Слідами Форуму: сонячний Львів, привітні білки і стосик книжок

Цього року ми виїхали на Букфорум завчасно – хотіли ще зустрітися з друзями, що на рік виїжджають з України. І якось уже так одразу повелося, що це став тиждень розслабленого відпочинку і приємних зустрічей, а не інтенсивного фестивалення. І тоді, коли Форум урочисто відкривався, я якраз налагоджувала плідні (для однієї сторони) зв’язки з білками Стрийського парку.

DSCN7814

Ні-ні, на Форум ми, звичайно, дійшли: у четвер зробили основні закупи (а потім кожного дня ходили, як на роботу, до стенду НК-Богдан, бо брат видивлявся певну новинку “з диваном”), у п’ятницю-суботу тусили в режимі захід-поїсти-захід-поїсти. Сходили на чергову презентацію коміксових новинок DC+Vertigo (це вже тягне на традицію), на дискусію про екранізації sf&f, на презентації творів Володимира Арєнєва та “Лазаруса” Світлани Тараторіної. NB: хоч на чомусь з Воттсом з усіх нас був лише один агент (не я). Натомість інші після того мимохідь взяли участь в найвеселішому розвіртуаленні останніх років. Потому була няшна камінопаті (брат на них спеціалізується – ото пощастило людині з  хатою), а потім була неділя, коли я вже застудилася і проґавила всі можливі можливості. Зате книжечки лишилися. Осьо my precious. Кухонний Стіл Продакшн представляє!

DSCN8036

Продовжувати читання “Слідами Форуму: сонячний Львів, привітні білки і стосик книжок”

Будапешт книжковий. Супермаркет Libri

Як порєдна букблогерка (і хронічна букоголічка) в будь-яких мандрах я не можу спокійно пройти повз місця, де продають книжки. Будапешт виключенням не став. І проблема “Де я – а де космічна угорська мова?”, само собою, ані зупинити нас, ані обмежити в бажанні купити-хоч-щось не змогла. Тим паче, що всерйоз оминути книгарню було би завданням практично непідйомним: серед можливих варіантів житла я навмання обрала апартаменти в будинку з двома книгарнями (а якщо рахувати суміжну будівлю – то й з усіма трьома). Та й у районі книжкових місць було навіть більше, ніж достатньо. І, пересилюючи передфорумне обломінго, розкажу найближчим часом про два з них – типовий книжковий супермаркет та атмосферну кав’ярню з букіністикою.

Отже в нашому та сусідньому будинку (вулиця Ракоці 12-14, якщо комусь стане в пригоді) пліч-о-пліч розмістилися три великі книжкові крамниці – Libri, Bookline та Lira. Найбільш вражаюча з них “Ліра” (але є імовірність, що на мою думку вплинуло те, що там шаф з англомовними книжками найбільше – і саме там я не купила трилогію Нори Джемісін, досі серце кров’ю спливає), найбільш залюднена “Буклайн”, де багато людей купували канцелярку, найбільш фотогенічна – “Лібрі”. От про останню буде трохи докладніше.

Вулиця Ракоці є одним з “кордонів” історичного Єврейського кварталу Будапешта, доволі серйозною як на центр автомагістраллю і в усіх сенсах дуже зручною локацією для проживання (три плювки до центру, поблизу кілька станцій метро, численні місця на поїсти та асортимент невеличких і більшеньких крамниць із харчами) – окрім одного моменту, але про нього якось іншим разом. А ще вона дуже цікава в архітектурному плані. Тут дбайливо відреставровані будівлі стоять поряд із занедбаними, тут “кремові торти” імперського періоду мирно співіснують із конструктивістськими, а подекуди майже бруталістськими будівлями, тут треба стерегтися, щоби в одному провулку тобі на голову не впав шмат штукатурки, а в іншому можна залипнути просто на відбиток навколишньої пишноти у вітрині. Оце от якраз вітрина “Лібрі” – і заразом ландшафт.

DSCN7155

Продовжувати читання “Будапешт книжковий. Супермаркет Libri”

Книжкові подорожі. Казковий Месабр Марини Соколян

Один з найсумніших моментів у читацький практиці – це коли в улюбленого автора чи авторки закінчуються ще не прочитані книжки. А коли вони закінчуються ну майже зненацька!, і наступної чекаєш рік, два, п’ять із ризиком взагалі не дочекатися – це вже особливе “задоволення”. У мене такий список “Ну що ж ви так!” доволі довгий, але одне з почесних місць у ньому посідає Марина Соколян.

Не буду переконувати себе, що серед її творів мені подобається геть усе (тим більше, дещо із ранніх я так і не… подужала), але є той майже-рік: від літа 2008 до весни 2009 років, коли я вишукувала книгарнями все на той момент доступне, був прекрасним. Бо породжував ясну віру у світле майбутнє української фентезійної літератури. Постмодернова забавка “Кодло“, при згадці про яке утаємничені прижмурювали очі (а я так і не розпитала знайомих могилянців, де там висоти глибин); кабалістично-конспірологічні “Сторонні в домі“; міфологічна й сонячна “Ковдра сновиди“; захопливий урбан-фентезі-сюжет в “Новендіалії” і збоченно-євангелічний “Херем“, який я щиро вважаю одним з найкращих сучасних українських творів, бо ну дуже моє… Після того були ще “Вежі та підземелля“, де розкішний світ був марно використаний на простеньку підліткову фабулу, ще й обірвану на жирній комі. Ну й – після кількох років очікування – “Серце гарпії“, цікаве структурно й жанрово, але надто шаблонне у типових сучукрлітових персонажах. А хочеться ж іще!

Та залишається лише запарити кави чи плеснути вина й гортати давно знайомі сторінки. Рівно це – правда, за допомогою додаткових картинок, – пропоную всім зробити сьогодні. Другий випуск “Книжкових подорожей” спробує за допомогою аматорських фоточок пофантазувати про дуже привабливо змальований Месабр із “Ковдри сновиди“.

Барт Антолій любив давнє місто Месабр, любив корисливо й зрадливо, щоразу залишаючи його заради столичних гонорарів і щоразу повертаючись заради його вузьких причалів та битої бруківки.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Жарт 🙂 Інші фото, більш тематичні, під катом.

Продовжувати читання “Книжкові подорожі. Казковий Месабр Марини Соколян”

Львівські трофеї

Мені тут сказали, що треба написати, а ще обов’язково додати фоточгі – і також неодмінно у фейсбук. Ну ок. Але все дуже скромно )

Отже про враження від двох днів Ксенi-Навіщо-Їхати-Цього-Року-До-Львова-vaenn на Форумі у твіттер-стилі.

* У львівському трамваї є вайфай і до нього можна підключитися. Бо зробити це в Хюндаї дорогою мені не вдалося

* Дарниця-Трускавець – Хюндай годный. У нього між Києвом головним та Львовом немає зупинок (а ще в мене і туди, і звідти не було сусідів, а на трьох сидіннях можна й у сидячому поїзді подорожувати)

* Звідки стільки людей?

* Як всюди встигнути?

* Чому перекладачі перекладають так дивно?

* Софі Оксанен – прикольна, треба все ж таки книжку купити. Чи всі три?

* Білки у парку Франка няшні, але нахабні.

* Нетуристичні досовкові вулиці цікавіші за центр.

* Я її знайшла – найзручнішу в моїй практиці гостьову канапу!

* Новий досвід такий новий.

* Усі книжки не купиш, усі бажані книжки – просто не донесеш.

* Добре забутий досвід – також новий, бо історичні конференції веселіші за журфаківські.

* Архітектура УКУ справляє незабутнє враження.

* В автобусі їхала поряд із молодими російськомовними  /судячи з одягу що/ мусульманками. Цікаво, чи не з Криму…

* Додому повернулася ледь жива від втоми, та з’їздила офігенно.

А! А слайди під катом.

Продовжувати читання “Львівські трофеї”

Білкотерапія

Через страшенну спеку (так, мої фейсбук-друзі вже в курсі, що 40-градусну межу Запоріжжя вже тойво) усі ці два тижні я просиділа вдома, переважно вибігаючи лиш в поліклініку, крамницю та до бабуні. Але ми з Мєлкім все ж знаходили в собі сили, аби “сходити на Єнота” та пошукати пригод у парку.

Власне у найбільшому парку ЗП ми шукали не пригод. А білок. Чи могла така гризуноманка, як я, оминути увагою найкавайнішу ініціативу міської влади?

stand

(фотки трохи збільшуються)

З цією ідеєю в місті бігали, як з тою торбою, вже давно, ну й нарешті вийшло – війна війною, а уняня за розкладом. Хоча в тутешніх степах білки – не дуже часті гості, в Дубовці їм, принаймні, буде, що їсти.

Пошук білок в картинках – під катом.

Продовжувати читання “Білкотерапія”

і про відпустку “телеграфом”

Карпати – це круто.
Сонячні Карпати, зважаючи накиївську мряку – це дуже круто.
Гори, ліси, галявини, поцуплений з якоїсь казки Синевир, смачна їжа, привітна готельна кішечка, багато прогулянок та дуже багато читання, мінімум інету та мало людей – це дуже-дуже-дуже круто.
А хапати кліщів у вересні – це некруто, але, виявляється, наша нова родинна традиція.

Повернулася жива-здорова-майже бадьора.

224.06 КБ

ЗІ: напівбезсонна ніч у поїзді+римантадин+кава – це, може, й круто, але краще такого не робити – я перевірила.

і про навіяне

Раз уже згадала – залишу це тут.
Шмат із саундтрека чудового грецього кіно про тугу за Стамбулом.

Одна із найулюбленіших мелодій останнього часу )

і про привітних стамбульців

Після двох днів пекельної роботи душа вимагає позитиву.
А позитив – це, зрозуміло, котики.

Власне сабж

93.41 КБ

Колись я думала, що безпритульних або напівпритульних котів багато в самісінькому центрі Львова. Наївна була. То ще небагато )
Від стамбульських котів нам дещо зірвало дах, фотополювали ми на них нещадно, а вполювали десь відсотків 60, не більше з тих, яких встигли побачити )
отже: напад ескапізму або коти першого дня

і про чайну церемонію

Коли Льошка писав про наші бардачки, він лише у коментах розповів про чайну церемонію по-турецьки. І про слайди забув. А дарма – треба це виправити.
Адже у Туречинні ми чаю випили багато, і одне з тих чаювань ризикує стати незабутнім.
Вештаючись парком Гюльхане, ми просто не змогли пройти повз указівник Tea Garden. І то справді Чайний садочок – шеренги столиків на схилі над Босфором.
Недешево, але дюююже колоритно.
Якось так:

83.43 КБ

ну й про церемонію