила красуня Кел повертається не зі школи-пансіону, а з в’язниці, де відсиділа десяточку, головним бізнесом в містечку (і сімейним бізнесом родини Кел) є наркоторгівля, побережники цю наркоту постачають в обмін на страшенні гроші, які Адріель проти волі свого народу витрачає на якісь незрозумілі глиняні друзки, а корумповані копи все це діло прикривають перед федералами. І у всіх свої резони.
Vaenn's Bookblog 